Бурлакова: “…І уявляєш, що поруч з тобою в машині сидять ті, кого вже немає серед живих”

Валерія Бурлакова
журналістка, у 2014-2017 роках – учасниця АТО, військова, мінометниця і гранатометниця, звільнилася в запас як солдат 46-го окремого батальйону спеціального призначення “Донбас-Україна” ЗСУ

(FB)

Більше чотирьох місяців на гражданці – після трьох років на Сході з перервами на переведення з полігонів на фронт – і поки не тягне назад.

Ну, тобто, як… Насправді тягне аж до пошукових запитів на кшталт “зняти квартиру селідове” (ну а що? в жодному іншому регіоні в мене не виникало такого відчуття-повернення-додому, як під час повернень на Донбас + навіть працювати за фахом там насправді не проблема, завжди є з ким поговорити та про що написати).

Але я не сумую за ЗСУ.

Тут можна довго бурчати, що в армії все не так, і що АТО уже нє то, і ще що завгодно вигадати. Але насправді пояснити це собі я поки що можу тільки словами Равлика, з яким ми взимку говорили про це у Тернополі: “повертатися особисто мені вже нікуди”.

“…Відчуття було двояким. З одного боку, страшенно хотілося назад. З другого — чудово усвідомлював, що повертатися особисто мені вже нікуди, бо так, як було, вже ніколи не буде. Бо немає більше тих людей, із якими все це відбувалося…”

І в моменти, коли відсутність хоч найменшого бажання підписати новий контракт мені здається чимось нездоровим та нелогічним, я згадую як ми їхали минулого літа міняти морпіхів.

“Шишарик”, пил вперемішку із сонячним світлом, ми офіційно повертаємося на передову, ура. І ніби всі свої та все дуже круто. Але ти мружиш очі так, щоб картинка була не в фокусі, щоб від побратимів залишилися лише силуети людей із калашами – і уявляєш, що поруч з тобою у машині сидять не ті, хто є, а ті, кого вже немає серед живих.

Дивно це все…

Читайте також:
Знаменита мінометниця ЗСУ Бурлакова звільнилася в запас.
І починає книжку історій 30 наших “двохсотих”