автор: Людмила Кліщук
Як повідомляли прес-центр штабу АТО і речник Міноборони з питань АТО Олександр Мотузяник, 17 грудня 2017 року загинули троє військовослужбовців Збройних сил України. Цих бойових втрат 128-ма окрема гірсько-штурмова бригада зазнала внаслідок мінометного обстрілу її позицій під селом Зайцеве на Донеччині.
Імена двох загиблих невдовзі стали відомі – прапорщик Андрій Сипавка і старший солдат Тимофій Геніш.
Про земляків розповів на своєму сайті голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль.
За його інформацією, міна калібру 120 мм залетіла в бліндаж і нібито влучила у чавунну піч-“буржуйку”, яка розлетілася на дрібні уламки, почалася пожежа.
Також Москаль повідомив, що внаслідок цього інциденту пішов із життя ще один боєць, родом із Чернігівщини, втім, його ім’я не називалося.
Саме на інформацію про трьох “бойових” загиблих із 128 огшбр посилалися всі центральні та регіональні медіа, волонтерські проекти та соцмережі.
Під час підготовки матеріалу про бойові втрати сил АТО у грудня 2017-го “Новинарня” почала пошуки деталізованої інформації про третього військовослужбовця ЗСУ – його ім’я, вік тощо.
Хотілося уточнити також обставини загибелі. Адже, ніде правди діти, заяви про ворожу міну, яка розтрощила “буржуйку”, вельми скидалися на прикриття небойових втрат.
Підозри посилювалися з огляду на те, що ні в бригаді, ні в Ужгороді, ні в Чернігівському обласному військкоматі вперто не хотіли називати ім’я загиблого, якого на рівні Києва визнавали “бойовою втратою”. При цьому в Чернігівському ОВК зазначали, що ведеться розслідування обставин події.
На тривалості розшуків позначилися також різдвяно-новорічні свята.
Ми написали запити до Міноборони, Генштабу ЗСУ, а згодом і до Командування Сухопутних військ, аби там уточнили, скільки саме бойових втрат було 17 грудня в Зайцевому, хто третій загиблий і що саме там трапилося.
Після традиційного “перепасовування” запиту відповідь зрештою прийшла від командування “сухопутки”.
Як нам відповіли в Командуванні, 17 грудня 2017 року близько 22:40 під час обстрілу із міномета загинули військовослужбовці військової частини А1556 внаслідок влучання 120-мм міни.
Серед них – Андрій Синявка (насправді – Сипавка, але ми вже звикли до довільних прочитань прізвищ військовими писарями) та Тимофій Геніш, про яких згадував Москаль.
Третім загиблим в листі з “сухопутки” названий 41-річний Володимир Володимирович Портянко.
Володимир Портянко. Фото з ФБ
Портянко прийняв на військову службу за контрактом Чернігівський об’єднаний міський військовий комісаріат 1 грудня 2016 року.
Володимир служив на посаді командира відділення взводу управління командира артилерійського дивізіону в/ч А1556 (128-ма бригада). Військове звання – сержант.
Народився 27 жовтня 1976 року.
Знайти Володимира Портянка у соцмережах виявилося нескладно – тим більше, що він був дуже активним у Facebook, навіть на бойових позиціях.
Дописи припинилися в день трагедії. Останній, зроблений самим користувачем, датований 16:37 17 грудня 2017 року: це репост про те, що потрібна благодійна допомога дівчинці із Дніпра, у якої рак 4-ї стадії.
Цього ж дня в 7:16 ранку Володимир Портянко публікував світлини решток стнарядів зі словами: “Доброго ранку, Україно! Бажаю усім гарного дня, хай Ваші ангели-охоронці Вас оберігають!”
Фото з бліндажа з ФБ-сторінки Володимира Портянка:
Також на сторінці Портянка – чимало репостів дописів Чернігівського військкомату, міської ради тощо.
Серед опублікованих світлин є також чимало на мілітарну тематику, фото бліндажа (того самого?), плакат із правилами гірського піхотинця.
До речі, одне з правил – “я взірець дисциплінованості”.
Також – фото з дружиною Наталею і сином на тлі визначних місць Чернігова.
Зрозуміло, що це той самий Володимир Портянко, про якого нам відписало КСВ.
Ми намагалися зв’язатися через Facebook із дружиною Володимира пані Наталею, яка також до певного часу була дуже активна в соцмережі.
Написали їй велике повідомлення, яке розпочиналося із щирого співчуття з приводу безповоротної втрати її чоловіка – з огляду на дані КСВ ЗСУ.
Хоча в око, до слова, впадає зміст ФБ-сторінки Наталії Портянко – вона, як би це цинічно не звучало, не нагадує сторінку, яка належить вдові. Ні згадок про смерть Володимира, ні співчуттів від друзів.
Там є чимало філософських цитат, фраз про людське покликання. У розділі “Про себе” Наталя написала: “Із їжі подобаються смаколики, які готує чоловік”.
Володимир Портянко з дружиною Наталею в Чернігові на Валу. Фото з ФБ
Із жінкою, на жаль, не вдалося сконтактуватись. Запит на додавання в друзі вона не підтвердила, не відповіла на повідомлення в месенджері.
Володимир Портянко. Фото з ФБ
Ми продовжили пошуки інформації про загиблого та обставини подій 17 грудня.
Стали телефонувати в різні військові установи та інстанції Чернігівської області, аби знайти хоч трішки інформації про їхнього земляка.
На один із телефонних дзвінків у Чернігів – на правах анонімності – нам відповіли: “У грудні Чернігівська область не мала загиблих в АТО. Щодо військовослужбовця, яким ви цікавитеся – він живий. Наразі перебуває у військовому шпиталі, але під охороною ВСП (військової служби правопорядку – “Н”)”.
“Щодо нього триває слідство: він [самовільно] покинув позиції. Коли саме: до обстрілу позицій чи після, достеменно не відомо. Але через два тижні після обстрілу його знайшли у Чернігові – він ходив містом зі зброєю“, – сказав співрозмовник.
Яким же було наше здивування, коли, ми шукаючи мертвого, знайшли живого військовослужбовця Збройних сил! Щоправда, СЗЧ (самовільно залишив частину).
І як тут не подякувати прес-центру Командування Сухопутних військ за “точну” інформацію!
“Новинарня” зв’язалася із Чернігівським військовим шпиталем, аби уточнити, від чого лікується (чи реабілітується) Володимир Портянко під наглядом ВСП.
Чернігівський військовий госпіталь, грудень 2017. Фото: Марина Оношко
Втім, там відмовилися коментувати будь-що в телефонному режимі, посилаючись на те, що “не бачать нас”, та просили зв’язуватися і отримувати коментарі через Міноборони чи приходити спілкуватися особисто.
Допомогли волонтери із Чернігова, які тісно співпрацюють із військовим шпиталем.
“Володимир Портянко лікувався у шпиталі від опіків, лежав у окремій палаті під охороною військової служби правопорядку, – уточнила волонтерка Ірина Тимофеєва. – 10 січня його виписали та вивезли з госпіталю. Портянко лікувався тут протягом 10 днів”.
За уточненою нами інформацією, у Володимира Портянка були опіки обох кистей рук.
За відомостями, які ми дізналися з інших власних джерел, військова прокуратура підозрює військовослужбовця у вбивстві своїх колег по службі, які загинули 17 грудня під Зайцевим.
Загиблі Андрій Сипавка і Тимофій Геніш
Як уже писала “Новинарня“, обвуглені тіла закарпатських гірських піхотинців Геніша та Сипавки досі не поховані – вони залишаються в морзі, оскільки триває слідство за фактом смерті.
Тобто пожежа в бліндажі таки була. А от чи спричинила її ворожа 120-міліметрова міна, чи людський фактор?.. Розбирається слідство.
Між тим на одному з фото, які постив Портянко з бліндажу, бачимо в кутку газовий балон (привіт дотриманню правил пожежної безпеки). Саме він теоретично міг посилити загоряння й вибух у замкненому тісному приміщенні:
Зупинимося на тому, що 17 грудня під Зайцевим загинуло двоє військових ЗСУ, і наразі вважається, що це були бойові втрати – адже такими їх роблять офіційні документи командування. Якщо, звісно, висновки не “переграють” після розслідування.
(При цьому ми маємо на увазі, що іноді командири підрозділів записують солдатів, трагічно загиблих внаслідок “небойових” випадків, до категорії “бойових” – і для пільг родинам, і для уникнення проблем зі слідством, всіляких стягнень тощо – Ред.).
Ретельна перевірка фактів (навіть офіційних – тих, які надає оборонне відомство) може дати результат, протилежний від того, який ми очікуємо побачити та почути.
Військовослужбовець, якого “поховали” місяць тому і назвали героєм, виявився живим. На нього відкрите кримінальне провадження.
Хотілося б вірити, що цей випадок поодинокий. Утім, “Новинарні” відомі й деякі інші (щоправда, не до кінця доведені) приклади, коли особи, названі Міністерством оборони, Генштабом й адміністрацією президента загиблими, навряд чи є такими. І навпаки.
Хочеться вірити, що випадки бойових втрат рахуватимуться чіткіше та перевірятимуться ретельніше.
А саме в таких випадках потрібні тривалі розслідування. І коли ЗМІ вимагають прізвищ та подробиць від речників наступного ж дня після події – вони не мають рації.
А ще трагедія в селі Зайцеве дарує і надію тим, чиї друзі та рідні, близькі та знайомі вважаються безвісти зниклими. Можливо, за кілька днів, тижнів, місяців чи років з’ясується, що вони перебувають десь у мирних містах України чи за кордом цілі й неушкоджені, із таємничим шлейфом минулого… Можливо, кримінального. Але живі.
“Новинарні” не вдалося взяти коментарі у військовослужбовця, про якого йдеться і на адресу якого висуваються обвинувачення.
Ми залишаємо за Володимиром Портянком право висловити свою думку та власне бачення того, що сталося, на сторінках видання.
Читайте також:
Бойові втрати грудня 2017: обличчя всіх загиблих.
УТОЧНЕНІ ДАНІ
ІЗЯ GO. Пояснення перебіжчика:
чому Олег Попов із 93-ї бригади вбив побратима
і втік в “ЛНР”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
