Український громадський архів усної історії: в Польщі це робили 25 років, ми лише починаємо

автор: Олена Максименко

Навколишня дійсність складається і розкладається на безліч людських історій – наче конструктор “Лего”.
Іще живі свідки попередньої доби, що зв’язують докупи минуле із сьогоденням – ті, хто пережив радянські табори, Другу світову, операції насильного переселення, хто бачив чи долучався до визвольної боротьби аж до сьогодні.

Громадські організації “Development Foundation”, “Національна рада жінок України”, ще кілька регіональних ГО та фундація “Добра воля” (Польща) реалізують масштабний проект “Український громадський архів усної історії”.

Герої цього проекту – моральні авторитети, люди, чия доля переплелася з історією краю, які робили і роблять свій внесок у розвиток суспільства.

“Усні історики” фіксують їхні розповіді на камери та диктофони. Зокрема, на Львівщині заплановано взяти не менш як 40 великих інтерв’ю.

Про “Український громадський архів усної історії” “Новинарні” розповіли психолог, голова ГО “Development Foundation”, що спеціалізується на допомозі ветеранам та переселенцям, Марта Пивоваренко та її заступник Віталій Харечко.

Марта Пивоваренко

Марта: – Ми формуємо архів усної історії громади. Хочемо показати кожен регіон через спадок його представників і лідерів, через його еліту, а також через простих людей, які пропустили історію через себе.

В кожному регіоні є лідери думок, вони часто на запит редакцій дають тематичні інтерв’ю про час, свідками якого були, про історичні події і факти. Але мало говорять про власний досвід життя, про вплив, який на них справили ті чи інші події, періоди історії. Вони майже не говорять про себе.

Але мова про свідчення не лише відомих людей. Наприклад, вчорашня наша героїня – це жінка, яка була свідком штучного голоду 1946-1947 років. Переживши війну, вона добре знає, що для них означала експропріація зерна, як ці дві події вплинули на цілі покоління українців.

Мало хто про ці події знає з перших уст. Лише факти в підручниках історії – це не вичерпний спосіб осягнути, як ця подія вплинула на наше суспільне життя.

Інструмент усної історії цінний тим, що люди, пропускаючи через себе історичні події, змінюють їхнє значення для загалу, показують більш людське обличчя історії, аніж те, яке ми часто бачимо у зведених даних.

Для більшості країн війна – це перелік історичних подій, для лідерів держав війна – це число людей, які постраждали. Але це не людські обличчя. Зовнішня оцінка та зведені дані не дають розуміння процесу.  А війна має теж людське обличчя.

Ми говоримо також із тими, хто “не був почутий” – це і представники меншин, і маргінальні групи. Говоримо про складні та замовчувані речі. І про ті, що вважалися неважливими на фоні домінуючого дискурсу.

В українській історії та житті людей найбільш разючим, тим що довго пам’ятається, є досвід травматичний. Частенько під час запису виникають паузи.

Ми пишемо відеоінтерв’ю і аудіоінтерв’ю. Раніше усні історії писали тільки на аудіо. Відеозапис хороший інструмент тим, що ти, фіксуючи паузи, які людина робить, краще розумієш значення несказаного.
Інструмент усної історії зберігає все інтерв’ю, без втручання, без прискорення героїні чи героя. Бо через емоції людини і мову її тіла розумієш часом більше, чому вона зробила тут паузу, ніж зі слів.

Для усної історії є важливим уміння людини гарно розповісти свою історію. Цінність усної історії громади не в журналістському викладі.

Наприклад, ми писали Івана Івановича Сварника два дні підряд, по п’ять годин. А після перерви дописували ще дві вагомі для нього частини життя.

Ті, хто хоче бути усними істориками, має бути дуже терплячим та готовим почути усю життєву історію.

Суть усної історії – отримати розповідь про життя, не впливаючи на героя, розкриваючи його, занурюючись із ним у той досвід, про який ідеться.

“Історія мувьона” – це дослівно звучання інструменту польською. Історія, яку говорять, не стимульована чи акцентована на вазі того чи іншого історичного моменту.

Ти не “витискаєш” із Героя історію, а намагаєшся отримати її до останньої краплі, допоки він ділиться. Питання лише дозволяють розширити усну історію, ти даєш їй можливість відструктурувати все так, як це відчуває герой. Тому якщо там є якісь помилки в виразах абощо – це все жодним чином не ріжеться і може бути з’ясоване опісля запису, але часто людина в процесі запису усної історії повертається і коригує сама цей момент.

А якщо в результаті інтерв’ю людина розуміє, що не готова до публікації цього – ми зобов’язані не публікувати.

Є кілька цілей. Важливо зберегти самі історії. Наприклад, волонтерство для фронту. Через якийсь час цей період буде волонтерами вже інакше трактуватись. На це дивитимуться переосмислено, сприйматимуть під іншим кутом політики. Втрата таких історій – це найгірше, це означає втрату взагалі цього пласту.
А зараз варто зафіксувати погляд зсередини, від людей, що допомагають, а не воюють, у яких гуманітарна місія на першому плані. Які бачать не через приціл, а бачать людей там, у самому центрі війни. І це важлива річ для суспільства та його обізнаності.

Майстер-клас “Український громадський архів усної історії”, травень 2017 р., Київ.
Фото: http://www.genderculturecentre.org

Друга мета – це мотивація людей. Сам інструмент усної історії має цінність у тому, що людина має змогу переосмислити своє життя загалом. Через те, що вона не розповідає лише якийсь період – вона розповідає ціле власне життя, починаючи від народження. Важливіше не те, що вона зробила, бо її життя триває. А важливо те, як вона до цього моменту дійшла. Як вона формувалася, за рахунок чого вона, наприклад, вирішила доєднатись до революційних подій. Хто чи що вплинуло на неї, що вона почала займатися волонтерством.

Коли герой закінчує свою усну історію, останнє питання може звучати так: “А що ви вважаєте найщасливішим моментом свого життя станом на зараз?” І дуже часто людина розказує про найщасливіший момент чи етап свого життя, і на противагу згадує найтяжчі речі – це нормально.

На завершальних етапах інтерв’ю часто бачиш людину в переосмисленні свого життя.

Важливо, щоб не було відчуття недовершеності історії, щоб відчувався результат чи підсумок. Як кажуть психологи, “гештальт закрився”, є якесь логічне закінчення станом на зараз. Тому останні запитання – такі, які би резюмували.

Інструмент усної історії для мене як психолога дуже відрізняється від більшості психотерапевтичних інструментів тим, що він не “веде” людину. Він не опрацьовує досвіду людини – він тільки може торкнутись його в мірі готовності героя… Але з огляду на те, які життєві історії люди розповідають, я бачу, що він дуже помічний.

У команді усних істориків дуже варто, щоб були психологи – це важливо і для героїв, і для інших членів команди усних істориків.

Віталій Харечко. Фото з ФБ

Віталій: Я це називаю “живою історією”. Навіть точніше – “справжньою”. Коли ти маєш історії ста людей з різних регіонів України, коли вони розповідають про те, як жили, що їх мотивувало, куди вони переїжджали або силоміць були переселені, як вони сприймають цей факт через призму років, як вони зустрічали причетних і які відчуття це викликало, можна скласти картину, що було насправді. Адже історію часто пишуть випадкові люди, у журналах і офіційних документах виникає чимало підтасовок.

Список героїв ми склали значно більший, аніж по факту будемо записувати. Це люди, які відображають специфіку регіону. Поки що ми запланували суто по Львову – щоб архів був сформований, потрібно мінімум 40 людей, які би відображали специфіку саме нашого регіону.

У нас залишаються репресовані. Їх уже небагато, їх треба якомога швидше записувати, тому що вони вмирають.

Старше покоління ми записуємо у першу чергу. До речі, є такі героїні і герої, які були репресовані чи переселені, в сучасній Україні допомагали під час майданів, і зараз допомагають армії. І такі є! Більше включені, більше жертвують, більше допомагають!

Список формувала українська команда усних істориків у кожному регіоні окремо. Серед авторів списку – відомі історики, професіонали в усній історії, волонтери, педагоги і психологи. Мультидисциплінарна команда і мультикультурний список.

Коли людина щось робить, її видно десь або про неї говорять інші – так стали нашими героями люди різних національностей і сфер життя, які представляють громаду регіону.

М.: Заплановано, що зібраний архів запрацює на сайті “Українська асоціація усної історії” уже в листопаді.

Наш партнер – фундація “Добра воля” (Fundacja Dobra Wola), вони з Кракова, для реалізації цього проекту по Україні отримали співфінансування від Польсько-американського “Фонду Свободи” в рамках програми RITA – “Зміни в регіоні”, яку реалізує Фонд “Освіта для демократії”.

Ініціатор проекту – Аліна Добошевська, яка є керівником фундації. Вона любить розповідати, що за період Майдану, дивлячись через “Громадське” й “Еспресо TV” на творення нашої історії, вивчила українську.

Разом з нами усні історії по Україні збирають також активісти “Національної ради жінок України”, ГО “Харківський обласний гендерний ресурсний центр”, “Партнерство” (Тернопіль), “Воскресіння” (Бердичів), Київська школа рівних можливостей.

В.: У Польщі вже зроблено такий архів, тож для нас це приклад. Його формування в Польщі відбувалося 25 років.

Виглядає для мене, що важливість збереження української історії наші польські партнери іноді розуміють краще, ніж багато українців! Вони справді переймаються тим, щоб зберегти власну пам’ять, і готові поділитись цим вмінням.

Читайте також:
Це потрібно живим. Стартує сайт “Голодомор 1932-1933: родинні історії”