Головний психолог ЗСУ: Бачимо тенденцію до зменшення числа самогубств в армії, це наслідок тренінгів

Начальник управління психологічного забезпечення ЗСУ Сергій Грилюк – про те, чому в Збройних силах менше суїцидів та як діяти командиру й рідним, які побачать наміри військового накласти на себе руки

Готуючи великий матеріал «Самогубства після АТО: тінь незримої загрози», «Новинарня» переконалася в тому, що проблемі суїциду серед учасників бойових дій в Україні приділяється значно менше уваги, ніж належить. Передусім це стосується колишніх військових, самогубства яких держава навіть не рахує, а значить – не узагальнює й не робить висновків.

У самому війську ситуація значно краща – в Збройних силах проблему усвідомлюють і намагаються з нею боротися.

На запитання «Новинарні» про те, як відбувається робота щодо попередження самогубств серед військовослужбовців регулярної армії – учасників бойових дій на сході України, відповів начальник управління психологічного забезпечення Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗСУ полковник Сергій Грилюк.

  • Хто з бійців передусім перебуває в особливій зоні ризику щодо можливого задуму покінчити з життям? Можливо, певні психотипи, військові посади?

– Аналіз скоєних самогубств свідчить, що більш уразливою категорією є військовослужбовці, призвані за мобілізацією.

Загалом, як у цивільному, так і у військовому житті самогубства найчастіше скоюють незахищені верстви населення. Якщо чоловік не вирішив усі проблеми вдома, або у нього вже була травма, то бойові дії і небезпека життю може стати каталізатором.

Приблизний соціальний портрет такої людини: вік – 30-45 років, середня або середня спеціальна освіта, постійно проживає у сільській місцевості, як правило, не має постійного місця роботи, неодружений або розлучений, виховувався у неповній неблагополучній сім’ї.

При цьому на сьогодні ми помічаємо стійку тенденцію до зменшення кількості самогубств у Збройних силах. У 2016 році суїцидів у ЗСУ було на 35% менше, ніж у 2015-му.

Читайте також:
За рік в АТО – 63 самогубства і 30 вбивств.
Міноборони розкрило повну статистику небойових втрат

  • Із чим це пов’язано?

– На мій погляд, така тенденція пов’язана з проведенням комплексу заходів щодо попередження суїцидів. Зокрема, навчання командирів (начальників), їх заступників по роботі з особовим складом, офіцерів-психологів. До проведення занять залучали іноземних фахівців із Хорватії й Польщі. Через такі тренінги пройшло близько тисячі офіцерів.

Під час роботи у військових частинах у обов’язковому порядку вивчається питання профілактики самогубств та проводяться відповідні заняття з офіцерами та сержантами.

Окрім того, ми розробили і розповсюдили у військах понад 20 тисяч [друкованих] порадників командиру “Збережи життя”.

  • Що повинні знати командири, щоб вчасно помітити суїцидальні наміри бійця?

– Командири повинні передусім добре знати особовий склад, потреби й  запити воїнів. І серйозно ставитися до висловлювань та намірів кожної людини. У кризових ситуація треба ставити прямі запитання, говорити про самогубство відкрито. Як правило, це допомагає.

Зрозуміло, що особливу увагу слід приділяти тим, хто перебуває в кризовому стані. Залучати до роботи членів сімей, товаришів, побратимів, що допоможуть розпізнати тривожні сигнали та симптоми.

Втім, універсальних рецептів, як помітити намір людини добровільно піти з життя, вам не дасть ніхто. Самогубство – поєднання різних причин, які для людини є непереборними. Це можуть бути і страх відповідальності, і відчуття провини, і сварки з рідними й близькими, і психологічні травми, перенесені в дитинстві (знущання, фізичне насилля у родині), зловживання спиртними напоями та інше.

Як правило, така людина страждає від надзвичайно сильного емоційного болю та не бачить іншого виходу як піти із життя. Частими є випадки, коли недолугий дзвінок когось із рідних (або з’ясування стосунків по мобільному телефону) спричинює ситуативну афективну реакцію у військовослужбовця і він приймає рішення піти із життя. Тим більше, що реалізувати намір можна дуже швидко. Зброя поряд.

  • Ви перелічуєте переважно такі речі, з якими людина стикається і в цивільному житті. Але ж сама участь у бойових діях, мабуть, теж може стати фактором ризику – коли людині доводиться вбивати, бачити смерть інших людей?..

– Безперечно, бойові дії накладають свій відбиток на людину. Військовослужбовець пройшов через ситуації, які загрожували його життю. Це безслідно не проходить. Ставлення до життя стає іншим.

  • Як діяти командиру, якщо в нього виникла підозра, що підлеглий може думати про самогубство?

– Якщо командир побачив зміни в поведінці солдата, спершу треба вилучити в нього зброю, боєприпаси, і закріпити людину, яка з ним розмовлятиме і наглядатиме за ним.

Буває, людина зациклюється на проблемі й просто не бачить виходу. Тоді достатньо поговорити з кимось, поділитися – і стає легше, можна побачити шляхи вирішення проблеми.

  •  Ми говоримо про чинних військовослужбовців, але часто намір накласти на себе руки з’являється вже після звільнення з війська…

– Досвід, який отримав військовослужбовець, повинен стати ресурсом для особистісного зростання і розвитку, зростання цінності родини та життя. Він же в бою себе реалізував – виконав завдання і вижив. То чому цього не можна зробити в мирному житті?

Не можна, щоб військовий знецінював те, чого досяг. Він реалізував себе, здійснив справжній чоловічий вчинок – захистив країну. Зробив це за тих, які злякалися за своє життя, не захотіли наражатися на небезпеку.

Але часто людина звільняється із ЗСУ і повертається на попереднє місце проживання. Там немає роботи, люди ставляться до нього не так, хотілося б учаснику бойових дій… Багато хто цього не витримує.

  • Як поводитися рідним та близьким у такій ситуації?

– Часто члени сімей учасників бойових дій та інші цивільні – сусіди, знайомі, просто випадкові перехожі на вулиці – не знають, як поводитися з колишнім бійцем, бояться, що їх не так зрозуміють. Але боятися не треба. Щиро висловлюйте слова подяки та підтримки для учасників бойових дій. Цінуйте те, що вони зробили для вас і за вас.

Не варто звертати увагу на повідомлення ЗМІ про те, що 80% учасників АТО нібито мають посттравматичний стресовий розлад. Це абсолютна неправда. ПТСР може розвинутись через деякий час після участі у бойових діях, але це не означає, що таке станеться обов’язково.
За нашим досвідом тільки 5% колишніх учасників бойових дій матимуть відповідний діагноз. Більшість самостійно або за допомогою різних фахівців долають його наслідки.

Багато хлопців відкривають свої справи – юридичні фірми або організації, які допомагають іншим ветеранам. Коли відчуваєш, що ти потрібен іншим, то думок про самогубство не виникає.

підготувала: Ольга Гордійчук

Читайте також:
Військовий психолог Козінчук
– про те, як зробити, щоб в армії було менше самогубств

За два роки АТО понад 250 військових в ЗСУ покінчили життя самогубством

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: