“Війна відійшла на другий план”. Ветерани АТО після реабілітації творчістю

Психологічна реабілітація ветеранів АТО через долучення до мистецтва – те, чим займається міжнародний благодійний фонд “Творча Криївка”.
Своєрідним звітом про трирічну діяльність фонду стала виставка картин “Воїни малюють мир”, що триває в київському Будинку актора 10-12 травня. Автори робіт – ветерани АТО, які брали участь у програмах творчої реабілітації в “Криївці”.

У п’ятницю, 12 травня, в Києві відбудеться благодійний аукціон картин АТОвців. Придбати їх можна також онлайн.

Купити твір ветерана війни за незалежність – значить підтримати реабілітацію наступних заїздів фронтовиків. А ще – прийняти пасіонарність героя та його бачення світу.

“Новинарня” поспілкувалася з кількома ветеранами, чиї картини можна придбати на аукціоні. Вони розповіли про свою війну, повернення з неї, реабілітацію у “Творчій Криївці” і про те, як їх змінила ця реабілітація.

автор: Ольга Гордійчук

Олександр Соколовський: Арт-терапія – це щось надзвичайне

Олександр Соколовський – мешканець Нікополя, що на Дніпропетровщині. До початку російської збройної агресії майстрував меблі. Коли почалася війна, став волонтером. Через деякий час переконався, що не злякається безпосередньої участі в бойових діях, і в серпні 2015 року поїхав на фронт. До кінця жовтня 2016-го воював на Донеччині.

Чоловік розповідає, що, повернувшись із війни, не міг бачити, як безтурботні люди гуляли та веселились. “Я ненавидів усіх мирних, особливо якщо це були чоловіки”, – каже Олександр. Виходив з дому лише з дружиною.

Згодом, за рекомендацією друзів написав засновниці “Творчої Криївки” Віталіні Масловій, спитав, чи можна приїхати з дружиною. Але та відповіла: сам або ніяк. Відмовився.

Ще за півроку намагався взяти путівку в санаторій для АТОшників, але зрозумів, що з цим нічого не вийде. Тоді вирішив написати Віталіні вдруге.

Соколовський приїхав у “Творчу Криївку” 19 березня 2017 року на 36-й заїзд, який тривав протягом 10 днів у селі Криворівня на Гуцульщині – там, де Параджанов знімав фільм “Тіні забутих предків”.

Розповідає, що найбільше його вразили два моменти: “Перший- я познайомився з багатьма великими і сильними особистостями. Це неординарні люди, які в буденному житті дуже рідко трапляються. Мене вразив отець Іван, який служить у криворівнянській церкві. Вперше я почув службу не старослов’янською, а зрозумілою мені українською мовою. Я б його ще за життя зарахував до лику святих”.

“Ми дуже багато де були й побачили. Цікаво, що хатні музеї, які ми відвідували, передаються з покоління в покоління. Власники ставляться до музею як до чогось рідного. Особливо запам’ятався музей музичних інструментів. Ще підіймалися на гору Ігрець, але, чесно кажучи, я так втомився, що особливо гір не бачив. Потім милувався ними з фотографій”,- сміється Олександр.

Фізичні навантаження є однією з частин творчої реабілітації, базованої на антропософському підході.

“Дуже сподобалась арт-терапія. Це щось надзвичайне. Я взагалі малювати не вмію, пензлика в руках не тримав, а Віталіна нам розповідала, підказувала, які фарби можна додати. Навіть не очікував, що в мене щось таке може вийти. Хтось малював Карпати, хтось АТО. Я малював донецькі терикони – такі ,як бачив, коли служив. Жінка каже, що картина похмура, але мені подобається”, – розповідає Олександр.

Картина Олександра Соколовського

“Шкодую, що зараз немає можливості малювати. Це така ейфорія, коли пензликом мажеш! Нічого не зрозуміло, а Віталіна підказує – і виходить гарно. Відчуття, наче діти, коли щось щось роблять язик висовують. Це неможливо передати.

Взагалі, “Творча Криївка” повернула мене додому. Після відпочинку війна відійшла на другий план. Звісно, я й зараз спілкуюся з хлопцями, але стресу вже немає. За це хочу їй подякувати”, – каже Соколовський.

Зараз Олександр – волонтер в Асоціації воїнів АТО Нікополя. Каже, що часто рекомендує “Творчу Криївку” іншим ветеранам. А неветеранам – радить допомагати Криївці хто як може.

Читайте більше про метод:
Три роки “Творчої Криївки”: реабілітація мистецтвом, і не тільки

Дмитро Субота: Там кожен день такий яскравий

“Госпітальєр”-фронтовик Дмитро Субота раніше працював на заводі. 1 травня 2014 року поїхав захищати українсько-російський кордон. Через деякий час був травмований, робили операцію. Після фізичної реабілітації Дмитро вирішив пройти і духовну. Тоді волонтери з Дніпра порадили йому “Творчу Криївку”.

Дмитро Субота

“У Криворівню я приїхав у вересні 2016 року, там кожен день був яскравий та не схожий на інший! Двічі ходили в гори, тяжко було, – сміється Дмитро. – Були в музеї гуцулів, музеї фільму «Тіні забутих предків», в хаті-музеї баби Параски, були в церкві. А ще вирізали та малювали”.

У “Творчій Криївці” Субота вперше почав малювати. “Спочатку не дуже добре, а потім вже нормально, сподобалось. Я хотів намалювати гори і білого коня, але з конем не вийшло, тому намалював сіно. Арт-терапія психологічно розслабляє, можна ні про що не думати…” – зізнається ветеран.

“Навіть не можу вибрати, який день був найяскравіший. Там дуже красиво, я багато взнав про гуцульську культуру, багато побачив. Тепер рекомендую “Криївку” всім своїм знайомим”, – каже Дмитро.

Ірина Бабій: Внутрішній стан змінюється вже на другий день

Ще одна авторка картини для аукціону – Ірина Бабій. Дівчина виросла у Вінниці, навчалася на біологічному факультеті Київського університету імені Шевченка. У квітні 2014 року вона пішла в особливий батальйон МВС “Золоті ворота”. Після двомісячної підготовки – на фронт.
Зараз дівчина служить у полку особливого призначення “Київ”, куди входять колишні добровольчі батальйони.

Ірина Бабій

Ірина розповідає, що неодноразово поверталася на мирну територію під час ротацій, і найбільше тут дивує відношення людей до війни.

“Вже у Харківській області для людей війни наче немає, вони про неї не знають. А може, і не хочуть знати”, – свідчить учасниця АТО.

Колега Іри була в “Творчій Криївці” на декілька заїздів раніше і порекомендувала цей реабілітаційний центр.

“Це навіть реабілітацією важко назвати, бо абсолютно не відчуваєш себе людиною, яка потребує психологічної допомоги. Там дуже невимушена атмосфера і хороші, кваліфіковані спеціалісти, які знають свою роботу. Вони роблять те, що їм дано від Бога”, – каже Ірина.

“В нас у “Криївці” всі дні були насичені та неймовірно цікаві. Там багато приватних музеїв, які люди створюють власними силами на базі своїх садиб. Наприклад, музей Галинки Верховинки (у селі Ільці Верховинського району – “Н”). Ця жінка збирала вишиванки чотирьох поколінь своєї родини і зробила дуже колоритну експозицію. Вона всіх переодягає в гуцульське вбрання і хустки. Все дуже весело, невимушено та інформативно, важко забути”, – посміхається Бабій.

“У Криворівні дуже цікава історія місцевої церкви. Їй десь 350 років, і вона ні разу не зачинялася. Там служить отець Іван -хороший священник, психолог і просто гарна людина. Вони з дружиною мешкають в історичному будинку, де свого часу гостювали і Леся Українка, і Франко, і Грушевський. Словом, куди не глянь – скрізь історія та багато вражень”, – ділиться дівчина.

Ірина розказує, що специфіка “Криївки” ще в тому, що під час реабілітації один день виїзний – всі ходять у гори, відвідують музеї, а наступний – домашній, для спілкування з психологами, малювання, іншої творчості.

“Я вже більше десяти років займаюся петриківським розписом, тому коли ми малювали, потрапила у свою тарілку. В “Криївці” я освоїла малювання пастеллю і створила дві картини. На першій зобразила снігура на гілочках – нас же обзивають, що ми снігурів їмо (сміється), тим паче, я їздила туди на Водохреще, була дуже красива зима. А іншу картину захотіла намалювати як подарунок “Криївці”. Це петриківський розпис, дуже копітка та важка робота. Вона була на виставці у Верховній Раді, і саме вона виставлятиметься на аукціоні”, – хвалиться Ірина Бабій.

Її твір справді прекрасний.

Картина Ірини Бабій

“Після такої арт-терапії хочеться отримати прописку в Криворівні. Мати невеличку хатинку і забути, що є ще щось, окрім Карпат”, – зізнається військова.

За її словами, внутрішній стан під час творчої реабілітації змінюється вже на другий день відпочинку в “Криївці”, а ефект триває дуже довго.

“Я раджу іншим теж відвідати “Криївку”. Бо дуже важко відкрити себе до позитивних вражень, коли інші люди нас не розуміють або відвертаються. А там тебе розуміють, всі пройшли те саме, що й ти. В такій атмосфері набагато легше відкрити своє серце до нормального життя та чогось нового. І щоденні враження там справді яскраві”, – каже Ірина.

Сергій Бондар: намалював палаючий Кремль і підпис – “мрії збуваються”

Сергій Бондар із Черкащини до війни займався бджолярством і фермерством. А з осені 2014 року – служив у “Добровольчому батальйоні ОУН”.

У “Творчій Криївці” Сергій був у листопаді 2015-го, про існування такої реабілітації йому написала волонтерка Олена Афанасенко.

Сергій Бондар

“Криївка” поєднує творчість з активним відпочинком. Ми навідували бабусю, яка була зв’язковою ОУН-УПА, зараз уже покійна… Отець Іван пригощав дуже смачною рибою. Каталися на конях, виходили на Чорногірський хребет. Були в музеї вишиванок, у музеї музичних інструментів Романа Кумлика, яким тепер займається його дочка”, – розповідає боєць про екскурсійну частину реабілітації.

“А ще ми писали картини. Під час малювання вся увага дуже зосереджується на процесі творчості. Це допомагає відволіктись, абстрагуватись. Кумедно дивитися, як солідні дядьки сидять і щось цими пензликами вимальовують. Певно, і я був таким самим”, – посміхається Бондар.

У Карпатах Сергій написав дві картини. Перша – “Дорога додому” – представлена на аукціоні. На ній зображена дорога та поля, засіяні пшеницею.

Картина Сергія Бондаря

А другу він подарував власникові будинку, в якому жив під час реабілітації. На ній намальовано палаючий Кремль і підпис: “Мрії збуваються”.

“З “Криївки” я повернувся вже в зовсім іншому стані, відпочилий. Ці два тижні зробили свою справу”, – свідчить АТОвець.

Сергій зараз продовжує займатись фермерством, а ще заочно навчається на історика в Черкаському педагогічному університеті ім. Хмельницького.

“Новинарня”
– інформаційний партнер виставки й аукціону “Воїни малюють мир”

Читайте також:
Новий рік ветеранів АТО у “Бандерівському схроні”