Офіцер “Десни” зізнався, що це він поставив білборд про “зраду”, й розповів навіщо

 

Гліб Бабіч
офіцер ЗСУ (169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ “Десна”), позивний Лентяй

(FB)

Мабуть, настав час розставити крапки…

Так, це я розмістив потрібні слова в потрібному місці. Маючи телефон, інтернет і кредитну карту, це виявилося легко зробити “не встаючи” просто з війни. Він (білборд із гаслом “Посилати людей на війну ненавченими – значить зраджувати їх”) висить і висітиме по дорозі з Десни на деснянський полігон. Тому що тепер його існування там підтримують люди, які згодні з написаним і яким не все одно.

Армія стала іншою. Війна сама знайшла правильну форму й метал для відливання. Поки це заготовка. З якої повинна вийти сильна, злагоджена, професійна й мотивована машина. З якою ніхто не хоче зв’язуватися не через монструозний масштаб, а через те, що вона швидка, налаштована, навчена, оснащена, дуже зла й ефективна в бою.

Але поки існує величезний старий пласт цієї армії, який всіма силами намагається звернути цю нову заготовку в старий, нерухомий, гробоподібний виріб. Біля якого так спокійно і добре харчуватися, імітуючи рух і виплоджуючи паперові хвилі, які шелестять про те, що мертвий пацієнт живий.

Десна – це не просто зліпок армії. Це набір форм, по яких штампуються її головні деталі. Якщо деталі будуть слабкими або бракованими – весь механізм буде приречений на загибель.

Більшість із кадрового складу 169-го навчального центру “Десна” пройшло війну. Важку, брудну, криваву, гарячу й абсолютно чесну. Причому дуже багато з офіцерів – на простих солдатських і сержантських посадах у складі 169 РТГР, яку по праву можна було назвати “офіцерської ротою”. Офіцери всіх рангів, прапорщики, сержанти й солдати (кадрові та мобілізовані) воювали в ній нарівні і в однакових умовах. Більшість із них.

Це безцінний досвід – знати, що відчуває й робить, чого потребує на війні той, кого ти повинен до цієї війни готувати. І використовувати цей досвід – святий обов’язок члена бойового братства, яке об’єднує нас усіх поза рангами і званнями.

Людей, готових це робити, в Десні багато. Я всіх їх люблю, ціную і поважаю. Вони здатні, можуть і хочуть працювати та робити з армії – Армію. Вони прості й чесні люди. Вони це довели.

Але є й ті, кому це все поперек. Робота з підготовки людей до війни важка й невдячна. День у день – піт, напруга, зусилля, пошук рішень.

Люди – вони такі різні. Нахріна – якщо можна замінити це все пачкою паперу й імітацією процесу? Якщо люди, яких ти відправляєш на війну, для тебе нічого не значуще сміття. Якщо навіть маленька вигода затуляє від тебе все. Якщо спокій власної дупи і тіла й мізків, які відвикли від роботи, ти готовий оплатити життями тих, кого так нічому і не навчив.

Вони – частина старого, що намагається підім’яти під себе армію, яка важко видужує, увігнати її в хворобливу прострацію й показати, що “вони в домі господарі”.

Деяких з них нічого не навчила навіть війна. І це проблема загальна, і стосується не тільки Десни.

А в Десні їх чимало. Їх було видно ще під час роботи РТГР – по відношенню до війни, по тому, як вони намагалися відпетляти, вигадати, влаштуватися. По розбіжності слів і справ. По надійності. По вмінню вичавити вигоду навіть з війни. І вони є на всіх рівнях – згори донизу.

На руку їм грає багато що. Перше те, що систему багато в чому контролюють їх “брати по болоту”. Імітатори. На різних щаблях ієрархії Збройних сил.
Їм не потрібен результат. Їм потрібні папери, що його підтверджують. А решту “війна спише”.

Саме тому всі програми підготовки, що змінилися “в плюс”, весь додатковий кілометраж, години і витратні боєприпаси наполовину не сходять з паперового аркуша. І реальний результат дуже часто заганяється в нуль.

Саме тому так важко змінити ті програми, які досі пахнуть нафталіном та потребують ревізії. Саме тому багато досі робиться через ж… А ті, хто хоче осмислено працювати й приносити реальну користь, все частіше говорять слова “дурдом” і “лютий песець”. І замислюються про переведення.

Саме тому мені, тільки за останні місяці, кілька разів доводилося вислуховувати від командирів різного рівня (до комбригів) думку про рівень підготовки тих, кого надсилають в війська. Просто дізнавшись, що я деснянський, люди не можуть втриматися. Слухаю. Обіцяю передати. Не передам. Від передачі – нічого не зміниться.

Чи всі в Десні погано? Ні. Зміни порівняно з початком у 2014 році – разючі. Але поступово все досягнуте починає сповільнюватися й відкочуватись назад. В силу загальної тенденції в армії. Стараннями тих, для кого чинна боєздатна армія – кінець кар’єри і комфортного існування. Це їхній останній шанс на реванш. А що буде з воюючою країною – їм, як мінімум, по цимбалах.

Поки від Десни вимагатимуть папери – будуть папери й паперові результати. Поки високе начальство приїздитиме по-батьківськи подивитися з вишки на організоване шоу, не заглиблюючись у те, що відбувається – будуть постановки, які іноді не мають з реальністю нічого спільного.

Поки будуть вимагати “щоб без ексцесів, завжди тихо і красиво” – всі проблеми будуть заганятися всередину, а всі зусилля будуть спрямовані на форму, а не на зміст.

Поки будуть вимагати те, що можна досягти імітацією, в Десні буде попит на імітаторів. І вони там задаватимуть тон, тягнутимуть на себе ковдру і заганятимуть у депресняк безнадії інших.
А у війська будуть приходити злі, задовбані, хріново навчені, демотивовані потенційні жертви війни, що триває.

Десна – військова система, що складається з військових людей. Змініть принцип вимог і оцінки результату, поставте завдання з голови на ноги – це завдання буде виконуватися. Зміни будуть не відразу і зі скрипом. Але у військових це закладено – їх все життя програмують на виконання завдання. А реальне завдання змусить вибирати реальні методи. І процес відразу покаже, хто потрібен, хто зайвий, хто шкідливий. Що заважає, що треба викинути, а що зберегти.

Десна стоїть близько до початку причинно-наслідкових зв’язків в армії. Зі зрозумілих причин. Якщо вдасться зробити її здоровим, діяльним, працездатним та осудним організмом – це справить на ситуацію з рівнем готовності, боєздатністю і самооцінкою армії величезний вплив.
Найцікавіше, що це не потребуватиме додаткових витрат, на які всі люблять посилатися.

Хоча ні, потребуватиме. Коли одужає Десна, взявшись до справи на повну силу, буде потрібно замінити милиці на інструменти. Але й це не буде руйнівним, порівняно з отриманою віддачею.

І людей, які забезпечать це одужання, дуже багато. Від верху до низу структури. І вони давно готові діяти. Просто треба розв’язати їм руки й дати робити те, для чого вони призначені.

А тепер про особисте і про бігборд.

Гріє те, що бійці, які прийшли з Десни, при згадці про нього посміхаються. І пам’ятають, що на ньому написано.

Коли я потрапив в ППД на один день посеред ротації – я тричі чув цю цитату, озвучену різними людьми. У правильній ситуації, в правильному контексті. Це багато про що свідчить, правда?

Так само до мене доходять різні чутки з розряду “генерал Мікац (командир навчального центру) і бігборд”. Я їх колекціоную. Про те, як він був злий і обурений. Про те, що він сприйняв це як “атаку недоброзичливців”. Про те, що він зробить із тим, хто його повісив, коли знайде. Про те, що він наказав його зняти та ін.
Вони напружено народжуються й поширюються саме в тому болоті, яке не дає Десні злетіти.

Повинен засмутити тих, хто сподівається, що це правда. Зіллю вам трохи інсайдерської інформації від шанованих мною людей, які не обманули мене жодного разу.

Командир 169-го навчального центру “Десна” генерал-майор Олег Мікац повністю згоден з цими словами Конфуція. І зі змістом, який у них міститься. Мало того, він здивований тим, що хтось цього може не розуміти. Мало того, він, як і я, вважає, що це – готовий девіз для Десни. Інструкція.
Дай то Боже.

Найцікавіше, що начебто розуміють і навіть підтримують це й набагато вище. Та якось все це ніяк не складеться в один пасьянс.

Але, принаймні в Десни є надія на те, що все буде як треба. У цьому процесі є на кого спертися. І розвинути все, що вже вдалося досягти. І зробити це нормою для всього іншого.

І це сигнал всім тим, хто хоче змін і від кого це залежить. Якщо всі готові – просто розв’яжіть руки і дайте злетіти.

А як все буде далі – подивимося. Але іншого виходу в чесних людей немає. І це стосується не тільки Десни.
Бо, як сказав Конфуцій, “посилати людей на війну ненавченими – означає зраджувати їх”.

Читайте також:
Офіцер із Десни поставив біля полігону білборд
із “привітом нікчемам і сволоті”. ФОТО

Нагадаємо, як писала “Новинарня“, вперше загадковий білборд із таким гаслом з’явився в “Десні” в середині вересня. Після цього вивіску було змінено на україномовну.

Читайте також:
“Гідра УПА – Української показушної армії – оговталася від удару війни і хоче їсти”

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

 

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.

Ми виправдовуємо довіру!

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: