“Гідра УПА – Української показушної армії – оговталася від удару війни і хоче їсти”

Українська паперова армія - бюрократія ЗСУ

 

Гліб Бабич
військовослужбовець ЗСУ (позивний Лєнтяй), поет

Гвардія імітації (FB)

Армія стала іншою. Армія намагається одужати. Але найздоровіша і найактивніша її частина все більше працює в режимі “задовбало”.

Під купою директив, тоннами тупих, але докладних документів на кожен крок, у процесі “імітації діяльності” та “імітації боєготовності” подих нового й живого сходить нанівець. Стара, сита система паперової армії оговталася після удару, завданого війною. Тоді виявилася вся марнота “гвардії імітації”. І необхідність реальних людей, командирів та дій.

Але гідра оговталася від удару й ожила. Гідра показує “бойовому ядру”, хто в домі господар. Гідра хоче їсти, керувати тими, хто достойніший за її, і спокою дупі, природно, бажає теж.

Будь-яка відкрита інформація про те, що відбувається, для неї смертельно небезпечна. Прямий зв’язок між ініціаторами здорових процесів і їх реалізаторами – убивчий. Гідра боротиметься, використовуючи величезний досвід удушення всього живого й осмисленого. Вона впевнена, що всіх нас переживе. Сподіваюсь, їй обломиться.

Є системний принцип. Один із головних в армії. Ще з радянських часів він діє, як закон. А в “тій” української армії він став одним із головних.

Він простий: “Не важливо, як є – важливо, як виглядає”.

Будь-яке реальне висвітлення будь-якої існуючої проблеми проблеми вступає з ним у конфлікт.

Заручники цього закону всі командири – від верху до низу. Поки від них у першу голову вимагають “шоб все виглядало”, “шоб було шо показати”, поки в армійському сленгу існує браво слово “показуха”, що позначає ритуал імітації результату, – все буде так само або гірше.

Командиру, який реально наводить у себе порядок, найскладніше. Цей процес неможливий без “винесення сміття з хати”. До фіналу командир на своїй посаді може просто не дожити. Його зжеруть. Тому що в “імітаторів” навколо все “виглядає”. А і нього поки ні – тому, що він реально працює. Тому, що з за нього доводиться виконувати свою функцію тим, хто ніколи не мав наміру цього робити.

А пресують його перевірками, доганами й істериками, не вище командування, яке, скажімо, теж хоче реального результату, а ситий, розпліджений і о@#ївший від неробства та безкарності “верхній” штабний прошарок, підтримуваний товстим шаром внутрішніх переконаних нероб середньої ланки. Якій в рот не вперлася боєготовність армії. Їм треба, щоб “був вид”, щоб тихо, щоб вище начальство їх дупу піднімати не змушувало, і не відривало від добування ніштяків.

А реально існуючі, до речі, справжні, мотивовані штабісти й чиновники МО, б’ються об них, як об стіну у своїй меншості, видавлюються або проковтуються системою.

Ось і виходить тупа ситуація. Є, скажімо, начальник Генштабу, який хоче мати під орудою боєготову справжню армію. Є командири, які хочуть того ж, і фактично працюють над втіленням цього бажання в життя. Але між ними товстенна стіна з багатозіркових (і середньозіркових) [email protected], котрі практично встановлюють правила гри.

В результаті, часто виникає дика ситуація. Наприклад, на черговій “показусі” стану справ якийсь із правильних комбригів або комдивів (або командирів рангом нижче), про себе матюкає того ж НГШ, заради якого він повинен влаштовувати показний цирк, а не займатися реальною справою.
А НГШ, в цей час, матюкає про себе цього ж командира, відчуваючи голіму показуху.

Тобто, два потенційні союзники розведені по різних полюсах. А “ляльководи” цього балагану тут же. У почті.

І в плюсі завжди тільки вони. Не армія, не її керівництво, не справжні командири – а тупий баласт. Який упевнений, що він вкотре переживе будь-якого НГШ і будь-якого міністра. І буде, як і раніше, керувати армією, паралельно сотаючи з неї всі можливі соки. Як було вже не одноразово.

І будь-яка відкрита інформація для них смертельно небезпечна. Вони б із задоволенням заборонили “фейсбук” з інтернетом, мобільний зв’язок і журналістів. І залишили б тільки дротовий польовий. Тому, що так було б ще простіше мати всіх.

І ситуацію цю можна пробити тільки з двох боків – як тунель, назустріч. Природно, при бажанні і добрій волі тих, хто біля керма. І якщо вдасться відродити віру та довіру тих, на кому все тримається. І не обдурити їх.

Сподіваюся, що я побачу це, ще перебуваючи в армії.
Інакше все залишиться в руках “гвардії імітації”. Хоч би які добрі наміри не були у вищих керівників армії. І хто б не був на їх місці.

Читайте також:
Полторак: 40% працівників апарату Міноборони не пройшли поліграф

Бірюков: Уперше за 24 роки з лав ЗСУ вигнали генерала Генштабу з ганьбою, “пішовнахергеть”

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *