Народ і армія єдині. Як “регіональні” міста Донеччини готуються святкувати Покрову “без 9 травня”

 

Роман Кулик
молодший лейтенант ЗСУ, журналіст, заступник командира батальйону по роботі з особовим складом 55 оабр, ТВО командира роти

(FB)

Рада міста, де в нас базовий табір, запропонувала батальйону долучитись до святкування Покрови, і комбат делегував мене в оргкомітет по підготовці “заходів”. Як завжди.

Мав піднесений настрій – як інакше? На Донеччині святкуватимуть Покрову – День захисника України, і нас, армію, залучають до процесу. Хто би міг подумати.)

Учасників зібрали у кімнаті заступниці мера. На стільцях під стінами представники кількох рухів, мистецьких організацій, профспілок та навіть один Місцевий атошник.

У центрі – диригуючий усіма присутніми спрут – заступниця мера пані Тамара. Жорстка, мов начальник цеху чи лави в шахті.

Налакованими нігтями тикає у кожного присутнього і командним голосом 100-го рівня нарізає завдання. Люто дивиться у мій бік:

– Вы кто?
– У даний момент – заступник командира батальйону по роботі з особовим складом, лейтенант такий-то.
– Ничего не поняла.
– Замполит! – вклинився місцевий атошник.
– Ааааа, ясно, Рома-замполит! – ну ок, затаврували, зате бодай відклався у присутніх в пам’яті.

Кілька хвилин обговорень, де я виступаю пасивним глядачем, що намагається визначити бодай когось, хто має самостійну думку щодо Покрови й не стелиться перед Тамарою. Дарма 🙂

Всі боязко слухають її, одразу підтримують будь-яку, навіть абсурдну, пропозицію та всім своїм виглядом гарантують готовність покласти душу й тіло для виконання завдань пані Тамари. Йо*аний комсомол).

Зал фонтанує креативом:
– Давайте организуем марш!
– Круто! куда?
– …К мемориалу Великой отечественой!

– Гмм, яке ж відношення Покрова має до Другої світової? – невинне ж питання, а пані Тамара б’є кулаком по столу й гнівно кидає:
– Так, Роман, давайте не политизировать вопрос!

– Так де ж тут політизація? Перегляньте указ президента про встановлення Дня Захисника України…

– Мы читали указ! – реакція, мов допит у інквізитора.

І тут до мене дійшло, що пані Тамара сприймає мене як емісара “нової української влади”, в руслі якої ці опортуністи рухаються нині.

– Вот не надо здесь всех сорить, Роман! Мы должны сделать так, чтобы все видели: армия и народ едины!
– Я ж тільки за, але меморіал тут просто зайвий.

У криваву борню підключається група підтримки Тамари:
– А вы не уважаете ветеранов?

– Та що за… Ми зараз про Покрову, а не морально застаріле “9 травня”, облиште пусті питання.

– Значит, не уважаете. Между прочим, благодаря им мы жили в мире более 70 лет! Не то, что сейчас.

– Ви зараз на що натякаєте? Такі ж фанати “вєлікой побєди” три роки тому напали на ваш рідний край.

– Ну-ну….

– Так, прекратить! Мы должны показать, что армия и народ едины! – як мантру раз у раз повторює пані Тамара.

– Давайте соберём детей и на входе в ДК, они будуть встречать учасников марша? – Бідні діти, знову припашуть у незрозумілій акції.

– А давайте пригласим наш духовой оркестр!
– Но он же играет только советские песни о Великой отечественой… – обережно нагадує Місцевий атошник.
– Ну и что?! Красиво ж будет!

Пані Тамара глибоко замислилась. Намагаючись не дивитись на мене й стиха, обережно, ніби ступаючи по краю прірви, виносить вирок:
– Нет. Не надо, это из другой оперы. Не надо оркестра…

Fuck yeah! Ховаю посмішку, аби оточуючі не відчули радості – бо ще підуть в контратаку. Але пані Тамара все бачить:
– Роман, вот почему вы постоянно улыбаетесь, вроде смеётесь с нас?!

І дві години діалогів у тому ж руслі. Лише Світлана, молода дівчина, що місяць тому влаштувалась в один із департаментів, підбадьорливо киває мені з іншого кутку кімнати.

За цей час у дискусії пішла низка шаблонів – як російського виробництва, так і нашого. Починаючи з ветеранів Другої світової, закінчуючи “єдиною країною”.

Спробуй після цього сказати, що масова примітивна пропаганда на основі простих слоганів неефективна. Але ж яка чудернацька дифузія зовсім різних ідеологем, втілення самого поняття маргінесу.

Після зборів говоримо з Місцевим атошником на вулиці:
– Роман, ви не дуже приймайтесь, тут всі колись були регіоналами.
– Ви ким були?
– А я з Народного руху.

І таки місцевий марш обійдеться без меморіалу Другої світової. Така велика поступка емісару армії. 🙂

Читайте також:
“Раби ЗСУ”. Перед армією постала гостра проблема контрактників “на весь особливий період”

Донеччина завершує створення 50-кілометрового проспекту Олекси Тихого на чотири міста

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: