“Хай здохнуть наші вороги!” Бутусов – на смерть Сергія Литвина, “міністра ЛНР”

 

Юрій Бутусов
журналіст, редактор сайту “Цензор.НЕТ”

“Хай здохнуть наші вороги!” Чому порядні люди радіють смерті “патріота Росії” та “прихильника русского мира” “міністра ЛНР” Сергія Литвина? Не толерантності пост (FB)

Учора, 27 грудня, за невідомих обставин, за офіційним повідомленням – від інфаркту, в Луганську помер “міністр сільського господарства ЛНР”, один із відомих зрадників України та організаторів проросійських виступів навесні 2014-го в Луганську і Слов’янську Сергій Литвин.

Литвин був одним із друзів Геннадія Ципкалова – “екс-прем’єр-міністра ЛНР”, якого знайшли повішеним у тюремній камері в Луганську 23 вересня, а “прокуратура ЛНР” назвала це “самогубством через докори сумління”.
Тепер раптовий інфаркт відразу на смерть вразив 43-річного Литвина.

Ось що думав про себе сам Литвин – одна з ключових фігур в операції російських спецслужб із розв’язання війни на Донбасі навесні 2014-го, це фрагменти інтерв’ю в березні 2016-го:
“Я – етнічний росіянин, і в мене було переконання, що слов’яни повинні бути разом…
У російському суспільстві завжди були розвинені «соціальні ліфти»…
У рідний дім було влучання, батько був контужений. Побачивши мене в формі, він запитав: «Воював, сину?» – «Так, воював». – «А де?» – «Де тільки не воював…»
Мене ніхто не готував у спецшколах. Кожен патріот своєї країни може внести свій вклад у боротьбу з хунтою… Потрібна переконаність і продуманість дій. Люди на Україні втомилися від хунти. Вони бачать, що в нас (в ОРЛО) будується справді народна республіка – без олігархів в економіці і владі, без неонацизму, але з можливостями для кожного активно створювати своє життя, свою державність і культуру, свій «Русский мир»”.

А які ж “соціальні ліфти” зробили Литвина “міністром”, де і як він “воював”, який “русский мир” будував у Луганську?

Говорить Олександр Кононов, житель Луганської області, інвалід, який допомагав як волонтер законній владі України, але в 2014-му був викрадений разом із дружиною на блокпосту й провів у полоні 98 днів:
“На блокпост приїхав один «товариш». Виявилося, Литвин Сергій Анатолійович, він потім став «міністром» сільського господарства і продовольства «ЛНР». Влаштував мені допит із пристрастю. Дістає пістолет, підносить мені до чола і натискає на курок – тиша. Потім вставляє обойму і знову пістолет до голови – тоді руку різко в сторону і стріляє. І так кілька разів. Одна з куль зачепила плече».

А ось розповідь заручниці про те, чим займався і з ким воював Литвин та його підручні:
“Оглянувши машини й обшукавши нас, «ополченці» викликали свого начальника Сергія Литвина, який потім власноруч нас допитував. Він кричав, обзивав, бив, а згодом, приставивши по черзі пістолет до моєї голови й чоловіка, виконував біля самого вуха постріл. Потім Сергій Литвин наказав бойовикам тримати голову Віті, не дозволяючи йому відвернутися. А на мою став надягати пластикові пакети для сміття й душити. Двоє його помічників тримали мені руки. Але й цього начальнику бойовиків здалося мало. Він наказав принести йому для катування прозорі пакети, пояснивши: «Я люблю дивитися, як у людей очі закочуються».
Після того як Литвин перестав душити мене пакетами, він почав тикати в моє обличчя недопалком, а потім і зовсім загасив його об щоку. «Награвшись», цей нелюд щось наказав бойовикам і поїхав, а ті зав’язали мені руки скотчем і відвели до чоловіка. Я побачила, що Вітя сильно побитий, по його обличчю текла кров.
Бойовики з блокпоста передали нас правоохоронцям. Там був такий собі Дмитро Сергійович, який представився підполковником міліції. Мене повністю роздягнули й стали обшукувати. Мені було дуже соромно стояти в такому вигляді перед чоловіками, і я стала просити, щоб обшук провела якась жінка. У відповідь підполковник заявив: «Будеш комизитись, прострелю руки чи ноги». Потім роздягнену мене стали катувати електрошокером.
У якийсь момент вони змусили мене під дулом автоматів випити залпом три літри води і в один присід з’їсти буханку хліба. Потім заштовхнули мені в рот таблеток десять, за їхніми словами, валідолу, і жменю якихось капсул. Підполковник сказав, що це «барбовал». Після всього перенесеного я вже не відчувала ні смаку, ні запаху. Що вони планували робити зі мною далі, не знаю. Мене врятував від їх бузувірських тортур обстріл, який почався. Я опинилася в підвалі, де все звелося до банального побиття.
Крім того, о другій годині ночі затриманих виводили на перевірку. І тут починалися приниження, побиття… Коли ми поверталися назад, в камері ще довго лунали стогони й крики. Я бачила, як побиті люди йшли, кульгаючи, по коридору. Особливо діставалося новачкам.
У бойовиків була традиція – з особливою жорстокістю бити тих, хто тільки надійшов. Декого забивали прикладами до смерті. В одній із камер сидів батюшка, який час від часу відспівував закатованих і вбитих.
До тюремників приєднувалися п’яні бойовики, які щойно повернулися з бойових завдань. Їм дуже хотілося покуражитись. Вони шукали, де є «укропи», били й гвалтували дівчат. Коли це набуло регулярного й масового характеру, навіть наш конвой став захищати заарештованих та не пускати в камери військових. Але це не завжди виходило.
Допитувати приїжджав особисто Сергій Литвин, катував Віру електрошокером. Особливої інформації від неї й Віктора «міністр» отримати не міг. Жодними секретами подружжя не володіло. Так йому вони й не були потрібні. Садист просто отримував задоволення від самого процесу, від відчуття власної значущості – людини, яка отримала право вершити долі людей”.

Ну так хто там збирається покладати до посольства Росії квіти в пам’ять про Сергія Литвина?

Смерть таких як Литвин, його керівників із російських спецслужб та його захисників із російської армії не гідна ні жалю, ні співчуття.

На фото – Сергій Литвин. Олександр Кононов, який дивом врятувався із катівень Литвина, відгукнувся на його смерть Литвина так: “І хай здохнуть наші вороги!”
Нічого більш толерантного я додати до цього не можу.

Читайте також:
Екс-голова “Ради ЛНР” розповів, як люди Плотницького забили молотком колишнього “прем’єра” Ципкалова

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *