Візитка Яроша справді була знайдена бойовиками. Правда про перший наступальний бій війни з Росією

“Візитка Яроша”, яка стала мемом першого року російсько-української війни, справді існувала. Її не вигадала пропаганда РФ – візитку з даними Яроша бойовики “ДНР” знайшли на місці бою під Слов’янськом 20 квітня 2014 року. Її взяв із собою водій-киянин Михайло Станіславенко, який не був членом “Правого сектора” і не залишив документи вдома, як наказали командири.
Про це повідомляє “Новинарня” з посиланням на інтерв’ю колишнього лідера “Правого сектора” Дмитра Яроша сайту “Цензор.нет”.

За словами Дмитра Яроша, який тоді був кандидатом на пост президента України, це був перший наступальний бій українців у ході війни з російськими окупантами на Донбасі.

Напад на блокпост бойовиків під Слов’янськом ініціювали добровольці “Правого сектора”.
Погано озброєна група на чолі з Ярошем виїхала на чотирьох авто з Дніпропетровська, щоб уперше продемонструвати опір України російській агресії та вивести з ладу трансформатор телевізійної вежі на горі Карачун.

Місце бою на блокпосту 20 квітня 2014 року під Слов’янськом. Підбиті авто “Правого сектора”. У першому був загиблий Станіславенко

Як розповів Дмитро Ярош, нічний бій тривав лічені хвилини. Блокпост сепаратистів був розташований значно ближче, ніж свідчили попередні дані розвідки, і ворог відкрив вогонь з-за бетонних блоків одразу, щойно під’їхав загін “Правого сектора”.

Загинув 31-річний Михайло Станіславенко – водій першого автомобіля із бійцями “Правого сектора”. Саме в нього “сепари” знайшли візитку Яроша.

Михайло Станіславенко

“Мені боляче, що тіло Михайла Станіславенка забрати під вогнем не вдалось. В нього дійсно були документи та моя візитка. Всі залишили документи та власні речі [в Дніпропетровську], а він не був нашим бійцем, тож він, попри наказ, залишив візитку на пам’ять собі”, – пояснив Дмитро Ярош.

Також з українського боку був важко поранений у голову водій другого авто Ярослав Антонюк – “Бурий”, 25 років.

При цьому в бою було знищено шістьох бойовиків.

Добровольці мали старий югославський кулемет М53, який вийшов з ладу вже на початку бою,  в основному – мисливські карабіни “Сайга”, кілька автоматів АКС та АКСУз обмеженим запасом набоїв (за словами Яроша – не більше двох магазинів на бійця). Вирішальне значення мали гранати Ф-1 та РГД, які безплатно надали Ярошу патріотичні кримінальні елементи Дніпропетровська.

“Мало в кого був бронежилет або шолом, на жаль”, – згадує Ярош.

Блокпост був зачищений, але до “сепарів” підходило підкріплення, тому Ярош і його бійці відступили.

“Формальним керівником був я, але оскільки я не мав бойового досвіду, то командиром в бою я призначив ветерана-“афганця”. Не буду називати його ім’я, ще прийде час”, – уточнив про обставини бою Дмитро Ярош.

Ярослав Антонюк

“Ярослав Антонюк був урятований лікарями. Це справді диво з огляду на його поранення. Зараз він інвалід першої групи. Ми його не забуваємо, допомагаємо, але хлопцю треба багато лікуватись, тож увага суспільства була б важливою”, – зазначив Ярош.

Він додав, що полеглого Михайла Станіславенка знайшли згодом.
“Треба віддати належне місцевим “сепарам” – вони захоронили тіло нашого загиблого, відмітили місце хрестом”, – визнав Дмитро Ярош.

Редактор “Цензор.нет” Юрій Бутусов додав, що Антонюка вдалося врятувати завдяки радникові глави МВС Антонові Геращенку, який серед ночі допоміг мобілізувати найкращих хірургів Харківщини.

Про сам “перший наступальний бій” Дмитро Ярош говорить як про необхідну акцію відплати.

Дмитро Ярош. Фото з особистої сторінки у Facebook

“17 квітня трапилася трагедія. Троє хлопців, майданівців, вирішили поїхати беззбройні у [захоплений бойовиками] Слов’янськ, розвідати обстановку. Вони не були бійцями «Правого сектору», та поїхали через власну ініціативу, такого завдання ми їм не ставили. Вони були у своїй державі, вони взяли свої справжні документи.
На жаль, їх майже одразу захопили бойовики. Віталій Ковальчук залишився живий, його катували. А Юрій Дяковський та Юрій Поправка були по-звірячому вбиті разом із депутатом Горлівської міськради Володимиром Рибаком. Коли ми побачили їхні тіла… Було одне бажання – ненависть до вбивць, бажання помсти”, – розповів Ярош.

Читайте також:
“Такі, як він, змінюють хід історії”. Другі роковини загибелі горлівського патріота Рибака

“Після захоплення Слов’янська кожен день бойовики демонстрували свої успіхи, когось захоплювали, когось вбивали, і тим самим доводили тези російської пропаганди, що Україна не здатна чинити опір. Це дуже серйозно підривало довіру до держави серед людей, особливо на Сході. У Києві це, мабуть, не так гостро відчували. Треба було діяти, і негайно, щоб показати, що на російську силу знайдеться українська сила”, – пояснив тодішній лідер “Правого сектора”.

Він зазначив, що матеріальну, організаційну і збройну допомогу першому добровольчому загону для виїзду у Слов’янськ надали тодішній голова Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський, його заступник Геннадій Корбан, а також Борис Філатов і Андрій Денисенко.

Картка Приватбанку для допомоги Ярославу Антонюку – 5363 5423 0540 0641.

Контакти родини Михайла Станіславенка наразі розукуються.

Читайте також:
Муженко і Ярош разом відвідали найгарячішу точку АТО

Партія “Нац. рух Яроша” хоче залучити до себе лібералів, хоча й формує силове крило

Ярош іде в президенти, щоб підняти над Донецьком червоно-чорний прапор