Роман “Сініцин” Балан
IT-бізнес, волонтер, зараз – голова атестаційної комісії МВС
“Волонтерська пенсія” (FB)
Кілька днів тому я закрив волонтерську карту. Одну з карт “Народного тилу” – 4149437843984905 (Клочун Наталія) .
———————-
4,406,677.21 грн.
Чотири мільйони гривень чотириста шість тисяч шістсот сімдесят сім гривень двадцять одна копійка – така сума пройшла лише через карту. Це не рахуючи готівки, пейпелу, вебмані, вестерн юніон та інших рахунків “Тилу”.
Усі надходження по карті за період її існування – тут.
Я щиро дякую усім за підтримку і довіру. Впевнений, що цими сотнями бронежилетів, тепловізорів, прицілів, тоннами форми, сотнями автомобілів та десятками реанімобілів ми з вами врятували не одне людське життя.
Я більше не займаюсь збором коштів.
Буду допомагати окремим підрозділам іншим чином в міру своїх можливостей. Можливо, буду займатись іншою громадською роботою, якщо вистачатиме часу на основну роботу.
Про причини й мотивацію “виходу” я писав ще у жовтні:
Волонтерство – все. У великій мірі. Для мене особисто.
У такому розумінні, як ми його робили і робимо у “Народному тилу”. В організації, яка сама собою створилась, спонтанно-хаотично, можливо, іноді криво, але головне – вона об’єднала десятки і сотні прекрасних і небайдужих людей. Які рік-півтора-два самовіддано, а іноді й фанатично “працювали” без зарплат.
Я думаю, ми зробили багато. Судити, правда, не мені.
Усе закінчується. Я уже менше приділяю цьому часу, менше знаходжусь у зоні бойових дій і на Жилянській, 68, хоча після відходу Георгія Туки на губернаторську посаду ми тут з Олексієм Сіхарулідзе залишились “за старших”.
У мене немає планів і бажання йти в політику, державні органи, повністю присвячувати себе громадській діяльності, “рятувати країну” чи чомусь подібному.
Позаду півтора роки з головою в усій цій військовій каші, недоспані ночі, свист куль і осколків над головою, десятки тисяч кілометрів роздовбаними дорогами Донбасу і десятки абонентів в телефоні, які вже ніколи не піднімуть слухавку.
З іншого боку – за цих півтора року я познайомився з сотнями і тисячами чудових людей. Знайшов нових друзів. Мені особисто довірили свої кошти, свій час, надії та свою допомогу десятки тисяч людей.
Але все закінчується.
У мене є час до Нового (2016) року. Плавно усе завершити і “вийти”.
За цей час я особисто:
– З допомгою чудових “Колеса Народного тилу” привезу ще один автовоз з машинами і хоча-б частково закрию чергу в понад 30 авто для різних підрозділів. Ну це якшо грошей вистачить )
– З допомогою тих же “Коліс” привезу і укомплектую обіцяний реанімобіль в бригаду морської піхоти.
– Закрию проект з коштами, вирученими з книжок “ДАП” по спільному проекту з Романом Ніколаєвим та Русланом Боровиком.
– Закрию бухгалтерію і картку, систематизую та викладу у відкритий доступ усі сотні актів прийому-передачі допомоги у підрозділи.
– З’їжджу ще кілька разів на передову. Завезу ще прицілів, глушників, тепловізорів. Але останні поїздки туди, відверто кажучи, відбирають мотивацію.
Продовжувати все це я не бачу сенсу. Справа у тій же мотивації.
Мотивація була, коли на фронті було гаряче. Коли у пацанів не було нічого. Коли я чітко розумів, що ми рятуємо чиїсь життя та здоров’я – усіма цими касками, бронежилетами, броньованими авто, реанімобілями та аптечками з селоксом.
Або коли наочно бачив, що ми допомагаємо знищити ворога – безпілотниками, снайперськими гвинтівками 338-го калібру, тепловізійними прицілами, станками під ДШК та десятками інших штук…
Необхідність у цьому є до цієї пори. Але не настільки смертельно-критично-гостра, як минулого літа-зими.
Зробили свою справу волонтери (і “польові”, і в МО). Криво-туго з муками, але робить свою справу і держава – форма, каски, бронежилети, харчування, спорядження, транспорт, ремонти, озброєння – з усім цим уже на порядок краще. З чимось ще погано, з чимось уже ідеально. Але в середньому краще.
Особисто у мене закінчилась мотивація щось і далі робити.
Підхід “попросив грошей-придбав-завіз-відзвітувався” уже вичерапав себе.
Реабілітація, психологічна та юридична допомога, лікування, тренінгові центри різних напрямків, ремонт оптики, відновлення техніки, великі інфраструктурні проекти, галузеві високотехнологічні проекти – це зараз потрібно більше за “купив-завіз”.
Цього держава зробити поки не може у повному обсязі \ не вміє \ не хоче. Це й далі лежить на волонтерах, фондах з різними моделями фінансування та управління. Тут і далі потрібно працювати.
Я всіляко підтримую ініціативи волонтерів та колишніх волонтерів йти в державні структури (МО, ГШ, СБУ, МВС), контролювати закупки-поставки і розподіл матеріальних цінностей, матеріального забезпечення військових та юридичні моменти (штаб “Сармат” наприклад), лобіювання та відкриття структур з реальними інструментами впливу при державних органах.
Але сам у цьому брати участі не хочу. Стомився. Є десятки і сотні достойніших людей, що не стомились.
Це абсолютно не значить, що “Народний тил” припинить своє існування. Я на 100% упевнений, що він житиме, переформатується, можливо, змінить напрямки та цілі. Це унікальна структура. Просто я не братиму в цьому участі як один з керівників.
Мабуть, це називається “волонтерська пенсія” – повернутись до звичайного життя і звичайної цікавої роботи.
Хоча й пенсіонерів зараз “мобілізовують”. Тому у випадку якщо війна, не дай Боже, спалахне з новою силою – я “в дєлє”. Хоч з автоматом в руках, хоч із тепловізором і актом передачі на передку, хоч у якомусь кабінеті з повноваженнями – залежить від того де буду кориснішим. Досвід є, а страху уже давно немає.
Потім чудово все розклав по полицям Паша Кашчук, я з ним повністю згоден.
Дякую всім!
Від редакції. 23 серпня 2014 року президент Петро Порошенко нагородив БАЛАНА Романа Олександровича – волонтера, Київська область – орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
—–
У “Народного тилу” залишились наступні рахунки:
Читайте також:
Менти на атестації: хіт-парад найцікавіших діалогів
Стали відомі способи, як менти уникають переатестації в поліцію
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
