автор: Олена Зварич
для “Новинарні”
Чому саме Покрову найбільше шанували козаки, і чи мало це свято для них не тільки суто релігійний вимір, а й політично-військовий? Чи це романтизація історії, своєрідний “піар” легенди для окраси нещодавно заснованого державного свята – Дня захисників та захисниць України? З цими питаннями йдемо до доктора історичних наук, професора в Інституті української археографії та джерелознавства НАН України Віктора Брехуненка.
Козаки вважали Богоматір своєю небесною покровителькою, яка обороняє їх у боях та походах, Покрова пресвятої богородиці була одним з найбільших свят по всій Гетьманщині. Генеральні військові збори, на яких вирішувалися, зокрема, й питання державної ваги, проводили тричі на рік – на Різдво, Великдень та Покрову. Тому цілком логічно, що 1 жовтня (за григоріанським календарем – 14 жовтня) відзначаємо День захисників, каже науковець.
Але чому ж про козацькі збори на Покрову мало писемних згадок в українських джерелах? Віктор Брехуненко обґрунтовує для “Новинарні” свою версію. А також розповідає, чому на Гетьманщині рідко проводилися такі збори поза Січчю і що робили наші бойовиті предки після того, як помолилися і закрили зібрання. Якщо ви подумали, що вони відтак пили горілку, то ви не помилилися, але це ще не все. Тож рухаймося далі, у минуле.
“Під твою милість прибігаємо”, – молилися козаки перед іконою Покрови, вирушаючи в похід. І клали в торбу маленьку ікону, теж Покрови, мальовану дяком на дерев’яній дощечці. Вони вірили, що Божа матір захистить кожного своїм омофором, тому багато хто носив натільні хрести-обереги із зображенням Покрови. Саме цей образ часто бачимо на хоругвах та козацьких прапорах.
Козацька Покрова опікується над гетьманами (ліворуч видно постать Богдана Хмельницького), вірянами та духовенством. Ікона кінця ХVІІ ст. (с. Стара Сіль, Самбірщина, Львівська область)
Образ Покрови був культовим в українських козаків ще з ХVІ століття, а піку сягнув в часи Гетьманщини, розповідає Віктор Брехуненко. Меценатство, підкреслює вчений, було важливою частиною культури козацької старшини.
Одним з перших меценатів історик називає гетьмана Самійла Кішку, який заповів свій будинок у Києві на військовий шпиталь.
Великим благочинцем був і Петро Сагайдачний, який дав значну суму на Київське братство, а в заповіті задонатив 1500 злотих “на школу Львівського братства на науку та навчання християнських дітей при церкві Успення Пресвятої Богородиці на виховання вчених бакалаврів”.
“А вже за гетьманів Самойловича і Мазепи, старшина почала активно вкладати кошти в побудову та оздоблення храмів і монастирів. Можна сказати, це стало трендом. І от тоді особливо розквітнув культ Покрови і втілився в козацьких церквах, які часто присвячували Покрові, та іконах із зображенням Покрови, які були обов’язковим атрибутом кожної козацької церкви”, – каже Віктор Брехуненко.
Найстаріша з козацьких церков Київщини, що збереглася до наших днів, – Покровська в Сулимівці – зведена коштом гетьмана Івана Сулими.
Фото: сайт Київської обласної держадміністрації
Багато козацьких храмів збереглися донині: старшина та гетьмани будували переважно муровані церкви, міцні, дорогі – щоб стояли на віки. Так, найстарішою козацькою церквою Київщини є Покровський храм у селі Сулимівка в Бориспільському районі, зведений у 1622–1628 роках коштом гетьмана Івана Сулими.
Видатний історик Дмитро Яворницький, описуючи Запорізьку Січ, вказував, що на Січі було багато невеликих походних церков (за даними сучасних вчених, близько 15-ти), але головна – Покровська.
Церква Покрови пресвятої Богородиці на острові Хортиця була головним храмом Запорізької Січі. Відтворена в 2008 році. Фото: Вікіпедія
Цей дерев’яний храм відтворили в Національному заповіднику “Хортиця” за часів президента Віктора Ющенка в 2008 році.
Чому саме образ Покрови став чільним в козацькому іконостасі? Ймовірно, тому що Покрова обіцяла не лише Божу ласку, а ще й опіку. Козаки вірили, що пресвята Богородиця захистить їх у боях та походах. Деякі дослідники припускають, що цей образ переплівся з прадавніми дохристиянськими уявленнями про жіноче начало всього сущого, матір-захисницю.
Думка про таке небесне “материнське” покровительство, вочевидь, була дуже помічною у жорстокому чоловічому світі, яким було козацтво.
Цікаво, що легенда про Покрову має зовсім не біблійне походження. Вона пов’язана із обороною Константинополя від, вдаючись до актуальної термінології, умовного противника. Тобто противник, що тримав столицю Візантії в облозі наприкінці І тисячоліття, був реальним, але хто саме це був – історія мовчить. Це могли бути і сарацини, кочівники-мусульмани, і русичі на чолі з князем-язичником Аскольдом, які приблизно у 860 році, як пише “Повість минулих літ”, “пішли війною на греки” та оточили столицю Візантії.
У Влахернській церкві в передмісті Константинополя імператор та містяни всю ніч ревно молилися, а над ранок у сяючому ореолі зійшла з небес Діва Марія, зняла з плечей омофор (білий напівпрозорий шалик) й укрила ним місто. І сталося диво – ворог розгубився в тумані і відступив, його човни в затоці, що нині називається Золотий Ріг, потонули.
Сучасний вигляд Влахернської церкви у Стамбулі. Фото з відкритих джерел
За легендою, з’яву Богоматері бачили тільки двоє людей у храмі – юродивий Андрій та його учень Єпіфаній. Попри все їхній розповіді всі охоче повірили, бо людям важливо бачити чудо, а не досліджувати причини його появи.
За візантійськими джерелами, Аскольд та його братія були настільки глибоко вражені дивом, що прийняли обряд хрещення. Пізніші історики, які розминулися в часі з першоджерелом оповіді, тобто юродивим Андрієм та його учнем, висували не таку романтичну версію подій: мовляв, імператор Михайло, помолившись, послав гінців у ворожий стан відвезти данину і таким чином відкупився від нападників.
У будь-якому разі саме з цією історією пов’язана легенда Покрови, і тому на іконах ми бачимо Матір Божу, яка простирає над вірянами великий білий шарф-омофор. За часів Гетьманщини було створено цілу серію таких ікон – “Козацька Покрова”.
Сучасний вигляд Валхернської церкви у Стамбулі. Фото з відкритих джерел
На них часто зображені під божественним омофором гетьмани та козацька старшина. Одна з найвідоміших – останній кошовий гетьман Петро Калнишевський під опікої Богоматері (кінець XVIII ст.).
Усі питання – як державної ваги, так і поточні – зазвичай вирішувалися на козацьких радах. “Загальні ради могли скликатися в будь-який час, залежно від потреби та обставин і проводитися будь-де (були ради в Києві, Каневі, Черкасах тощо). Але були три обов’язкові ради – на Різдво, Великдень і Покрову, – розповідає Віктор Брехуненко. – Козацькі ради мали прагматичний зміст. До Покрови закінчувався сезон морських і сухопутних походів, попереду зима, тож закономірно, що на раді обговорювали підсумки та питання про контингент козаків, які мали залишитися на Січі для захисту. На Великдень, навпаки, на раді готувалися відкривати активний сезон походів”.
Покрова на Хортиці. Історична реконструкція 2010-х років. Фото: Радіо Свобода
Взяти участь у зібранні міг будь-який козак, отож на такі військові наради могло з’їхатися і 10-20 тисяч осіб. Там вирішували питання війни і миру, підготовку до походів, прийняття посольств, обрання керівної верхівки та всілякі інші посутні питання козацького життя.
У XVIII столітті у війську Запорозькому Низовому козацькі збори відбувалися регулярно, аж до знищення Січі російською царицею Катериною ІІ у 1775 році. “А от у Гетьманщині великі ради проводили на початку існування цієї ранньомодерної Української держави. Пізніше гетьмани намагалися не скликати загальні ради, щоб низи не могли розхитувати владу гетьмана та не провокували внутрішнє протистояння. І почалася така практика ще за Богдана Хмельницького”, – зазначає дослідник.
Козацька рада на Січі. Картина художника Віктора Ковальова, кінець ХІХ ст. Фото: Вікіпедія
Можна сказати, що гетьмани вміло уникали виборів. А з іншого боку, давній козацький звичай криками з натовпу вирішувати справи надзвичайної важливості, зокрема, скинути очільника держави, дезорганізовував саму державу. “Такий охлократизм неприпустимий під час державотворення. Згадаймо Чорну раду, яка відбулася в Ніжині в 1663 році, де низові козаки плюс запорожці обрали гетьмана Івана Брюховецького”, – підкреслює Віктор Брехуненко. Нагадаємо, що це призвело до поглиблення розколу серед козацтва та ще більше посилило вплив Московського царства на наші терени.
Загальні ради часто скликали за потребою. Вчений наводить приклад ради 24 грудня 1624 року на Запоріжжі, на якій було укладено перший письмовий договір із Кримським ханатом. Тоді скинутий хан Мехмед-Ґірей та його брат Шагін-Ґірей прагнули повернути свою владу за допомогою козаків та послабити залежність ханату від Османської імперії.
“Після підписання договору калга Шагін-Ґірей – друга людина в Кримському ханаті – особисто підходив до кожного козака, наливав горілки і частував. Польський посол у Криму Краушовський пише про цю подію, що козаки підпили і почали стріляти з рушниць у повітря, а присутні татари “страху наїлися”, – сміється Віктор Брехуненко. – Ось такий був церемоніал: старшини підписали документ, рада, так би мовити, “ратифікувала” його схвальними вигуками, козаки випили горілки і відсалютували з рушниць”.
Після рад на Покрову та інші церковні свята, а також після важливих “політичних” рад, наприклад, тих, на яких обирали гетьмана, козаки неодмінно чаркувалися. “Це жодною мірою не ознака схильності до пияцтва, – підкреслює науковець. – Натомість це віддзеркалення давнього ритуалу, притаманного вояцьким спільнотам і в Європі, і в Азії.
Спільне частування було засобом підкреслення спільності, побратимства.
В українських джерелах про такі застілля мало згадок, адже це було звичне явище для сучасників, тому його й не описували в документах. Писали про щось незвичне, дивне, от, наприклад, як рада за участі Ґіреїв. Це ж дивина, коли Шагін-Ґірей, далекий нащадок Чингіз-хана, наливає простим козакам горілки. А традиційне було таким очевидним, як для нас зараз застілля під час весілля”.
Кадр із фільму “Пропала грамота”. Вечірка козаків
До слова, в походах козаки дотримувалися сухого закону, в морі тих, хто крадькома наглитався оковитої, могли навіть викинути за борт.
Загалом же козацька бюрократія не була ретельною, і фіксацію перебігу козацьких рад ніхто не вів. Якщо, звісно, там не відбувалося чогось екстраординарного.
Що їли та пили козаки на Покрову? “Горілку, медовуху, різноманітні міцні настоянки. Все, про що написав Котляревський в “Енеїді”, де Еней бенкетує в Дідони”, – відповідає історик.
Та повернімося до “поживи” духовної. До власне свята Покрови. “Козаки дуже шанували Покрову. УПА спеціально обрала це свято як день свого заснування, щоб підкреслити історичну тяглість між козацьким військом, що захищало Україну, і їхнім повстанським військом. І те, що ми зараз відзначаємо на Покрову День захисників і захисниць України, – дуже обґрунтовано”, – нагадує Віктор Брехуненко.
Читайте також:
Північний форпост Гетьманщини: як стародубські козаки у Почепі зупинили наступ московитів на Київ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
