автор: Вірджинія Нгуєн Хоанг (Virginie Nguyen Hoang)
бельгійська журналістка
з Херсону для “Новинарні“
Термін “сафарі на людей” (human safari) – явище з 1990-х часів Боснійської війни, коли, за свідченнями, сербські військові брали з багатих іноземців плату за можливість відстрілювати мешканців оточеного Сараєво.
В Україні цей термін почали використовувати у 2024 році, коли почастішали російські атаки безполотниками по цивільному населенню Херсонщини. Рік по тому Незалежна міжнародна комісія ООН з розслідування щодо України кваліфікувала такі атаки як воєнні злочини й терор, що “здійснювалися в рамках скоординованої державної політики”.
Але Росія й надалі продовжує тероризувати місцеве населення. У цьому репортажі “Новинарня” досліджує, як мешканці Херсону адаптовуються до постійної загрози від російських безпілотників.
Англомовну версію статті читайте тут.
У палаті Херсонської обласної лікарні 55-річний Микола з тривогою дивиться на дружину, яка лежить на боці. Її очі почервонілі й набряклі, обличчя вкрите десятками швів, а губи сильно розбиті. Лариса досі не може оговтатися від пережитого шоку. “Вона була в маршрутці, яку 9 липня атакував російський дрон, — пояснює чоловік. — У неї зламаний ніс, струс мозку і важка втрата слуху. Вона чує лише тоді, коли говорити дуже близько до вуха”.
51-річна Лариса працює лаборанткою у Дніпровській районній лікарні. Того дня вона поверталася з роботи додому. Жінка повністю усвідомлювала ризики: лікарня розташована у південній частині міста, який регулярно атакують російські дрони. Але у неї не було іншого вибору. “У нас немає автомобіля. Автобуси — єдиний спосіб пересування”, — безпорадно каже Микола.
У тій же лікарні лежить і 53-річна Людмила. Її обличчя, руки та ноги вкриті так званими “травматичними татуюваннями” — чорними цятками від дрібних уламків, що в’їдаються у шкіру під час вибуху. “Після роботи я сіла в автобус №47, єдиний, що їде до мого дому. Раптом пролунав потужний вибух. Я не побачила, як підлетів дрон. Втратила свідомість, а коли прийшла до тями, навколо були парамедики та швидкі”, — згадує вона.
Людмила: “Після роботи я сіла в автобус №47, єдиний, що їде до мого дому. Раптом пролунав потужний вибух”. Фото: Вірджинія Нгуєн Хоанг
Як і Лариса, Людмила працює у Дніпровській лікарні, де стерилізує медичне обладнання. Попри травму, каже, що повернеться до роботи, щойно одужає. “Мені страшно, але іншого варіанту крім автобус немає. Я повинна заробляти, щоб утримувати батьків і не бути фінансовим тягарем для доньки”.
Із середини 2024 року російські війська, що закріпилися на східному березі Дніпра в Херсонській області, застосовують так зване “сафарі на людей”. Йдеться про систематичні атаки FPV дронами-камікадзе. Спочатку удари були спрямовані переважно на цивільних, які пересувалися українським, західним берегом Дніпра. Згодом атаки поширилися і на центр Херсона.
Сьогодні автобуси та тролейбуси, якими й досі користуються близько 65 тисяч жителів, що залишилися у місті, стали одними з головних цілей російських дронів. За даними міської влади, лише у липні внаслідок атак на громадський транспорт загинули чотири, щонайменше 32 – отримали поранення.
1 липня у Херсоні росіяни вдарили БПЛА по маршрутці, вбивши трьох та поранивши 11 осіб. Фото: Харківська міська військова адміністрація
У палаті, що поруч із Людмилиною, лежить з тяжкими пораненнями 61-річний Анатолій, водій автобуса №47. Його дружина Оксана й досі в стані шоку. “Він ледве говорить. Все його тіло посічене уламками, — каже вона, а потім твердо додає. — Він більше не повернеться на ту роботу. Ми щоранку сварилися, бо саме на цьому маршруті уже була атака”.
На поверх вище 40-річна Анжела збирається додому, щоби взяти деякі речі. Її джинси досі в плямах крові, а “травматичні татуювання” на обличчі лише частково приховує шар макіяжу. Анжела, заступниця керівника громадської організації, також їхала автобусом №47. “Я сиділа в третьому ряду. Навіть не побачила, звідки він прилетів. Пролунав вибух, знепритомніла, а коли прийшла до тями, то вже лежала в задній частині автобуса”.
Поки рятувальники надавали допомогу пораненим, над місцем атаки з’явився другий дрон. За словами Анжели, його збили українські військові з рушниць. Жінка отримала тяжке поранення ока і тепер матиме операцію в Одесі, щоби видалити уламок скла, що застряг за очним яблуком. “Після одужання я більше не буду їздити автобусом. Працюватиму дистанційно з лептопу”.
Пошкодження від атаки російського дрона. На щастя, водієві вдалося врятуватися, а пасажирів у салоні не було. Фото: Вірджинія Нгуєн Хоанг
У Таврійському районі на півночі Херсона жовті, блакитні та білі маршрутки продовжують курсувати так, ніби нічого не сталося. Кожні десять хвилин вони під’їжджають до зупинок з антидроновими сітками та укріпленими укриттями. Трохи східніше мешканці пішки йдуть відкритою територією, проходячи повз церкву, звідки долинають співи. Це різко контрастує із густим стовпом диму, що підіймається після російського обстрілу в сусідньому районі.
Подружжя Сергій і Лідія, яким трохи за сорок, щойно прийшли з мікрорайону Текстильний. Автобусний маршрут, що обслуговував їхній район, не працює з березня, відколи російський дрон атакував маршрутку, поранивши 20 пасажирів. “Це був останній автобус, який ще їздив до Текстильного. З тих пір ми маємо йти 20 хвилин до найближчої автобусної зупинки, під постійною загрозою дронів”, — розповідає Сергій. Його дружина сміється й додає: “Ми не йдемо, а біжимо!”
На автобусній зупинці 40-річний Павло щойно припаркував свою маршрутку. Він працює у приватній компанії, яка перевозить пасажирів за контрактом із міською владою. На ньому бронежилет. Чоловік каже, що майже немає дня без атаки на транспорт. “Я вже пережив чотири прямі удари дронів. Перший раз, як тільки побачив безпілотник, зупинив маршрутку й закричав пасажирам, щоби вони швидко вибігали. Дрон вибухнув через кілька секунд, автобус повністю загорівся. Я був шокований”.
Павло, водій автобуса, після кількох атак почав носити борнежилет. Фото: Вірджинія Нгуєн Хоанг
Перш ніж завести маршрутку, в якій встановлено детектор дронів (подарунок волонтерів), він пояснює, що продовжує працювати, бо в Херсоні немає великого вибору роботи. “Дружина хоче, щоб я звільнився. Але водіння маршрутки — це як вірус”, — сміється він. Щодня Павло на маршруті №7 дістається до Корабельної площі, після чого повертається назад, оскільки
Корабельний острів один із найнебезпечніших районів Херсона. Після атаки дронів він отримав “лише” струс мозку. За цю роботу чоловік заробляє не більше ніж 700 гривень на день.
Павло працює на приватного перевізника, однак головним оператором громадського транспорту в місті є КП “Херсонський комунальний транспортний сервіс”. 60-річний Валерій працює тут водієм. “За останні два роки я пережив сім атак. Вікна в моєму автобусі змінюють постійно. Але це мій обов’язок – возити людей у Херсоні”.
На відміну від Павла, Валерій не носить бронежилет. Натомість він пройшов кілька тренінгів із надання догоспітальної допомоги, що організовує міська влада. Разом із ним у автобусі їдуть двоє підлітків — Захар і Віктор, вони завжди носять із собою аптечки. “Нам не страшно, — каже 17-річний Віктор. — Якщо буде приліт, ми знаємо, що робити. Треба швидко залишити автобус, бо дуже часто після першого дрона прилітає другий. А якщо хтось поранений, ми навчилися надавати першу допомогу”.
Проте не всі почуваються підготовленими. “Якби щось сталося, чесно кажучи, я не знала б, що робити, — говорить 40-річна Аня, яка чекає автобуса в Таврійському районі, щоби доїхати додому. Вона працює на двох роботах: у будні — на складі, а у вихідні — в продуктовому магазині, щоби забезпечити свою родину.
Аня з Антонівки. Разом із сім’єю вона змушена була евакуюватися, оскільки їхній дім було зруйновано. Після того вони оселилися в Херсоні. “Я щодня їжджу автобусом на роботу, бо іншого варіанту просто немає. Так само і мій чоловік, і наш 16-річний син, — розповідає вона, а тоді ненадовго замовкає. – Якось я почула вибух просто за автобусом. На щастя, ніхто не постраждав. Але мені було так страшно, що я навіть не змогла заствити себе подивитися назад”.
Щоби захистити мешканців, влада Херсона встановила антидронові сітки над багатьма міськими дорогами. “Але немає 100-відсоткового захисту від дронів, — визнає Вадим Мельник, директор КП “Херсонкомунтранссервіс”. — Ми плануємо поставити в автобусах планшети, під’єднані до телеграм-каналів, які повідомляють про загрозу дронів. Місто також пообіцяло надати системи, що глушать безпілотники. Крім того, на вікна автобусів буде наклеєна спеціальна захисна плівка, щоб зменшити кількість поранень від скалок під час вибухів”.
У місті також тестували антидронові захисні каркаси, як ті, що встановлюють на деякі українські військові автомобілі. Однак вони надто громіздкі для вулиць Херсона, тому від них відмовилися.
В середині липня Вадим Мельник повідомив, що “за останній місяць російські атаки пошкодили 31 одиницю громадського транспорту в Херсоні – десять автобусів і двадцять один тролейбус”. Лише у 2026 році Херсонська міська військова адміністрація зафіксувала понад 40 атак дронів на громадський транспорт. Щоби покращити реагування на надзвичайні ситуації, усі водії раз на три місяці проходять курси першої допомоги від Українського Червоного Хреста.
Але в деяких районах міста громадський транспорт не ходить. “Ми не скасовували маршрути, — пояснює Вадим Мельник. — Тільки скоротили із питань безпеки”. На мить він замовкає, а потім вимовляє слова, зрозумілі усім херсонцям: “У Херсоні безпечних доріг більше немає”.
Читайте також:
ЕКСКЛЮЗИВ. “Люди тут уже не живуть — вони чекають смерті”. Що відбувається в окупованих Олешках
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
