Людина, яка будувала ветеранський спорт: наставнику і тренеру “Ігор нескорених” Тарасу Шпуку посмертно надано звання Героя України

У День української державності президент підписав указ про присвоєння найвищої державної нагороди — звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота зірка”(посмертно) — Тарасу Шпуку.

Для багатьох він був побратимом “Черепом”, для когось — вимогливим тренером, але для всієї України він став рушійною силою “Ігор нескорених”.

Тарас був людиною, яка не просто працювала з ветеранами та ветеранками — він був своїм серед своїх. Тарас загинув під час виконання бойового завдання у вересні 2025 року, але створена ним система відновлення через адаптивний спорт продовжує працювати.

Від гірських трейлів до захисту країни

Тарас Шпук народився на Івано-Франківщині, у селі Нижнів. Його мати, пані Галина, згадує: ще змалечку улюбленим одягом хлопця була вишиванка — знак глибокого зв’язку з рідною землею, який він проніс крізь усе життя.

Його характер гартувався під час Революції Гідності, а вже у 2014 році Тарас став одним із перших добровольців російсько-української війни. Попри складні завдання на службі, він завжди шукав можливості для відновлення. Його особистою пристрастю був трейлранінг: якщо Тарас опинявся поза зоною досяжності у вільний час, колеги знали — він бігає у горах.

Із З 2019 року Тарас приєднався до команди “Ігор нескорених” (Invictus Games) в
Україні. Він став тим самим “містком” між пораненими ветеранами, державними структурами та міжнародними партнерами, який допомагав перетворювати складні організаційні процеси на реальну допомогу людям.

Перший тренер з баскетболу на кріслах колісних

Саме Тарас Шпук став першим в Україні тренером із баскетболу на колісних кріслах, пройшовши навчання в американської фахівчині Ханни Волкер. Завдяки його зусиллям цей напрям реабілітації, разом із регбі на колісних кріслах, став доступним для українських ветеранів та ветеранок.

У спорті Тарас бачив не просто секунди чи кубки, а насамперед право пораненого воїна на гідне життя. Коли у лютому 2022 року російські війська стояли під Києвом, Тарас разом із колегою Ілоною Волошиною під обстрілами вивозив спортивне обладнання з Пущі-Водиці. Вони ризикували собою заради інвентарю, бо розуміли: це інструмент, який повертатиме ветеранів до життя після перемоги.

“Я хочу, щоб ті, хто не знав Тараса Шпука, знали його таким: найбільшим “боркотуном” у світі з великим серцем, добряком, який знав усіх і про все, міг вирішити будь-яку проблему… Людиною, яка вміла бути справжнім другом”, — ділиться військовослужбовиця та колега Тараса в “Іграх нескорених” Ілона Волошина.

Спадщина, що продовжує жити

З початком повномасштабного вторгнення Тарас повернувся на фронт, проте навіть під час служби намагався тримати зв’язок зі своїми підопічними. Він завжди знаходив аргументи для командування, щоб його відпускали на навчально-тренувальні збори ветеранів як тренера чи суддю.

17 вересня 2025 року Тарас Шпук загинув під час виконання бойового завдання
у складі групи спеціального призначення.

“Сьогодні, коли ми згадуємо Тараса Шпука, ми бачимо не лише обличчя на фотографії. Ми бачимо сотні ветеранів, які завдяки його праці знову повірили у власні сили. Його справа не зупинилася 17 вересня — вона продовжується у кожному тренуванні, у кожному старті та в кожній перемозі над собою, яку здобувають наші воїни”, — зазначає менеджер національної збірної України та
військовослужбовець Ігор Салій.

Спільнота “Нескорених” висловлює глибоку вдячність матері Тараса, пані Галині, за сина, чия праця змінила підхід до ветеранської реабілітації в Україні.

Світла пам’ять Тарасу Шпуку. Його внесок у підтримку ветеранів та ветеранок
назавжди залишиться живою дією. Честь.

підготувала: Софія Чолас,
“Ігри нескорених”

Читайте також:
У Києві попрощалися зі спецпризначенцем, ексспівробітником фонду “Повернись живим” Тарасом Шпуком і ще чотирма захисниками