автор: Анна Калюжна
з Донецької області
фото і відео авторки
Ця зустріч піхотинців, які 7 місяців воювали на позиціях на південь від Костянтинівки, для мене починається не з самої зустрічі. Вона починається з повідомлення пресофіцерки 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Ірини Рибакової: “Аня, туман, планується”.
За півтора місяця до цього повідомлення я попросила Іру сказати, коли бригада буде виводити піхоту, яка довго тримала позиції під Костянтинівкою.
Протягом 2022-2024 років Костянтинівка була для мене хабом. Працюючи на Донеччині, тут я жила найчастіше. Хотілось побачити саме тих оборонців, хто не пускає ворога в це місто.
До того ж застати піхоту, яка ось-ось повертається з позицій, у 2025 році було вкрай важко. З 2022 по 2024 рік нам, воєнним кореспондентам, регулярно вдавалося знімати піхотинців безпосередньо на “нулі”. Пізніше їх можна було зняти під час ротації.
У 2025 ж році слово “ротація” для української піхоти дещо забулось і ледь не перейшло в статус архаїзму. Адже час перебування на “нулі” збільшився від кількох тижнів у 2024-му до кількох місяців – пів року, а в деяких кричущих випадках навіть понад рік чи майже два.
Найпоширеніші причини – брак людей та ускладнений захід і вихід з позицій через панування в повітрі ворожих FPV. Ходити під шквалом ворожих ударних дронів іноді доводиться по 15-20 кілометрів.
Тож зняти піхоту нині — важко. Тим цінніше.
І якщо Іра каже: “туман, планується”, – значить, треба мчати на Донеччину. Не зважаючи на те, що ти — в Запоріжжі, без машини, і діставатись туди треба з пересадкою по жахливій дорозі.
По жахливій дорозі на Донеччину з боку центру України нам доводиться їздити відтоді, як Росія захопила Покровськ та трасу Покровськ – Костянтинівка, яка була доволі непоганою. А потім утворився Добропільський виступ, і ще одна непогана дорога (в об’їзд Покровська) теж стала недоступною.
Туман цього дня опустився. Пощастило.
Видимість на позиціях в день заміни піхотинців 93-ї ОМБр, Костянтинівський напрямок. Фото: Анна Калюжна / Новинарня
Я зустрічаю військових у більш тиловій точці. Під’їжджають на квадроциклі, радісно сигналять та посміхаються.
Побратими, які забирали піхотинців, допомагають “Шкіперу” спуститися з “квадрика”. Він 204 дні майже цілодобово сидів у “норі” (назва невеличкого окопу, викопаного вручну), тож ходити йому поки важко.
Костянтинівський напрямок. Військові 93-ї ОМБр привезли з позицій побратимів “Шкіпера” та “Хворого”, які провели там 204 дні. Фото: Анна Калюжна / Новинарня
– Сиділи в “норі”, там не сильно високо, тому ходити неможливо. А тепер за 7 місяців перший раз встали, то ножки трусяться, — посміхаються хлопці.
– Тяжкувато було йти, але дійшли.
– Виходити набагато складніше, ніж заходить. Бо ти там сидиш довго. І не завжди є можливість розім’ятися.
– Ми просто робили нірку не комфортно, а в глибину. І то ми старались, щоб життя зберегти. Заходили у вересні, тому сильно довго в нас покопати не вийшло (йдеться про те, що потім опало листя і постала небезпека викриття – “Н”). Ну, ми справились, закопались з нуля, облагородили”, — розповідають наввипередки військові.
Вони дуже молоді, як на середній вік піхотинця в ЗСУ сьогодні. “Хворому” – 26 років, “Шкіперу” – 27. Обидва повномасштабну війну починали в статусі строковиків, пізніше були звільнені й тогоріч знов мобілізовані. Попри молодий вік, настільки довге перебування на позиціях — випробування для організму. “Шкіперу” ходити допомагають побратими.
Побратим допомагає “Шкіперу” злізти з квадроцикла. Фото: Анна Калюжна / Новинарня
Хлопці буденно розповідають, що збили ворожий FPV, який летів на них, коли йшли з позицій. Необхідність переставляти ноги після семи місяців майже безперервного сидіння на місці викликає у них значно більше емоцій.
Один із командирів піхотинців, замкомбата з позивним “Сід”, пояснює, що рішення про заміну піхоти в першу чергу залежить від можливості безпечно їх вивести та чи є в наявності заміна:
“Були моменти за ці 6 місяців, що люди зайшли — і в нас не було жодного поповнення. Це зараз почалося, що нам дають людей, з’явилося якесь поповнення, тому ми вже маємо змогу міняти людей знову”.
Це геть не проблема однієї 93-ї бригади. Увесь 2025 рік бригади, які обороняють міста і села на сході та півдні України на більшості напрямків, скаржилися на те, що їм практично не дають людей. Пріоритетна комплектація з дуже великим пропорційним перекосом була закріплена за новоствореними штурмовими полками та в наступну чергу за ДШВ. Механізованим, мотопіхотним бригадам, морпіхам та бригадам ТрО людей хоча б трохи почали давати після непублічних скарг військових командирів президенту і подальшої публічної обіцянки “справедливого розподілу сил” від заступника керівника ОП Павла Паліси.
Попри це, навіть коли людей почали давати, дві спроби заміни цих двох піхотинців закінчились невдачею. Одна група натрапила на мінування і була поранена. Інша – злякалась і відмовилась. Щоправда, пізніше військові опанували себе і таки пішли міняти побратимів.
Проте основний фактор – погода. В хорошу погоду — без туману чи дощу — людей ніхто вести не буде. Це великий ризик для їхнього життя.
“Наша задача – не знищити піхоту, не пустити їх в м’ясорубку, перетерти. Ми хочемо, щоб піхота прийшла, виконала завдання, знищила противника, тримала оборону і так само безпечно могла замінитися. Тому ми вичекаємо погодні умови максимально сприятливі для нашого руху. Найголовніше – це життя наших піхотинців”, – емоційно пояснює заступник комбата Сід.
Питаю у піхотинців чи наполягають вони, щоб їх міняли частіше.
“Скажімо так: я краще піду по поганій погоді, ніж “пташки” будуть літати”, – каже Хворий.
“Краще пересидіти на два місяці або й на три місяці довше, але живим і здоровим вийти, чим бігти незрозуміло куди, незрозуміло нащо, щоб тебе “розібрали. Ми буквально спокійно пройшлися, просто як на прогулянці”, — підтримує Шкіпер.
Та все ж “пересидіти” на “нулі” не завжди означає саме “пересидіти”. Це “сидіння” переривалося, коли до них підходив ворог. Це було кілька разів узимку, довелося вступати в ближній стрілецький бій.
“Була жахлива погода декілька днів. Зайшов ворог, ну і так вийшло, що пару днів ми не могли зрозуміти, де він знаходиться. Потім знайшли, зібралися з духом – і пішла жара”, — розповідає обставини бою Хворий.
“Шкіпер” – ліворуч, “Хворий” – праворуч
“Вони вирішили позицію робити біля нас. Ми почули — почали про це доповідати. Тоді наші хлопці-дронщики – великі молодці – знайшли одного й іншого, і почали ганяти. Одного вони знешкодили, а другий почав никатися. І підповз до нас. Там вже ми вступили в роботу”, — доповнює Шкіпер.
У піхотинців був ще один контакт з ворогом, який вони називають “неблизьким” — на відстані 20 метрів:
“Вони були “мимопроходящі”. Ми просто доповідали, що повіз нас чуємо рух. Рухаються “карандашики”. Нам кажуть: наші не рухаються, ви не вилазите. Погоди немає, “пташки” літають. Тому наші дрони прилетіли й розібралися з ними”.
Шкіпер розповідає, що зараз вороги, в основному, йдуть як “розвідка боєм”. Якщо вдалося кудись дійти, тоді туди відправляють ще когось. Минулого року ходили “двійками”, у цьому і взагалі — по одному. Хоча, коли погода дозволяла, то могли по 10-15 військових РФ бігти навпростець по полю.
На постачання під час місяців на позиціях піхотинці 93-ї бригади не нарікають. Кажуть, “посилки” їм скидали часто, і то все потрібне – від дощок, щоб укріпляти бліндаж, та їжі з водою — і до плеєра з аудіокнигами та газет.
На брак їжі не скаржились. Сказали, що деколи доводилось трохи економити та відкладати запаси, але в цілому всього вистачало.
Перші місяці на позиції військові облаштовувались і, як кажуть самі, “тринділи”. А коли закінчилися теми для розмов, почали слухати аудіокниги: брат Шкіпера на його прохання вислав плеєр та підбірку аудіолітератури.
Хворий послухав 5 аудіокниг, а Шкіпер – близько 10. Найбільші емоції в обох викликав “Володар перснів” Джона Рональда Руела Толкіна.
– “Властеліна колєц” слухав. І я вам скажу, знаєте, що? Першоджерело набагато цікавіше!
– У книжці дуже багато моментів, яких немає у фільмі. І жаль, що їх там немає. Дуже цікаво було б подивитися. Кінцівка геть інша, і виявляється, вона обширніша була. Там все закінчилося, все розповіли”, — наввипередки діляться враженнями бійці.
Слухали книги між чергуваннями по черзі. А ще – читали газети, які на їхнє прохання купували і скидали побратими:
“Як виявилося, дуже класна річ. Наша людина, яка збирає “палянички” (“посилки” – “Н”), ходив на пошту й купляв нам газети. Їх присилали, то ми були трошки в курсі, що твориться у світі”.
Також військовим періодично організовували спілкування по рації з рідними. На мій подив, хлопці кажуть, що пережити зиму було не найважчим. Їм скидали грілки, і навіть у великі морози вони виручали. Найскладніше, кажуть, було тоді, коли почалися дощі й “нору” почало підтоплювати. Але і цю проблему вирішили командири, скинувши ручний насос.
Піхотинці розповідають, що перед виходом не спали майже всю ніч. Їх переповнювали емоції – скоро додому!
Після виходу з позиції Шкіперу і Хворому надано відпустку для реабілітації, а також нагороджено медаллю “За оборону України”. Також обох подали на орден “За мужність”.
Костянтинівка, яку обороняє 93 ОМБр “Холодний Яр”, – місто Краматорської агломерації й одне з ключових нині підконтрольних Україні міст Донеччини. Важкі бої за неї почались восени 2025 року, тоді ж були перші публічні повідомлення про інфільтрацію ворога до міста. Хоча перші непублічні повідомлення про це з’являлися ще влітку.
Взимку ж та навесні “Новинарня” показувала, як виглядає дорога до Костянтинівки та саме місто. Тіла вбитих цивільних мешканців міста, розбитої техніки та постійне полювання на будь-яку рухому ціль. Хоча протягом 2022-2024 року, це був великий логістичний людний хаб, де жили всі, включно зі мною.
Дивіться також:
По “дорозі смерті” Дружківка-Костянтинівка: йдемо з мисливцями на дрони. ВІДЕО
Нині ж місто виглядає так. Пілоти батальйону “Фенікс” 3-го прикордонного закону задокументували на відео одночасне влучання кількох важких авіабомб (КАБ та ФАБ), які спричиняють критичні руйнування.
Скріншот з відео 3-го прикордонного загону батальйону “Фенікс”, Костянтинівка квітень 2026 року
“В самій Костянтинівці, наскільки я знаю, вже йдуть вуличні бої на околицях міста, на підходах з боку Часового Яру та з боку наших колишніх позицій в селах Біла Гора, Олександро-Шультине”, – розповідає заступник командира батальйону 93-ї ОМБр “Холодний Яр” Сід.
93-тя бригада до осені минулого року обороняла Костянтинівку зі сходу з боку цих сіл. Після критичного прориву росіян до міста з південного флангу (з боку Покровська) бригаду перемістили туди. Фронт там вдалося зміцнити, проте у місці, звідки перемістили бригаду, лінія обвалилася приблизно на 5-8 км (зі сходу).
Карта Deepstate map станом на 29.04.2025
“У нас обстановка до Нового року була дуже загострена. Майже кожного дня – піхотний штурм, штурми на мотоциклах, штурми із застосуванням техніки. Після Нового року нам трошки легше стало. Противник рухається, намагається десь щось просуватися, але вже не так активно”, – розказує Сід про ситуацію з боку села Русин Яр, що на півдні від Костянтинівки.
Піхотинці Хворий та Шкіпер, які весь цей час практично від моменту зміни бригадою напрямку були на позиціях, підтверджують, що так воно і є: від Нового року обстановка дійсно стабілізувалася.
Читайте також:
Піхотинці “Холодного яру” тримали позиції на Костянтинівському напрямку 224 дні поспіль. Наймолодшому з них – 21 рік
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
