“Окуповані Олешки потерпають від нестачі продуктів і ліків”. Журналістка Марія Семенченко про Великдень в окупації

Марія Семенченко
журналістка
(FB)

Цей хліб спечений вчора в окупованих Олешках. Спечений на буржуйці. Спечений замість паски, але він чи не найправдивіший великодній хліб сьогодні. Свідчення життя. Свідчення надії.

Окуповані Олешки потерпають від нестачі продуктів і ліків ще з кінця грудня. Кілька місяців продукти не завозили взагалі: люди виживали, як могли. Хтось мав закрутки, хтось борошно, хтось полював на фазанів, а хтось вмирав від голоду у себе вдома. Сусіди ділилися одні з одними хто чим міг.

Виїхати і заїхати в місто було вкрай ризиковано: міни, уламки снарядів, полювання ворожих дронів на цивільні автівки та людей. На проросійських каналах є відео, яке виклали російські військові. На узбіччі дороги – пошкоджена машина, поряд лежить застрелений чоловік, а довкола нього розкидані буханці білого хліба. Це страшні кадри для кожного, але особливо для нащадків тих, хто пережив Голодомор. Чоловіка упізнали – він ризикнув повезти в Олешки на продаж продукти…

В Олешках люди гинуть щодня. Підриваються на мінах, їх атакують росдрони, помирають від поранень та хронічних хвороб, бо немає ліків. Гинуть під постійними обстрілами, бо це активна лінія фронту. Після підриву Каховської греблі, люди живуть без електрики, газу, централізованого водопостачання. З поганим зв’язком. Люди живуть у пеклі.

Людина, яка спекла цей хліб учора, на днях змогла роздобути трохи вершкового масла (на це пішло п’ять годин стояння в черзі, але щастя і велика удача, що хтось щось зміг завезти у місто). До цього ця людина два місяці не їла жодних молочних чи кисломолочних продуктів, м’яса, яєць, овочів і фруктів, крім мерзлої картоплі. Але цій людині пощастило – мала трохи борошна і закруток.

Я дивлюся на цей хліб. І думаю про те, як по-різному всі ми зустрічаємо цей Великдень. У горі, в радості, в голоді й за щедрим столом, в безпеці й там, де, як пише Volodymyr Semkiv у колонці для Локальна історія, люди можуть дозволити собі такий іронічний і гіркий жарт, як “Ісус воскресне, а ти ні”.

У цей Великдень я багато думаю про людей в окупації. Про рідних мені людей і зовсім незнайомих. Про те, як швидко ми перейшли від “окуповані землі – це теж Україна!”, “тримайтеся, рідненькі!”, “чекаємо на вас” до “там самі ждуни”, “хто хотів виїхати-виїхав”, “це їхній вибір, чому ми маємо переживати і допомагати”.

Я думаю про те, як мало ми насправді знаємо про життя на окупованих територіях, як мало розуміємо його і тому дозволяємо собі засуджувати людей, давати поради, критикувати і казати “а ось я на їхньому місці зробив би… “, але ми не на їхньому місці.

Я дивлюся на цей хліб. І думаю про те, що сьогодні він є свідченням життя і надії. Для того, хто його спік. І для нас, хто його побачив. І поки ми не можемо буквально розділити освячену паску з людьми, які в окупації чекають на Україну, ми символічно розділяємо її з думкою про них. Зокрема про тих, хто сьогодні не має навіть хліба на щодень.

Ми пам’ятаємо про вас і дуже чекаємо на повернення. Бо окуповані території – це Україна. Бо зрадник людина, чи ні, визначають її моральні принципи, її рішення й життєві вибори, а не місце проживання.

Христос воскрес. Хай світло переможе темряву, життя – смерть, а ми – цю навалу з сусідньої країни. І будьмо добрішими одні до одних. Бо часом це єдине, що ми можемо зробити, і єдине, що допомагає комусь жити.

Читайте також:

В Олешки прибув елітний російський підрозділ з темношкірих найманців з новою технікою, — партизани

Олешки – на межі гуманітарної катастрофи: не працює каналізація, немає питної води та світла