автор: Любов Потапенко
На початку грудня в Софії Київській удруге відбулося представлення чернігівської святині – Спасо-Преображенського собору 11 століття. Цього разу – на сторінках авторитетного журналу «Антиквар», де вміщено 18 статей про новітні історичні дослідження тисячолітньої споруди.
Запланована на пів року виставка «Спас Чернігівський у Софії Київській» триває вже три місяці, не лише привертаючи увагу до історичної величі найдавнішої пам’ятки Лівобережжя, нинішніх його проблем, а також спонукаючи до роздумів про майбутнє й пошук шляхів виходу з глухого кута, в якому опинилася колись могутня й процвітаюча Чернігівщина.
Спасо-Преображенський собор у Чернігові
Відкриваючи презентацію спецвипуску «Антиквара» і дякуючи всім, хто переймається долею пам’ятки, головна директорка Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Наталія Реброва, зокрема, сказала: «Всі розмови й думки сьогодні – навколо Спасу Чернігівського. Бо він є відображенням історії нашого міста, його проблем, але він є і потужним посилом у майбутнє Чернігова».
У числі небайдужих до «золотого стандарту» Чернігівщини – третій Президент України Віктор Ющенко. «Сьогодні ми торкаємося, можливо, найбільш фундаментальної частини нашої суб’єктності, частини, яку багато десятків і сотень років у нас намагається забрати сусід, у якого все крадене: і мова, і герб, і гімн, і пам’ять, і історія, – наголосив він. – І тому, коли ми говоримо про ці два унікальні суб’єкти (Спас і Софію), які є першою сторінкою нашого кам’яного сакрального зодчества – настільки глибоко-далеко ми можемо подивитися назад, і настільки ж глибоко-вперед ми можемо планувати своє життя. Ці об’єкти потребують усілякої уваги і державної, і наукової, і національної. Ці об’єкти повинні мати найвищий патронаж».
Третій президент України Віктор Ющенко
Вихід із духовної та політичної окупації легким не буває. Але Віктор Андрійович сподівається, що Спас Чернігівський матиме такий же доглянутий вигляд і пошанування, як Софія Київська.
Про назрілу необхідність переосмислення історичної ролі й майбутнього нашого Спаса говорила заступниця з наукової роботи директорки НАІЗ «Чернігів стародавній» Інна Непотенко.
«Софія Київська є “золотим стандартом” нашої національної спадщини, тому в її стінах ми говоримо про необхідність переосмислення нашого Спаса, – наголосила вона. – Адже поруч із Софією Київською – це найдавніша збережена пам’ятка в Україні. Це – центр духовності, державності, а також – пантеон князів. Саме тому ми намагаємося вивести її з тіні суто культової споруди, переосмислити її значення і вивести за межі регіональності».
Бурхливу підтримку присутніх отримав і виступ депутатки Чернігівської міської ради Марини Семененко. Пані Марина має історичну освіту і продовжує навчання в цьому напрямку, тому добре розуміє не лише історичне значення Спаса, а й сучасні його проблеми та шляхи їх подолання.
Крім того, вона виступила благодійницею представлення Спаса в Софії і безпрецедентного спеціального випуску журналу «Антиквар».
«Презентація журналу в Софії Київській – це спосіб чернігівців сказати “SOS”, у першу чергу, державі, – наголосила депутатка міськради. – Софія і Спас тисячу років тому були не лише храмами – це були символічні коди державності, її опори. Проблеми Спаса не можна відокремити від проблем Чернігова і регіону. Нинішня ситуація зі Спасом – це відображення того, що відбувається з містом і областю, що відбувається з нами.
Учасники презентації в Софії Київській
Довгі роки до війни Чернігівщина була депресивним регіоном з усіма відповідними показниками: низька народжуваність, висока смертність, низький економічний потенціал, найнижчі в Україні заробітні плати, активне населення постійно “відкочується” до Києва. І це – замкнене коло, яке десятиліттями неможливо розірвати.
Але чому Чернігів, такий сильний, багатий тисячу років тому втратив потужність і став тим, чим нині є? Наше місто народилося на перехресті торгових шляхів і тому стало процвітати. Сьогодні Чернігів має лише одну дорогу – до Києва. У нас немає прямого зв’язку з сусідньою Сумською областю, Харківською чи Житомирською… Північної транспортної гілки не існує. Бо після розпаду СРСР нам залишився фрагмент транспортної мережі. Якщо в СРСР транспортна мережа була кругова і радіальна – від околиць до центру, – то західний регіон України має круговий елемент, там області зв’язані між собою, а в північно-східному регіоні нічого подібного немає. У нас недостатній логістичний зв’язок, а це і є тією проблемою, яка призвела до фактичного занепаду Чернігова як відображення краю. На жаль, правда отака…
Нині держава має переосмислити те, як вона вибудовувалася з 1991 року. Найперше – нам потрібно було деколонізувати транспортну мережу, створити кругову транспортну систему для Лівобережжя, щоб усі північно-східні області комунікували між собою, взаємодіяли економічно, щоб ми були відділені від нашого ворога.
Сьогодні ж перспектива така, що через десять років ми станемо просто “сірою” зоною, тому що в області ніхто не захоче жити. Чернігівщина втрачає свою перспективність, вона може опинитися в дуже поганому стані. До війни тут було 960 тисяч населення, а якщо порахувати, що буде в 2035-му, то виходить менш ніж 800 тисяч. Область величезна, дуже низька щільність населення, а це – “подушка безпеки” Києва.
Коли я розмірковувала про Спаса і Софію, то подумалося: якщо літописці завжди називали Чернігів другим після Києва, то, напевно, це була не випадковість, а саме концептуальний підхід до структури держави. Адже Лівобережжя завжди “тримало” собою, своїми руками Схід, захищало державу від кочівників. І тепер саме Лівобережжя прийняло на себе найбільший удар старих-нових завойовників.
Чернігів дуже просить допомоги і для Спаса, і для самого міста, і для області, і для всього Лівобережжя. Ми потребуємо стратегічних рішень держави, тому що ми в дуже нехорошому становищі, а хочемо бути східним флангом Європи, а не “сірою” зоною.
Можливо, ворог аналізує нашу історію краще за нас, бо якщо Спас у занепаді, то на цю країну можна напасти, тому що в занепаді все Лівобережжя?
Потрібно всім шукати відповіді на ці питання. Сигнал має бути почутий усіма, ми потребуємо на лише допомоги Спасу, а стратегічних рішень держави, переосмислення моделі й структури держави».
Щиру емоційно-пронизливу нотку презентації додала своїм а-капельним виконанням поліської народної пісні та грою на сопілці уродженка Чернігова – співачка й композиторка Наталія Жижченко (ONUKA).
Відомі українські музейниці: очільниці Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” Наталія Реброва (ліворуч) і Національного заповідника “Софія Київська” Неля Куковальська
Читайте також:
Є рішення Верховного Суду: “моспатріархат” не має жодних прав на старовинний монастир у Чернігові
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
