Адвокат та оператор БПЛА Євгенія Закревська зустріла у взаємодії на фронті колишнього суддю – тепер також “безпілотчика”

Євгенія Закревська
військовослужбовиця ЗСУ, оператор БПЛА, правозахисниця, адвокат родин Небесної сотні

(FB)

Розкажу вам історію. Щось навіяло.

Працювали ми якось по взаємодії в одному районі. Знайомимось з місцевим підрозділом. Проговорили всі моменти. І тут один з місцевих дивиться на мене так уважно:

– А вас Женя звуть?

– Женя.

– А прізвище Закревська?

– Закревська.

– Адвокат?

– Так.

– А мене не впізнаєте?

Дивлюсь, вдивляюсь – не впізнаю. Військовий як військовий. Звичайний, трушний військовий – засмаглий, піджарий як рись, в трохи “бачившій життя” формі, відкрите обличчя, прямий погляд, вигорілі брови, міцне рукостискання. Все як має бути в цю пору року на цій ділянці всесвіту.

– Памʼятаєте справу Х?

– Звісно.

– І що, не впізнаєте?

– …

Давайте, каже, відійдем.

Ну, – думаю, – починається… Трохи напружуюсь.

Відійшли.

– А якщо, – каже, – я не по формі, а в іншому одягу буду? У мантії, наприклад?

…Насправді якщо в мантії, та румʼяні пухкі щічки замість загострених засмаглих вилиць і менше блиску й азарту в очах… то, може, і впізнаю… Представляється:

– Суддя ПІБ.

– Точно!

Це так дивно. Справа, в якій ми перетнулись і, так би мовити, “процесуально познайомились” не найкращим чином вплинула на карʼєру судді, і мене тоді його рішення сильно розчарувало та на тривалий час вибило з колії. Ну, тобто ні в судді не було особливого раціонального приводу радіти мене бачити, ні в мене, якщо чесно. Але ми зраділи зустрічі як давні друзі чи старі знайомі. Хоч говорили поза процесом вперше в житті.

– Не знаю, чому я так зрадів, як рідну душу зустрів. Я тут уже “юридично здичавів”, не вистачає професійного спілкування.

– …

– Заїжджайте на чай, каву.

Життя пише цікаві сценарії. Як-от зустріч двох сферичних юристів у вакуумі, або як двоє людей зустрілись серед інопланетян на начебто чужій планеті, але насправді вже давно – своїй.

Тож хоч зраділи ми один одному, так би мовити, “юридично”, подальші теми для розмов в нас були суто військові.

Взаємодія була дуже хороша. Із чаєм/кавою не склалось, але інформація, допомога, підтримка, небо, РЕБ, РЕР, попередження про події – все було як треба. І не формально-мінімально, а як ніби про тебе і твою безпеку особисто піклуються. І дійсно відчуваєш плече, підтримку, і що прийдуть на допомогу, якщо що. Таке хороше, тепле відчуття.
Сподіваюсь, ми теж трохи допомогли.

Вони, до речі, тоді перші на своєму напрямку починали fpv-шками перехоплювати ворожі крила. Якраз налагоджували процес з нуля. І дуже цікаво було спостерігати як в них починає виходити все краще і краще. Ти взагалі кожному збитому ворожому літаку радієш, а тут якось ще більше.

Яка мораль цієї історії? Не знаю. Придумайте самі.

Суддя просив не розповідати, що він служить і де саме. Я і не розповідаю.

Тож, якщо хто думає, що здогадався, залиште плз свої здогадки при собі.

Читайте також:
Адвокат і солдат Євгенія Закревська: Наш підрозділ ТрО сам рвався на фронт, писав рапорти