“Looking at Women, Looking at War”: голос, що звучить після смерті ℗

У лютому 2025 року побачила світ посмертна книга Вікторії Амеліної «Looking at Women, Looking at War», в якій вперше прозвучав голос жінок війни — тих, чиї історії часто залишаються непоміченими. Книга вийшла друком одночасно у США (St. Martin’s Press) та Великій Британії (HarperCollins), одразу здобувши схвальні рецензії провідних видань — The Guardian, The Financial Times та The New Yorker, а також увійшла до довгого списку Orwell Prize. Тексти Амеліної напрочуд співзвучні з настроями українських жінок під час війни: за результатами опитування, саме тема психологічної стійкості стала найбільш емоційно значущою для 55% респонденток.

Звуки війни у словах Амеліної

Амеліна, раніше відома як авторка художньої прози («Dom’s Dream Kingdom»), після початку повномасштабного вторгнення відмовилася від «кабінетної» літератури. Вона приєдналася до ініціативи Truth Hounds та вирушила документувати воєнні злочини в Ізюмі, Бучі, на Донбасі. Її щоденники, записи та есеї стали основою для цієї книги. У червні 2023 року Вікторія загинула внаслідок ракетного удару по Краматорську. Їй було лише 37 років.

Книга як культурний спротив

«Looking at Women, Looking at War» — це зібрання фрагментів, які об’єднують жіночі історії війни: лікарки, військові, матері, волонтерки. Вони не просто виживали, а діяли, рятували, свідчили. Саме тому книга є не лише літературним жестом, а й актом культурної інформаційної політики. У кожному уривку — опір стереотипам, накинутим агресором, і захист людської гідності.

Цифрова пам’ять про тих, хто не мовчить

У передмові Маргарет Етвуд зазначає, що ця книга «вчить нас дивитися і пам’ятати». Проте погляд Амеліної спрямований не лише в минуле — він відкриває доступ до майбутнього, особливо зараз, коли цифрова присутність стала ключем до допомоги та видимості. Згідно з дослідженням, понад 92% українців користуються смартфонами для доступу до цифрових сервісів, освітніх або соціальних послуг. У цьому контексті історії з книги набувають ще більшої ваги: вони формують цифрову пам’ять про жінок, які не стали просто статистикою, а перетворилися на обличчя спротиву.

Заклик до пам’яті

Порада читачам: прочитайте цю книгу не як історію минулого, а як дзеркало сьогодення. Це не завершений твір — і саме в цьому його сила. Станьте співучасником пам’яті. Збережіть її.

Вікторія Амеліна належить до Нових Героїв України. Вона не носила військової форми, та її головною зброєю було слово. І навіть після смерті воно продовжує бити точно в ціль.

Матеріал публікується на правах реклами ℗