У маленьку дружну сім’ю “Новинарні” прийшло горе — загинув чоловік нашої Анастасії Федченко, офіцер Збройних сил України, морський піхотинець Андрій Кузьменко.
Андрій добровільно мобілізувався до ЗСУ 2023 року. До того готувався, знав, що піде захищати Україну.
Служив у 35-й бригаді морської піхоти, воював, зокрема, на Херсонщині та Донеччині.
У вересні того ж року вони з Настею побралися, і ми дуже раділи за нашу Настку, яка – такого не приховаєш – була з Андрієм справді щасливою. Хоча, як і всі дружини, чиї чоловіки на фронті, дуже за нього хвилювалася.
І активно підтримувала його підрозділ, збираючи через соцмережі кошти на необхідне – кілька РЕБів, автомобіль, систему перехоплення ворожих FPV-дронів…
“Якось воно так працює, коли одружена з офіцером”, – жартувала молода дружина, “взявши під опіку” підрозділ чоловіка.
Але Андрій був не лише великим коханням нашої Насті, батьком їхньої майбутньої дитини й мужнім воїном-морпіхом, а й другом “Новинарні“. Могутній, неймовірно спокійний (принаймні ми його таким знаємо) і добродушний, він став частиною нашої команди. І завжди нею буде.
Офіцер Андрій Кузьменко загинув у ніч проти 4 січня 2025 року. За кілька днів після того, як 31 грудня у своїх “підсумках 2024-го” Настя написала тільки одне. Найважливіше:
“Мій головний підсумок року – любов”.
У четвертий день 2025-го їй довелося зробити зовсім інший і, мабуть, найстрашніший допис у своєму житті.
“Я називала тебе коханням усього мого життя. І так і є. Мій найкращий друг, захисник, моя опора. Батько нашої дитини. Люблю тебе і завжди любитиму. У якому вимірі ти би не був. Андрія не стало. І мого серця не стало”.
Зовсім скоро Настя має стати матір’ю їхньої з Андрієм первістки…
“Найдобріша людина у світі” – так написала про Андрія Кузьменка його колишня однокласниця Ольга Омелянчук.
“Нам по 8. Уперше сідаємо за одну парту. Андрюха вигадує пісню про мої скобки для вирівнювання зубів і ми починаємо через це битися. За місяць чи два вже міняємося бутєрами і вчимося дружити.
Нам по 13. Ми опинилися в різних школах. Я маю телефон Андрія в блокноті з Брітні Спірс. Він теж мій десь записав. Дзвонимо одне одному на свята “на домашній” і час від часу тусуємося в “боташі” (Ботанічний сад ім. Гришка, поряд із яким була розташована їхня спільна школа №88 – “Н”).
Нам по 23. У шкільній компанії святкуємо Андрюхіну Днюху у нього на дачі. Вже війна. Мій однокласник з іншої школи дзвонить з Карачуна і кричить, що зі Словʼянська виходять колони росіян, “але по них не дають стріляти, вони просто так виїжджають, роби щось”. А я нічого не можу зробити. Ми просто накидуємося в хлам. Я випадково “ловлю” пʼяткою розбиту рюмку для шотів. Кров фігачить, Андрюха заливає рану горілкою і пальцями ковиряє з моєї пʼяти скло. Ми ржемо, що в другому класі не могли б уявити, що за 15 років все ще будемо кєнтами.
Нам по 33. Я пишу про Андрюху “був” і витираю, бо не можу в це повірити”, – пише Оля.
Ми в “Новинарні” також не хочемо в це вірити.
Обнімаємо тебе, Настко. Горюємо разом з тобою. Допоможемо і підтримаємо.
Воїн Андрій житиме у вашій дитині і в нашій пам’яті. Україна житиме. А русня заплатить за все.
І так, наша pуcoфoбiя ніколи, ніколи, ніколи не буде достатньою.
Допомогти Настці та їхній з Андрієм майбутній дитині можна на банку:
https://send.monobank.ua/jar/6zTFzFzUDB
Номер картки банки – 4441 1111 2009 5603
Команда “Новинарні“
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
