автор: Марко Шпак
Георгій Гекман почав свою службу в Збройних силах України із контракту з 80-ю окремою десанто-штурмовою Галицькою бригадою у 2019 році. Мав тоді 19. У 2024 році, вже через обмежену придатність, його перевели на службу в Сихівський РТЦК та СП міста Львова. Сьогодні Георгій є інструктором відділення рекрутингу та комплектування.
Говоримо з сержантом Гекманом про те, як працює відділ рекрутингу в територіальному центрі комплектування, про успішні експерименти, набір іноземців і те, що в армії ініціатива не конче б’є ініціатора.
– Як ти сприйняв службу в ТЦК після бойової частини?
– Коли прийшов, то побачив зовсім інших людей, ніж те, про що мені розповідали. Я потрапив у ТЦК якраз у ту хвилю, коли військовослужбовців, які не були учасниками бойових дій, почали забирати до бойових частин. Тому в ТЦК дуже бракувало людей. Однак ті, що лишалися, всі міцно стояли і дружили один з одним.
Георгій Гекман із колегами
Мене підтримували в усіх питаннях, тому я не мав жодних проблем. Буває так, що людина приходить у новий для себе підрозділ, і її “зжирають”. Ну, бо інше середовище, не твої люди тощо. А в моєму випадку з ТЦК все було дуже класно. Начальник мені одразу сказав: я тебе чекав пів року (бо саме стільки тривав мій перехід), і тому в мене на тебе великі надії. Зараз каже, що я красунчик.
– А як щодо іміджу ТЦК в соціальних медіа, який склався зокрема й зусиллями російської пропаганди (корупціонерів, людоловів, бусифікаторів, тилових нероб) – не було дискомфортно з цим?
– Коли я починав переведення – у жовтні 2023 року, імідж ТЦК ще не був настільки споганений. На третій-четвертий місяць очікування переводу – десь тоді й почалася ця різка кампанія проти ТЦК. Я тоді трохи напружився, але коли прийшов, швидко адаптувався.
Мені більше дошкуляло інше. До переведення в ТЦК, у 80-й бригаді, я мав значно кращу думку про цивільних. А коли потрапив в ТЦК, в мене ставлення кардинально змінилося. Я побачив, що навколо багато відверто неадекватних людей. І що їх часом навіть більше, ніж адекватних.
Георгій Гекман у 80-й ОДШБр
– Тобто думка про цивільних змінилася, тому що ти просто почав із ними контактувати?
– Так. У “вісімдесятці” цивільних я практично не бачив, це був суто військовий колектив. А тут навпаки – маленька група військових, які об’єднані і стоять один за одного, а проти них – велика кількість агресивних цивільних.
– Розкажи про свої обов’язки на службі в ТЦК.
– Я інструктор відділення рекрутингу та комплектування. Мої обов’язки – це три напрямки роботи: прийом на військову службу за контрактом, оформленням документів кандидатів на вступ до вищих військових навчальних закладів, а також рекрутинг іноземців. На останньому зараз намагаємось робити акцент.
Нам є до чого прагнути. Третя штурмова або Сили безпілотних систем мають своє “я”, їхні рекрутингові центри виразні й актуальні. Люди люблять гарну картинку, і добре, якщо ця картинка поєднується ще й із якісним сервісом, роботою і нормальним відношенням. Сервіс, робота і відношення – в нас усе це також на рівні.
Інформування громадян військовослужбовцями ТЦК. Фото: Сихівський РТЦК та СП
– Які якісні зміни відбулися у Сихівському РТЦК за останні пів року щодо рекрутингу іноземців?
– Щодо рекрутингу іноземців є більший вибір посад, частин, підрозділів, можливість проходження служби відповідно до їхніх навичок. Бо бувало по-різному. Наприклад, приїздив аргентинець із 20-річним стажем пілотування літаків і гелікоптерів, а йому пропонували бути в нас штурмовиком у піхоті. Зараз значно розширилися можливості вибору посад також і для іноземців.
– Що сприяло цим змінам?
– Як сказав один підполковник у навчальному центрі, контрактник – це та людина, перед якою ми маємо відчиняти всі двері і максимально їй допомагати. Тому що ця людина прийшла сама, вона хоче працювати, щось змінювати. Маємо відчиняти двері і допомагати, або, як мінімум, не вбити її мотивацію.
Тому ми допомагаємо. Ми максимально спрощуємо людині умови оформлення, перебування, всю цю початкову інтеграцію. Адже якщо вже на першому етапі людям подобається, то вони готові йти далі. Більшість із них – потенційно класні воїни.
Читайте також:
“Як би не було важко, слід переходити”: термін базової підготовки в ЗСУ достроково збільшили до 45 днів
– Який приблизно відсоток тих військовозобов’язаних, хто проходить на контракт, вже має відношення від якоїсь частини?
– У мене є проєкт “Рекрутер”, за допомогою якого я комунікую в соціальних мережах. Зараз мені в інстаграмі почали писати люди з інших областей, які не мають відношень [до визначених бригад ЗСУ], але запитують: ми чули, що ти можеш допомогти знайти посаду. І навіть приходили й казали: допоможіть мені знайти посаду, я такий-то, вмію те-то. Хочу, звичайно, служити там-то, але якщо не вийде, то готовий і до чогось іншого. Зараз починають з’являтися такі люди. Поки небагато, бо мало хто знає про таку можливість.
Георгій Гекман (ліворуч)
Знову ж таки, та слава ТЦК, яку йому створили, грає тут не на користь справі. Але таких, які приходять без відношення, – мало.
– Що ними керує на цьому етапі війни?
– Можу сказати на прикладі нещодавніх двох чоловіків. Один уже воював, має статус учасника бойових дій, але служив ще в 2015 році. Зараз має бронь. Але каже: сидів-сидів, досить, допоможіть знайти якийсь підрозділ.
Другий хлопець із Києва приїхав. Пробув у нас два дні. Ми його поселили на період проходження ВЛК. Знайшов нас через коментарі до інстаграм сторінки Lobby X. Я там постійно щось коментую про те, що от є проєкт “Рекрутер”, відділ рекрутингу в Сихівському ТЦК, і ми реально допомагаємо.
Він це побачив, подивився профіль, стало цікаво. Розповів про навички, про те, що хоче працювати головою, має 25 років, айтівець із досвідом роботи. Він розуміє, що можуть мобілізувати просто з вулиці, тому краще сам піде в ТЦК. Кинув мені резюме. Я переслав Силам безпілотних систем. Відповіли, що забирають з руками-ногами.
Ось так чоловік проїхав пів країни у Львів, щоб самому прийти в ТЦК й мобілізуватися, і залишився задоволений.
– Є думка, що сьогодні в армії є місця тільки в піхоті. І що всі інші вакансії, як-то кухарі, механіки чи юристи – це “пропаганда”. Наскільки складно знайти місце не в піхоті?
– Нескладно. Бо, по-перше, завжди потрібні фахівці. Люди треба будь-яких спеціальностей. Я бачу це по запитах бригад.
Навіть якщо людина не є профільним фахівцем із якогось напрямку, але може навчатися, має для цього сильне бажання, таких теж забирають одразу.
У чоловіка має бути розуміння: якщо він боїться бути піхотинцем, то має вміти щось іще, або дуже хотіти навчитися. Ну і при тому, знати, де саме він хоче служити.
– Розкажи про ваш проєкт “Рекрутер”. У чому його основне завдання?
– Основне завдання – надати якісну комунікацію, сервіс і реальну підтримку від першого контакту до служби у військовій частині, і навіть після цього.
Коли людина вмотивована й толкова, їй практично завжди можна знайти підрозділ. Бо адекватні і розумні потрібні всюди. Тому в “Рекрутері” я особливо зацікавлений. Він надає якісний сервіс та повний інформаційний супровід, якого потребує військовозобов’язаний, що вирішив стати до лав ЗСУ.
Виступ Георгія Гекмана
Після звільнення ми також допомагаємо, якщо потрібна, наприклад, реабілітація. Бо в нас уже є з ким працювати й по цьому напрямку.
Ще один напрямок, який будемо розвивати – робота для ветеранів та людей з інвалідністю. У нас є організації, які готові їх брати на роботу. І не тільки в Україні.
Тобто ми виходимо за певні рамки. Бо той комплекс послуг, який може надати ТЦК, значно вужчий. А роботи тут багато.
Ті військовозобов’язані чоловіки, які ховаються по хатах, – усі вони, звичайно, сидять в інтернеті. З ними можна працювати на різних платформах, пояснювати й пропонувати.
Потрібно впливати не тільки на військовозобов’язаних, які ще не служать, а й працювати з тими, хто вже служив. Це також повноцінний резерв, уже навчений, який може повернутися у військо, якщо надати відповідні умови.
До мене звертаються різні люди, зокрема й ті, що були звільнені за станом здоров’я чи мають інвалідність. Це мені ні в які звіти не зараховувалося, але я їм також допомагав, формував документи, відправляв у ті частини, де їх брали.
Читайте також:
Ветеран Олег Симороз, який втратив на війні обидві ноги, отримав повістку для мобілізації. Хоча ТЦК знає про зняття його з обліку
– Наскільки активно і звідки ще їдуть в Україну мобілізовуватись іноземці?
– Щодо іноземців я бачу дуже великі можливості. Зокрема й тих, які є сусідами Росії. Такі, як Казахстан, наприклад. Чимало тюркських народів ненавидять Росію. Треба тільки зробити їм нормальну пропозицію, і вони поїдуть натовпом. Але в нас досі немає жодного тюркського батальйону.
У мене було пару казахів, яких я віз у Миколаїв, служити в морську піхоту, і вони всю дорогу розповідали, як сильно ненавидять Росію.
Загалом, є дуже багато класних ідей щодо рекрутингу іноземців, які можна реалізовувати.
Георгій Гекман у 80-й ОДШБр
Найчастіше приїжджають із Європи й Америки. Зокрема з Південної Америки. Але з ними буває проблемно працювати. Особливо Бразилія, Колумбія… Тому що це геть інший менталітет. А з Європи приїздять із більшості країн.
Один з іноземців має серйозний бізнес і пропонує працевлаштування українців, які мають інвалідність. Це чоловік, який із початку нашої війни активно брав у ній участь. Із 2014-го їздив волонтером, вивчив українську мову. Дуже класний і позитивний чувак. І таких є багато.
Читайте також:
Бойовий командир УНА-УНСО, капітан ЗСУ Ігор Мазур “Тополя”: Україні потрібно набирати легіонерів, навіть з Африки
– Які сьогодні потрібно пройти етапи цим людям, щоб опинитися на полі бою?
– Перший етап – це, звісно, зв’язатися з нами або через соцмережі, або, знову ж таки, через “сарафан”. Далі – заповнити анкету. Після цього ми готуємо запрошення, в якому йдеться, що така-то людина буде служити там-то. Це запрошення вона може показати на українському кордоні. Так вона приїжджає в Україну. Якщо немає можливості добратися безпосередньо до Львова, ми самі їдемо на кордон і забираємо.
Ми переглядаємо заповнену анкету і перевіряємо інформацію, уточнюємо. Дізнаємося деталі біографії – ким був, який має досвід, що вміє. І починаємо формувати документи. В процесі, поки готують документи, людина може в нас безкоштовно проживати і харчуватися.
І потім уже веземо у військову частину. Бо іноземці можуть іти напряму без базової загальновійськової підготовки, їх навчає вже їхня військова частина або навчальний центр після зарахування.
– Чи траплявся тобі іноземний легіонер, у якого дідусь чи бабуся були українцями?
– Таких було навіть кілька. Один швед, у якого прапрапрабабуся була українкою десь із Волині. Він на вигляд як із фільму про вікінгів. Каже: “Я сидів, дивився на те все, що у вас відбувається,
а потім у мені щось всередині клацнуло, зіграло щось моє українське, і вже більше не міг стояти збоку.
Тому приїхав і хочу воювати”.
Був також чех, у якого предки з України. Тому так, за кордоном є багато людей, які розуміють, що ми воюємо за свою Незалежність, і хочуть нам у цьому допомогти.
Читайте також:
“А весілля плануємо в Севастополі”. Історії семи добровольців Інтернаціонального легіону
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
