“Сучасні війни не можна вести за шаблонами 1944 року”. Військовий аналітик Машовець розповів, чому в ЗСУ не виходить утримувати і відбивати території, як у 2022-му

Російське військово-політичне керівництво змінило підхід до стратегічної парадигми війни проти України, має переважаючі сили та впевнено застосовує тактику “обміну людей на території”. Тоді як українське командування припускається системних помилок, відмовляючись від ефективних децентралізованих методів ведення війни та використовуючи переважно застарілі радянські підходи до оборони.

Про це 29 жовтня пише у фейсбуці військовий аналітик, координатор групи “Інформаційний спротив” Костянтин Машовець.

“Мене чимало людей запитують, чому ворог успішно просувається (наступає), а ЗСУ не можуть його зупинити, хоча раніше в них це виходило? Більше того, жодного “проблеску” на якісь активні, наступальні дії ЗСУ сьогодні навіть, не проглядається…

Якщо коротко і не вдаватися у різні “багатолітерні” тексти та пояснення, то ця причина криється у короткій фразі: “зміна всієї стратегічної парадигми війни”.

Якщо ще простіше… Наш противник чітко визначив те, в чому він значно сильнішій за нас у цій війні, і на основі цієї оцінки напрацював відповідні зміни у своїй стратегії, у порівнянні з початковим її етапом. В тому числі, безпосередньо, у сфері планування, організації та ведення бойових дій”, – розповідає експерт.

Машовець виділяє такі основні аспекти російської переваги:

• Значно більший, ніж у нас, мобілізаційний потенціал (відповідно, здатність розгорнути діюче проти України угрупування із переважаючими, насамперед чисельно, параметрами, в порівнянні із Силами оборони України, як стосовно особового складу, так і стосовно основних засобів ведення війни, в першу чергу – основних типів та зразків ОВТ).
• Більший фінансово-економічний та промислово-оборонний потенціал, що дає можливість якийсь час утримувати й забезпечувати повноцінне функціювання такого угрупування. В тому числі в режимі стратегічного наступу.
• Зовнішньополітичний чинник (або, скажімо так, “геополітична вага”), який забезпечується не тільки фактом наявності в нашого противника ядерної зброї, а й активною успішною діяльністю його спеціальних служб у світі. Разом це дає Росії можливість забезпечувати “мінімізацію” допомоги з боку світового товариства Україні і в той же час забезпечувати майже союзницькі дії щодо себе з боку цілого ряду “не останніх у світі” держав.

“У сукупності все це й призвело до зміни підходів (стратегії) до ведення війни з боку Кремля, що знайшло своє відображення і безпосередньо, як-то кажуть, на полі бою. Тобто, на оперативному й тактичному рівнях. Від планування та проведення “глубоких рассекающих ударов” із просуванням углиб нашої території, вздовж основних комунікацій, які на початковому етапі війни закінчувались для противника зазвичай перерізанням та “терором” його тилів, “обвалом” флангів і в кінцевому рахунку – розгромом та відходом його “ударних” угрупувань” на значні відстані (класичний приклад, у цьому відношенні – “Киевская наступательная операция”, або епічний драп його 1-ї танкової армії), до сталих позиційних форм організації та ведення бойових дій на протязі багатокілометрового фронту, із постійним та повільним наступальним тиском на українські позиції за рахунок переваги в живій силі та ОВТ, майже на всіх операційних напрямках”, – констатує аналітик.

“Іншими словами, противник не боїться обмінювати своїх людей на території, більше того, він цього прагне”, – наголошує Машовець.

За його висновком, водночас Україна в особі її вищого військово-політичного керівництва (а насамперед – військового) “навпаки, чомусь вирішила позбутися вдалих і достатньо ефективних децентралізованих методів ведення війни, як це було у 2022-му та частково 2023 роках (ну, або, як це називають у західному військовому мистецтві – “оперативної/тактичної доктрини ведення бойових дій”) і повернулася до банальних постулатів війни “від рубежу до рубежу”, згідно з канонами старої доброї радянської “военной школы”.

І навіть спланувала, організувала та провела, причому “майже у прямому ефірі” (за якім бісом – досі незрозуміло), у цій канві невдалий наступ у 2023 році, на одному з операційних напрямків.

І тепер намагається, на відміну від вдалого початкового етапу війни, “обороняти кожний клаптик” саме в тій стратегічній парадигмі, яку нав’язав нам противник. Результати цих змін, ми й спостерігаємо зараз…” – вважає аналітик, наголошуючи, що війни нового типу не слід було б вести за шаблонами радянської операції “Багратіон” 1944 року.

Машовець визнає, що втрата територій погано позначається на політичному іміджі влади та соціально-психологічному стані населення, надто коли йдеться про більш-менш значні населені пункти й території.

“Але, як виявилось, відмова від асиметричних, децентралізованих форм і методів організації та ведення бойових дій (…) призвела до глибших змін у структурі війська, ніж просто “погіршення його методології дії”. По суті, Збройні сили України знову перетворилися на “міні-радянську армію”, із жорстким контролем та субординацією у бойовому управлінні, особливо у ланці “батальйон-бригада”, із планомірним та канонічно-радянським методом організації та ведення бойових дій. Ну, хіба що з дронами”, – пише Костянтин Машовець.

На його переконання, це – помилка. Прикладами та наслідками аналітик називає втрату населених пунктів Авдіївка, Вугледар, Селидове та ін.

“Класика жанру – вперта оборона населеного пункту, обхід [росіян] по флангах, наказ [українського командування] “стояти до останнього”, майже незвортне перерізання противником тилових комунікацій, прорив із напівоточення…” – розповідає Машовець.

За його словами, до всього цього додаються “не зовсім вдалі рішення” щодо існуючої структури війська, причому як у функціональній сфері, так і в організаційно-штатному відношенні. “Лише одна історія з територіальною обороною чого варта”.

“Єдина спроба вийти з цього “тупика” на оперативному рівні, здійсненна нашим військово-політичним керівництвом протягом останнього часу, – організація та проведення “нелінійної” Курської операції, із вторгненням на канонічну “болотяну” територію, трохи покращила ситуацію (бо насправді вона цим літом-осінню могла бути куди як гіршою, ніж прорив противника до річки Оскіл, падіння Вугледара та Селидового). Однак у загальному (стратегічному) сенсі це не змінило ситуацію. Російське командування зуміло знайти сили та ресурси “й туди, й сюди”. Поки що…” – пише Машовець.

За його висновком, “потрібна та сама зміна стратегічної парадигми на нашу користь, в першу чергу – за рахунок системних змін в управлінні ЗСУ як фундаменту всіх СОУ. Хоча, звісно, й інші шляхи, наприклад, збільшення обсягів військово-технічної допомоги з боку союзників – нам не завадять”, – додає аналітик.

“Нас поки що рятує той факт, що кремлівський режим багато в чому виявився симулякром і не таким вже “ресурсно неосяжним” у певних сферах, як йому самому здавалося. Тому цей безперервний тиск у стилі “дайош Берлін” насправді дається йому важкувато. І чим далі, тим ступінь важкуватості для нього зростає.

Але в сенсі подальшого ведення війни я б на місці нашого військово-політичного керівництва не покладався б виключно на принцип “вони здохнуть раніше, ніж здохнемо ми”. Бо цей метод є залежним виключно від зовнішнього чинника, на який ми власними силами можемо впливати лише обмеженим чином”, – резюмує Костянтин Машовець.

Читайте також:
Євген Дикий: Влада зараз має зробити одночасно дві речі, інакше буде хаос і ми програємо. ВІДЕО