Amnesty International: Вчителів на окупованих Росією територіях через погрози й насильство примушують викладати за російською шкільною програмою, метою якої є індоктринація дітей

Перед українськими вчительками та вчителями на окупованих Росією територіях постає болісний вибір: покинути свої домівки або бути змушеними викладати за шкільною програмою, метою якої є індоктринація учнів та учениць через російську державну пропаганду — про це заявила міжнародна правозахисна організація Amnesty International напередодні Міжнародного дня вчительок і вчителів.

За висновком АІ, в межах більш загальних дій зі зміцнення свого контролю російська влада докладала зусиль для перевідкриття шкіл на окупованих територіях України, прагнучи забезпечити повноцінну співпрацю з боку тих українських вчительок і вчителів, які залишилися — росіяни  піддавали їх емоційному шантажу, серйозним погрозам, проводили обшуки житла. А коли нічого з цього не спрацьовувало — вдавалися до фізичного насильства.

“До українських вчительок і вчителів на окупованих Росією територіях України застосовували погрози й насильство, щоб змусити їх працювати проти їхньої волі. Перед ними постає важкий  вибір: покинути все й виїхати, або ж стати частиною системи освіти, що має на меті індоктринувати дітей, зокрема й виправдовуючи російську агресивну війну”, — сказала генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Калламар, про що інформує “Amnesty International Україна”.

“Не можна залишитися на окупованих територіях і відмовитися стати частиною освітньої системи: на проукраїнських вчительок і вчителів, які відмовляються демонструвати лояльність і йти на співпрацю, чекають викрадення, погрози, емоційне й фізичне насильство. Критично важливо, щоб ці грубі порушення прав людини повною мірою документували та розслідували відповідні національні органи влади та міжнародні установи , експерти й експертки, і щоб винних у цих злочинах притягували до відповідальності”, — зазначає Калламар.

Приховування власної професії через страх переслідувань

Вчительки та вчителі, з якими Amnesty International проводила інтерв’ю, повідомляли, що російська окупаційна влада активно розшукувала їх, оскільки потребувала якнайшвидше перевідкрити школи, укомплектувавши їх колишнім викладацьким складом. Одним зі способів уникнення уваги окупаційної влади було приховування власного педагогічного фаху.

Світлана, 38-річна викладачка української мови та літератури з Миколаївщини, розповіла: “Я дуже боялася, що вони [російські солдати] дізнаються, що я вчителька. Більше навіть через предмет, який я викладаю. Вчителі української та вчителі історії України були їхніми головними ворогами. Я пояснила своїм дітям, що вони мають казати будь-кому, хто питатиме, що я була прибиральницею в школі”.

Так само Ольга, 40-річна викладачка історії з Харківщини, згадувала з жахом, як російські солдати проводили обшук у неї вдома: «Одного разу росіяни прийшли обшукати мою квартиру. Я була перелякана, що вони можуть виявити приховані підручники з історії, мапи та всю літературу з української історії, що в мене була. […] Я бачила, як російські солдати перевертали догори дриґом школу. Першою чергою, вони спалили всі українські книжки, державні символи й мапи”, — згадує вона, розповідаючи  про страх, що її колежанки й колеги, які повернулися  до перевідкритої школи, донесуть на неї.

Співпраця під примусом

Після початку повномасштабного вторгнення в Україну, яке повністю зруйнувало цивільне життя багатьох, російська окупаційна влада була рішуче налаштована перевідкрити школи до вересня 2022 року на території всіх областей, що були незадовго до того окуповані. У травні 2022 року вони почали скликати на збори весь викладацький персонал, що залишився на окупованих територіях, через тиск примушуючи їх повернутися до роботи.

Оксана, виконувачка обов’язків директора з Херсонщини, розповіла Amnesty International про одні такі збори: “Вони намагалися вмовити мене три години. Вони не погрожували мені, проте чинили психологічний тиск на мене. Вони казали мені, що Херсонщина стала Росією назавжди, і що Україна припинила боротися за нас. Вони обіцяли мені хорошу зарплатню та застерігали мене, що рано чи пізно я б мала погодитися працювати на них, бо ж я б не вижила без доходу. Також було й емоційне шантажування. Вони казали мені, що я зраджу своїх учнів та учениць, якщо відмовлюся працювати”.

Тим, хто відмовлявся співпрацювати, казали писати заяви на звільнення. Однак після цього тиск   не припинявся. Представники й представниці окупаційних адміністрацій раптово приходили до вчителів і вчительок, які звільнилися, інколи по кілька разів на тиждень, та погрожували їм тривалим безробіттям, відсутністю можливості отримати соціальну та медичну допомогу, а також включенням до так званих «чорних списків» людей, яким не дозволяли виїжджати з окупованих територій.

Тетяна, 56-річна вчителька із Запорізької області, розповіла Amnesty International, що невдовзі після її відмови повертатися на роботу до неї звернулася одна з її колишніх колег: “Вона знову казала, що я не розумію наслідків своєї відмови, і що мене можуть відправити на фронт копати траншеї, що мене включать до «чорного списку», і я втрачу свій дім. Я чула чутки, які поширювали в селі, що я зрадила своїх учнів та учениць. Деякі радили мені взагалі не виходити зі свого дому, бо можуть бути наслідки”.

Тетяна виїхала на підконтрольну уряду України територію. Пізніше того ж дня російські солдати провели обшук в її будинку та допитали її чоловіка про її місцеперебування.

Погрози, побиття, шантаж і викрадення

Коли обіцянки високих зарплат і підвищень чи емоційний шантаж та погрози не змогли переконати вчительок і вчителів співпрацювати, окупаційні сили почали вдаватися до фізичного насильства й викрадень.

Олександр, 44-річний директор і викладач географії із Запорізької області, поділився жахливим досвідом викрадення та побиття озброєними чоловіками через відмову повертатися на роботу. “Невдовзі після того, як я відмовився співпрацювати, четверо озброєних чоловіків прийшли до мого будинку, — каже Олександр. — Двоє потягли мене до моєї машини. Вони декілька разів вдарили мене своїми гвинтівками. Інші двоє чоловіків залишилися з моєю дружиною. Мене відвезли на подвір’я школи та знову вдарили. Вони називали мене «фашистом» і «нацистом». Вони вимагали, щоб я прийшов на захід у школі та, таким чином, «схвалив» функціонування школи, попозувавши для світлин з російськими державними символами. Вони хотіли використати ці фотографії пізніше [для шантажу] як доказ мого колабораціонізму та підтримки окупації. Вони погрожували, що тих фото буде достатньо для української влади, щоб довести мою підтримку окупації та ув’язнити мене”.

На ранок у день запланованого  заходу Олександр отримав «телефонний дзвінок з нагадуванням» від одного зі своїх викрадачів. Він був змушений відвідати захід.

Читайте також:
На окупованій Херсонщині вчителі саботують російську програму, загарбники погрожують депортацією