72-га бригада виходила з Вугледара важко, з великими втратами, не всім вистачило сил, – Ігор Луценко

Ігор Луценко
військовослужбовець, що служив у 72-й окремій механізованій бригаді ЗСУ імені Чорних запорожців, аеророзвідник, громадський активіст, колишній народний депутат України

(FB)

72-га [бригада] виходила з Вугледара важко, з великими втратами. Перед цим росіяни уже встигли з’явитися коло поваленої вежі ЛЕП на дорозі від Богоявленки і навіть обладнати вогневі позиції в гаражах за кладовищем.

Все там рідне мені, кожен квадратний метр. В тих гаражах ми колись ховали одну зі своїх машин, коло гаражів одного разу ми навіть піймалися на дріт пікапом – на дорозі валялися сталеві дроти, обірвані нещодавнім прильотом.

72-га виходила тяжко, криваво. Багато техніки згоріло. До того кілька днів агонії взятого в облогу міста виснажили захисників, і коли вранішній сіряк наступив, не всім вистачило сил вийти.

На деяких позиціях лишалися смертники, щоб прикрити відхід інших.

* * *

За дивним законом життя, в ці дні, коли моя рідна бригада виривала з м’ясом себе з Вугледара, люди по країні сиділи у кав’ярнях і кінотеатрах, на пішохідних зонах перехожі підтанцьовували під музику вуличних музик; лунали і щирі, і ритуальні вітання захисникам – а ті в цей час вмирали, залишені, як потім скажуть, напризволяще.

І я не знаю знання, не маю сили, як зв’язати назад ці два світи, кожен з яких невпинно йде своїм шляхом.

Поки ми там були, ми переродилися. Були ми народжені тут, у Києві – а стали народженими в полях і підвалах Вугледара; тепер ті пустоти, пронизані залізом – наша батьківщина, а на столичних вулицях ми – приїжджі й чужі.

Якісь невідомі нам люди повиростали за ці три роки, заповнили собою тротуари і метро, на їхніх обличчях – нові гримаси.

Вони якісь світлі, напівпрозорі; ми ж – брудні й темні, ванни і барбершопи не виженуть із нас цю темінь.

Тепер 72-га – звір, якого вигнали з його лігва, ризикує остаточно загинути в голих посадках під ударами арти і фпв-дронів. Горизонт радіоуправління у росіян з висоток Вугледара простирається тепер на кілометрів 15, ледь не до самого Курахового.

Моліть усіх, кого вмієте молити, щоб 72-га, моя перша на цій війні і навіки рідна бригада (хоч я давно вже не в ній), не була стерта в пил в смертельних просторах за Вугледаром, щоб залишки могутнього колись бойового організму не було знищено остаточно, щоб у нього був шанс відродитися, зберегти весь свій накопичений досвід і біль для майбутніх перемог.

Читайте також:
“Ворог тиснув з флангів, відхід дозволив мінімізувати втрати”: у 72-й бригаді розповіли деталі виходу з Вугледара