Роман Кулик: Чи зможу я хоч колись бути радісним у День Незалежності? Риторичне питання. Перед очима – обличчя побратимів, яких ми втратили за час Великої Війни…

Роман Кулик
заступник командира 206-го окремого батальйону 241-ї ОБТрО ЗСУ, колишній командир механізованої роти

(FB)

З Днем відновлення Незалежності.

Перед очима – обличчя й фото побратимів, яких ми втратили за час Великої Війни.

Старі друзі й товариші, багато з яких вже стали могильними плитами. Некрологами в соцмережах. Неактивними сторінками, які більше ніколи не “лайкнуть” і не напишуть. Спогадами поміж вузького кола, яке ще бореться і пам’ятає. Героями України із “Золотою Зіркою”. Кавалерами орденів.

І вірні солдати цієї держави без усіляких регалій чи визнання – бо зниклі безвісти у черговій посадці, обваленій будівлі, роз*обаному бліндажі. Й чекають, поки їхні залишки віднайдуть ті, що ще пам’ятають місце їхнього останнього бою.

І живі побратими, змучені, поламані, виснажені, які рухаються вперед якимись надзусиллями, з’єднані міцними путами прожитого разом.

Чи зможу я хоч колись бути радісним і щасливим у цей день? Риторичне питання.

Ця дата й свято в історії нашої держави стоїть на монументальному фундаменті з самопожертви, мужності й крові десятків тисяч простих громадян, абсолютна більшість із яких ніколи не стане відомою за межами своєї сім’ї та громади.

Єдине, що лишилось – надія, що їх пам’ятатимуть, буде кому пам’ятати. І що лік нашої Незалежності безперервно триватиме сотні й сотні років.

Читайте також:
Заступник комбата Роман Кулик: Мій підрозділ зараз в епіцентрі найбільшого піз*** за весь час Великої війни. Неадекватні командири ставлять суїцидальні задачі

“Втрачай 100 метрів території, але збережи людей. Щоб було кому звільнити ще 200 метрів”. Моральний кодекс командира роти Романа Кулика в обороні й наступі