Максим Стріха
доктор фізико-математичних наук, професор
2024 рік почався масованими російськими ударами по українських містах. Водночас він приніс чергову порцію інформації про нові ядерні загрози та нову хвилю російських навколоядерних фейків. Прозвучала й важлива європейська реакція на них. Тож спробуймо оглянути все це в рамках однієї короткої статті, щоб зрозуміти: чого нам насправді боятися, а що потрібно тільки уважно моніторити, щоб бути готовими до різних варіантів розвитку подій.
5 січня в «журналі для нобелівських лавреатів» «Science» з’явилася стаття авторитетного міжнародного наукового журналіста Річарда Стоуна (до речі, лауреата премії НАН України «За популяризацію науки») «В очікуванні ядерної біди» У ній стисло, але достатньо повно оглянуто ядерні ризики, які спричинило вторгнення росії в Україну, починаючи від 24 лютого 2022 року, коли було окуповано територію Чорнобильської АЕС.
Найдокладніше в ній розглянуто ситуацію навколо захопленої росіянами у перші дні війни Запорізької АЕС, яка в 2022-у відіграла чільну роль у конструкціях авторів фейків про «створення української брудної бомби» – як місце, де для такої бомби начебто напрацьовувалися радіоактивні матеріали. Річард Стоун наголошує: інспектори МАГАТЕ, які працюють на окупованій станції з вересня 2022 року, ніяких слідів роботи над «брудною бомбою» не виявили, але за умови здійснення провокації, зіставної за масштабами до висадження в повітря греблі Каховської ГЕС (цій катастрофі «Science» присвячує іншу статтю в тому ж номері) станція сама може перетворитися на «велику брудну бомбу».
Звернув Річард Стоун увагу на ще одну радіоактивну небезпеку, про яку рідко пишуть ЗМІ: на 40 млн тон відходів уранового виробництва, які накопичилися на майданчику Придніпровського хімічного заводу на Дніпропетровщині ще до закриття цього виробництва в 1992 році. До 2022 року з допомогою Євросоюзу місце зберігання відходів було надійно огороджено. Але ракетний удар по цій території може за певних погодних умов підняти хмару радіоактивного пороху, потенційно небезпечну для сусіднього міста Кам’янське.
І однак найбільшою небезпекою для України, на думку журналіста, залишається удар російською тактичною ядерною зброєю, чим путін та його оточення раз у раз погрожують. Статтю завершує заклик зупинити «ядерне божевілля».
З огляду на вагу журналу «Science» у міжнародній системі «табелів про ранги», очікуваною була негайна реакція з російського боку. Гендиректор «росатома» олексій лихачов уже 6 січня запевняв в інтерв’ю «известиям» у цілковитій безпеці експлуатації ЗАЕС. Він ще раз повторив зроблену раніше заяву, що наявного персоналу цілком досить для надійної роботи станції, єдина загроза для якої начебто виходить від «бойовиків ЗСУ», і підтвердив, що на січень-лютий заплановано масштабні консультації щодо ситуації на станції з МАГАТЕ (що, як відомо, факт продовження окупації ЗАЕС рішуче засуджує).
Реакція з українського боку теж не забарилася. В інтерв’ю «Укрінформу» 11 січня під час поїздки до Запоріжжя міністр енергетики України Герман Галущенко заявив: росіяни живуть ілюзією контролю ситуації на ЗАЕС.
«Зараз ситуація розвивається погано. Це констатуємо не лише ми, а й експерти МАГАТЕ, які перебувають на станції. Нещодавно була заява МАГАТЕ про недопущення інспекторів до реакторних залів, а це означає, що росіяни ховають реальний стан справ. Він нам відомий. Реальний стан справ називається деградація устаткування», – підкреслив міністр.
Адже устаткування кожної АЕС передбачає проведення постійних робіт для його підтримки. Зараз такі роботи не проводяться, і це призводить до деградації. А тому фахівці «росатому» є злочинцями з точки зору міжнародного права – наголосив Глущенко
Втім, і ця заява не містить нічого несподіваного. Адже «росатом» є інтегральною частиною російської машини масового вбивства. Того ж 11 січня в російських ЗМІ промайнуло повідомлення: «росатом» не лише виконав усе оборонне замовлення, але й представив путіну ініціативні військові розробки. Керівник «росатому» ліхачов навіть заявив, що «дуже пишається колективом ядерного збройного комплексу, який буквально живе військовим порядком денним».
Принагідно зауважу: такі повідомлення слід якнайширше тиражувати для тих на Заході, що досі вважають: війна війною, а співробітництво з російськими науковими установами, «роскосмосом», «росатомом» тощо має продовжуватися в «інтересах світової науки та розвитку технологій». Адже з них зрозуміло, що прихильники співробітництва з росіянами фактично стають співучасниками вбивства мирних українців.
Утім, росіяни не були б росіянами, якби не ширили б нові фейки. Після фейків про українську ядерну зброю, українську брудну бомбу, та навіть пряме постачання Україні ядерної зброї Заходом (їх докладно оглянуто в нашому аналітичному звіті), запущено ще один:
нібито “Штати самі ударять по Україні ядерною бомбою, щоб приховати її поразку у війні”!
Такий фейк запущено від імені колишнього аналітика ЦРУ Рея Макговерна («корисних ідіотів» та просто ідіотів завжди охоче використовували різні розвідки) через YouTube-канал «Dialogue works»: для Байдена начебто програти в Україні означає програти на виборах, ЗСУ зазнають однієї поразки за другою, тому в американських генералів є спокуса запропонувати Байдену вдарити ядерною бомбою по Україні, виграти вибори, а потім якось розрулити цю ситуацію. Попри те, що безглуздість такої заяви очевидна відразу й навіть не потребує якогось глибшого аналізу, її широко підхопили не лише російські ЗМІ, а й медіа низки східних країн ЄС, зокрема, Болгарії (див. публікації 1 та 2).
А болгарські «Факти» 5 січня вже навіть підрахували: ракетні удари по Україні під час новорічних свят за руйнівною силою були еквівалентні використанню кількох тактичних ядерних зарядів. І це, на жаль, жодним фейком не є.
Читайте також:
Ядерна зброя та Україна: еволюція російських фейків та їхня мета
Від фейків росія органічно переходить до погроз. 11 січня колишній номінальний президент рф у 2008-12 рр, а нині заступник секретаря тамтешнього радбезу дмитро медвєдєв заявив, що будь-які спроби українців уразити ракетні майданчики в росії наданою Заходом зброєю далекого радіусу можуть трактуватися як підстава для застосування росією ядерної зброї. Підставою для такої погрози стала, очевидно, заява речника українських ПС Юрія Ігната про те, що боротися з балістичними ракетами типу С-300 можна, лише знищуючи їх наземні пускові установки (про плани атаки пускових комплексів російських стратегічних ракет при цьому зовсім не йшлося).
Попри те, що дмитро медвєдєв уже встиг наскучити своїми численними кровожерними заявами, і до них на заході почали ставитися з певною іронією, в стрічку новин багатьох ЗМІ ця погроза потрапила. Але агентство «Рейтерс» слушно кваліфікувало її насамперед як чергову спробу кремля змусити Захід зменшити військову підтримку України. Аналогічні повідомлення розповсюдили й інші інформагенції, зокрема турецька «Анадолу».
Утім, схоже, медвєдєвське розмахування ядерним кийком починає набридати не лише на Заході. У російській «Бізнес газеті» 7 січня несподівану заяву виголосив інший російський «яструб» сергій караганов, який не так давно сам закликав до «превентивного ядерного удару» проти Європи. Але тепер він стверджує: ядерний удар по Україні не вирішить жодних проблем, він навпаки викличе серйозні негативні наслідки.
«Наші західні супротивники підштовхували нас до того, щоб ми завдали ядерного удару по Україні 10−12 місяців тому. Це викликало б серйозні негативні наслідки і не призвело б до рішучих змін для досягнення перемоги. Наскільки я знаю, це була кампанія чорної інформації. Я не уявляю собі, щоб такий варіант розглядався нашим керівницивом», — заявив караганов.
Проте російські ядерні погрози таки спричинилися до певних зрушень у головах на Заході. 3 січня у впливому виданні Національного інституту публічної політики США з’явилася стаття Міхаеля Рюхле (колишній голова секції кліматичної та енергетичної безпеки НАТО) «Німецькі міркування про європейське ядерне стримування».
Ця стаття має промовистий початок: «Повірте, сер, коли людина знає, що її мають повісити за два тижні, це неймовірно концентрує її розум». Добре відомому спостереженню Семюела Джонсона, можливо, більше двох століть, але воно добре підсумовує поточні настрої в деяких частинах європейської, зокрема німецької, стратегічної спільноти. Зіткнувшись із агресивною росією на сході та Сполученими Штатами, які, ймовірно, йдуть до другого президентства Трампа, деякі європейці бояться найгіршого: старий континент, позбавлений «ядерної парасольки» США, залишиться беззахисним перед ядерним шантажем з боку росії. Тому вони намагаються зосередитися на тому, що, на їхню думку, є єдиним виходом із цієї дилеми: незалежному європейському ядерному стримуванні».
Це вже має практичні прояви: в інтерв’ю німецькому тижневику «Ді Цайт» у грудні 2023 року колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер виступив на користь європейського ядерного стримування. Це стало несподіванкою, оскільки саме Фішер, прийшовши на посаду в 1998 році, розпочав кампанію за «політику невикористання першим» НАТО, а у 2020 році підписав лист із проханням до неядерних союзників НАТО приєднатися до Договору про заборону ядерної зброї.
Однак висновок автора статті є скоріше песимістичним: незважаючи на те, що заклики до незалежного європейського ядерного стримування здаються декому своєчасними, вони швидко втрачають свою привабливість, коли стають очевидними проблеми реалізації такого амбітного проекту. Тому, ймовірно, не випадково, що майже всі пропозиції щодо європейського ядерного арсеналу не передбачають детального обговорення того, як його досягти.
Ще одна причина скепсису полягає в тому, що Німеччина, де періодично спливають деякі з цих ідей, не є реальним лідером на шляху до незалежного європейського стримування. Адже ця країна через партійну політику протягом багатьох років залишалася неспроможною навіть прийняти приземлене рішення оснастити Бундесвер озброєними безпілотниками і її оборонний бюджет все ще залишається нижчим за норматив НАТО у два відсотки,
Автор вважає, що для нової адміністрації США уроки поточної дискусії щодо європейського ядерного стримування повинні бути досить простими: з одного боку, Сполучені Штати повинні продовжувати нагадувати союзникам про їхню відповідальність за перебалансування тягаря трансатлантичної оборони шляхом збільшення власних військових витрат. З іншого боку, Вашингтон повинен також словом і ділом підкреслити свою незмінну відданість розширеному ядерному стримуванню. Якщо наступний президент США не зробить цього, бо таке зобов’язання знову може зробити союзників надто самовдоволеними, іншим чиновникам адміністрації варто порадити розумнішу тактику: запевнити європейців, і особливо німців, що прославлена «ядерна парасолька» США залишиться на місці.
Загострення дискусій про незалежне європейське ядерне стримування зараз, коли до дня голосування в США ще понад 10 місяців, засвідчує реальний рівень занепокоєності європейців станом справ. Звісно, ядерними державами залишаються Велика Британія та Франція, але сумарне число їхніх боєголовок на порядок менше від російського.
І за цих умов одним з найочевидніших рецептів для європейців (зокрема, для тих самих німців) є підвищувати обсяги підтримки України, забезпечуючи наразі власну безпеку конвенційними засобами – і чужими руками. Бо путінська росія, попри всю свою огидність і готовність до повсякчасного ядерного шантажу, навряд чи вдасться до першого ядерного удару – добре усвідомлюючи, що навіть Британія з Францією неминуче завдадуть їй у відповідь надзвичайно тяжких утрат та руйнувань. А обмін ядерних ударів між росією та США означатиме кінець людської цивілізації як такої.
Наразі ми можемо констатувати: ядерна російська загроза не є для нас зараз найгострішою, є багато інших значно актуальніших загроз та викликів (і чимало з них мають внутрішнє походження). Тож
готуватися до останньої оргії на Щекавиці, як восени 2022-го, явно не варто.
Але російські фейки та реальні кроки в ядерній сфері відстежувати однак і далі слід дуже ретельно – ядерний монстр спроможний на різні локальні підлості.
Читайте також:
Китай запустив перший у світі ядерний реактор четвертого покоління
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!