Вони народилися того року, коли Україна проголосила Незалежність. Росли справжніми патріотами. Робили все можливе, аби їхня держава була сильною і процвітаючою. Та почалася повномасштабна війна. І вони змушені були взяти до рук зброю, щоб захищати рідну країну. Розповідаємо історії п’яти ровесників Незалежності, які загинули за Батьківщину. Пам’ятаємо їх довіку.
Текст підготований платформою пам’яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Новинарні.
Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми:
для загиблих військових та цивільних жертв.
30-річний старший солдат Ярослав Мохонько, позивний “Ярий”, загинув 26 червня 2022 року, виконуючи бойове завдання із займання нових рубежів поблизу села Відродження на Донеччині. Доставивши першу групу в місце дислокації, потрапив у засідку ворожої ДРГ. Ярий та ще троє бійців прийняли бій, під час якого всі отримали травми, несумісні з життям. Українським оборонцям вдалося стримати окупанта до підходу основних сил і втримати зайняті ЗСУ позиції на стратегічному напрямку.
Ярослав народився у місті Біла Церква Київської області. Навчався в Карапишівському ліцеї. Потім закінчив Богуславський гуманітарний коледж імені Івана Нечуя-Левицького. Згодом здобув вищу освіту за фахом економіста у Національному торговельно-економічному університеті. Жив у столиці. Працював в IT-відділі компанії “Нова пошта”. Був гравцем клубу американського футболу “Патріоти”. Воював в АТО, мав багато нагород.
На другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, Ярий став бійцем 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців ЗСУ. Займав посаду стрільця-снайпера. Брав участь у боях за Київщину, потім воював на інших гарячих напрямках.
“Досі не віриться, що нема нашого веселого Яськи… Ми все чекаємо, що відкриються двері і зайде наш турботливий Ярик… Не знаю скільки має пройти часу, щоб зрозуміти той факт, що це не сон… Чому Бог забирає найкращих?! Найдобріших?! Чому?! Здається, що відповідь на це питання не отримаю ніколи…” – написала в соцмережі дружина Наталія.
“Герой самовіддано боронив Україну від орди ще з 2014 року. Він захищав свободу нашої країни і поклав за неї життя. Нехай Ярослав спочиває з миром у кращому світі, а ворог наш не знає спокою ні на цьому, ні на тому світі! Герої не вмирають!” – написали на сторінці Української ліги американського футболу.
Посмертно старший солдат Мохонько нагороджений орденом “За мужність” III ступеня.
Поховали воїна в селі Карапиші Обухівського району Київської області.
У Ярослава залишилися батьки, брат, дружина і донька.
Олексій Пучков, позивний “Спорт”, загинув 1 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі міста Курахове на Донеччині.
Олексій народився у 1991 році в місті Алупка, що в українському Криму. Після школи вступив до Сімферопольського університету, однак провчився там лише півтора року. У 2010-му переїхав до Запоріжжя, закінчив Запорізьку державну інженерну академію за спеціальністю “Теплоенергетика та гідроенергетика”. Встановлював сонячні та вітрові станції.
Він із дитинства захоплювався спортом. Займався дзюдо, а згодом – бойовим козацьким мистецтвом “Запорозький спас”, виступав на змаганнях та їздив на різні козацькі вишколи. Тренував дітей і мріяв стати професійним тренером.
Брав участь у Революції Гідності. Потім воював в АТО у складі добровольчого батальйону “Карпатська Січ”. Під час повномасштабної війни Олексій знову взяв до рук зброю. У складі підрозділу Збройних сил України він був у гарячих точках фронту.
“Олексій був дуже світлою людиною, завжди ніс шалену енергію в світ, обожнював дітей і сильно хотів велику сім’ю. Важко усвідомлювати, що його немає”, – розповіла близька подруга Поліна.
“Льоша загинув… Я ще в це не вірю. А він загинув, наш Друг! Розумний, добрий, гарний, дуже хороша людина. Через рашистську сволоту, тупу орду, яку я люто ненавиджу. Просто їх всіх знайти та застрелити, то дуже гуманно. Для цих гнид треба придумати довгу та креативну смерть. Україна помститься за кожного вбитого воїна, за кожну вбиту дитину, жінку, літніх людей”, – написала подруга Ольга Геращенко.
Олексія поховали на кладовищі Святого Миколая у Запоріжжі.
У захисника залишилися батьки, двоє братів, сестра та велика родина. У його тітки – багатодітна сім’я, де він був обожнюваним. Завжди приділяв всім увагу. З наймолодшими завжди проводив найбільше часу.
Лейтенант Вячеслав Баранецький, позивний Барон, загинув 24 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання під Авдіївкою Донецької області. Офіцер отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Захисникові був 31 рік.
Вячеслав народився в Одесі. Після школи вступив до Одеської юридичної академії. Працював дільничним інспектором. Потім спробував себе у багатьох професіях. Деякий час працював у Європі далекобійником. Був людиною, яка ніколи не сидить на місці. Завжди щось робив, планував, ставив нові цілі. Був турботливим батьком, любив проводити час із донькою.
У 2014 році брав участь в АТО на Донбасі. Мав відзнаку президента України за участь в антитерористичній операції.
Під час повномасштабного російського вторгнення Вячеслав був командиром взводу у 38-му окремому штурмовому батальйоні ЗСУ.
“Мій чоловік був люблячим, турботливим, ніжним, мужнім, справедливим і щирим. Був прекрасним батьком для нашої доньки. Він її обожнював, Лізунька була для нього всім його життям. Мріяли ми ще й про синочка, та не склалося. Слава любив життя, вмів його наповнювати, мріяв змінити світ на краще. Для мене він завжди був Героєм”, – розповіла дружина офіцера Індіра.
Поховали військовослужбовця у селі Клембівка на Вінниччині, де він мешкав з родиною.
У Вячеслава залишилися дружина і донька.
Солдат Вадим Ангел загинув 26 червня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Сєвєродонецька Луганської області. Боєць потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав смертельні поранення. Захисникові було 30 років.
Вадим народився у селі Глибочок Хмельницької області. Ще у дитинстві переїхав з родиною до Хмельницького, де і прожив усе життя. Навчався у школі №14. Також закінчив місцеву художню школу. Був талановитим художником. Після строкової служби працював експедитором. Також брав багато замовлень від друзів на малювання портретів.
У 2014-2015 роках Вадим служив у Збройних Силах України. Брав участь в АТО на Донбасі. Коли повернувся, працював стропальником.
У 2017-2020 роках служив за контрактом у 8-му окремому полку Сил спеціальних операцій.
Коли почалося повномасштабне вторгнення московитів, Вадим працював у Польщі разом із дружиною. Чоловік одразу зібрав речі та повернувся до України. Приєднався до лав 8-го полку ССО та вирушив на передову.
“Він був завжди веселий, життєрадісний, компанійський, завжди допомагав друзям”, – зазначила дружина захисника Юлія.
Посмертно Вадим став почесним громадянином міста Хмельницького. У художній школі, де він навчався, відкрили виставку картин, на якій представили 85 робіт полеглого воїна.
Військовослужбовця поховали на Алеї Слави у Хмельницькому.
У Вадима залишилися мама і дружина.
Десантник Іван Тимців, позивний Австрієць, загинув 14 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Соледара на Донеччині. Захисникові був 31 рік.
Іван народився у Львові. Навчався у ліцеї № 46 імені В’ячеслава Чорновола Львівської міської ради. Здобув вищу освіту у Національному університеті “Львівська політехніка”. Також закінчив кафедру військової підготовки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Займався приватним підприємництвом. Любив природу й гори.
Був активістом, брав участь у діяльності громадської організації “Сокіл” та партії ВО “Свобода”. Брав активну участь у Революції Гідності, зокрема, був одним з організаторів львівського Євромайдану. Із 2014-го займався волонтерством. Влітку 2015 року поїхав в зону АТО добровольцем у складі батальйону “Карпатська Січ”. Воював у Пісках під Донецьком.
Коли почалася повномасштабна війна, Іван з перших днів вирушив захищати Батьківщину в складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Десантно-штурмових військ ЗС України. Воював у гарячих точках Миколаївщини, Херсонщини та Донеччини.
“Іван був доброю, щирою і відкритою людиною. Любив читати різноманітну літературу. З ним можна було спілкуватись на будь-яку тему. Іван був націоналістом, який відстоював свободу та гідність. Він – Герой, який віддав своє життя за Україну і наше майбутнє”, – розповіла сестра Марія Курбаленко.
Поховали захисника у рідному Львові на Личаківському цвинтарі.
На Івана вдома чекали батьки.
Читайте також:
На фронті загинув депутат Київської міської ради Сергій Ільницький
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
