85 років тому, 24 грудня 1937 року, в селі Єрки на Черкащині народився В’ячеслав Чорновіл – визначний борець за незалежність України у ХХ столітті, державний, громадський і політичний діяч, журналіст, один із лідерів українського правозахисного та дисидентського руху, багаторічний політв’язень радянського режиму, народний депутат України I-III скликань, один із засновників та лідер Народного руху України, Герой України.
В’ячеслав Чорновіл – студент Київського держуніверситету
В’ячеслав Максимович Чорновіл походив із родини сільських учителів. Закінчив школу із золотою медаллю. Навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У 1964-1965 рр. склав кандидатський мінімум, пройшов за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, готувався до захисту дисертації (“Борис Грінченко як журналіст, публіцист і громадський діяч”).
8 серпня 1965-го 27-річний Чорновіл виголосив гостру антикомуністичну промову на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку в селі Шешори на Гуцульщині. А за місяць разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив проти арештів української інтелігенції на прем’єрі фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “Україна”. Саме Чорновіл тоді вигукнув: “Хто проти тиранії – встаньте!”
В’ячеславу Чорноволу за “політичне хуліганство” влада оголосила сувору комсомольську догану. Тоді ж його не зарахували до аспірантури, куди він пройшов за конкурсом.
В’ячеслав Чорновіл з Атеною Пашко
Його перша кримінальна справа на початку 1966-го пов’язана з відмовою давати свідчення на закритому судовому процесі над Богданом і Михайлом Горинями, Мирославою Зваричевською та Михайлом Осадчим. Суд виніс окрему ухвалу про притягнення В’ячеслава Чорновола до відповідальності за відмову свідчити. 8 липня 1966-го його засудили на три місяці виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням 20% заробітку на користь держави.
Тоді він підготував документальне дослідження “Правосуддя чи рецидиви терору?” – один із найсміливіших зразків тогочасної політичної публіцистики. А укладання авторського збірника “Лихо з розуму (Портрети двадцяти “злочинців”)”, який вийшов друком у Парижі, стало причиною другої судової справи.
15 листопада 1967-го В’ячеслава Чорновола за “виготовлення і розповсюдження документів, що містять наклепницькі вигадки на радянський державний і суспільний лад”, засудили до 3 років позбавлення волі.
У 1970-му він створив підпільний журнал “Український вісник”. Впродовж двох років видав шість випусків з інформацією про політичні репресії в Україні та хронікою українського національного спротиву.
Знову В’ячеслава Чорновола арештували на початку 1972-го за аналогічними обвинуваченнями. 12 квітня 1973-го судова колегія Львівського обласного суду винесла вирок: 6 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму з засланням на 3 роки”. Покарання відбував у таборах Якутії. У таборах вів боротьбу за статус політичного в’язня.
В’ячеслав Чорновіл на засланні в Якутії
Після виходу на заслання написав книгу “Тільки один рік”, передав її за кордон, але подальша її доля невідома.
Під час перебування на засланні в Якутії, в травні 1979-го, Чорновіл став членом Української Гельсінської групи.
Напередодні Олімпійських ігор-1980 влада, зачищаючи громадський простір, сфабрикувала звинувачення проти В’ячеслава Чорновола в замаху на зґвалтування. Він був засуджений на 5 років позбавлення волі. На знак протесту Чорновіл витримав 120-денне голодування.
У 1983-му він був достроково звільнений без права виїзду в Україну. Повернутися на Батьківщину Чорновіл зміг лише за два роки, у 1985-му.
“Чи не хотілося мені, щоб чоловік облишив боротьбу? – згадувала третя дружина дисидента Атена Пашко. – Була, звичайно, мрія, щоб ми жили спокійно, щоб все було добре, але щоб він заради цього міняв свій спосіб життя – ні, ніколи. Від обшуків, арештів тільки зростало обурення на ту систему і бажання її змінити. Він був заарештований у 1972 році, а повернувся у 1985-му. Нас розлучили на 13 років. Коли він був ув’язнений, нам не дозволяли побачення, бо ми тоді ще не були розписані. Не встигли одружитися офіційно, і вони цим користувалися. П’ять років я їздила до нього «під ворота» і на короткі побачення. Це була мука страшна… Йому дозволяли писати два листи на місяць. Але оскільки він писав ще до батьків, я одержувала тільки одного листа на місяць…”
Іх 1990 року Чорновіл став народним депутатом України. У 1990-1922 роках – голова Львівської обласної ради.
Був одним з ініціаторів створення та активним членом Народного руху України, його головою з 1992-го, коли НРУ перетворився на партію.
Тричі обирався депутатом Верховної Ради України (1990, 1994, 1998).
Чорновіл всіляко намагався створити умови для самоствердження, самореалізації національного організму, набуття економічної могутності, культурного розвитку, втілення в життя соборницької ідеї, надання Україні суб’єкта міжнародного співтовариства. За книгу “Лихо з розуму” став лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975) та Лауреатом Шевченківської премії (1996).
25 березня 1999-го за нез’ясованих та суперечливих обставин загинув в автомобільній катастрофі під Борисполем. “Тойота” з політиком, водієм та прессекретарем Руху врізалася в КамАЗ із Дніпропетровщини, який розвертався поночі на вузькій дорозі.
Похорон Чорновола в Києві зібрав майже 200 тисяч людей.
Прем’єр-міністрів Великої Британії у 1979-1990 рр. Маргарет Тетчер і В’ячеслав Чорновіл
У 2000 році В’ячеславу Чорноволу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави за визначний особистий внесок у національне відродження України, послідовне відстоювання ідеї побудови незалежної Української держави, активну громадську і політичну діяльність (указом президента Леоніда Кучми).
Під час випускного вечора в університеті пішов на Володимирську гірку і дав клятву, що все життя буде боротися за Україну.
Працював різноробом. У 1963-1964 роках брав участь у будівництво Київської ГЕС. Після першого ув’язнення, працював спостерігачем метеостанції, землекопом археологічної експедиції, вагарем на станції Скнилів тощо. Після останнього – кочегаром у Львові.
Витримав 83 допити. У 1966-му В’ячеслав Чорновіл відмовився свідчити у справі проти своїх друзів – братів Горинів, Мирослави Зваричевської і Михайла Осадчого. Навіть попри те, що на той час вони визнали провину і потреби уникати свідчень вже не було. За що був притягнутий до суду і отримав свій перший вирок. У 1972-му витримав 83 допити, але й надалі ніколи не свідчив проти друзів.
Прокурор, який судив Чорновола, має звання “Почесний працівник прокуратури України”. Другу (1967 р.) і третю (1972 р.) кримінальні справи проти В’ячеслава Чорновола порушив прокурор Львівської області Борис Антоненко (1912-2010 рр.). Свою посаду прокурор обіймав протягом 20 років. Антоненко написав низку книжок про своє прокурорське минуле, боротьбу зі злочинністю і “українськими буржуазними націоналістами”. У 2003-му цьому прокурору призначена пенсія згідно із Законом України “За заслуги перед Україною”. В червні 2006-му Антоненку оголосив подяку генеральний прокурор України Олександр Медведько. А в 2007-му йому присвоєно звання “Почесний працівник прокуратури України”.
Не відмовляв всім, хто до нього звертався з питаннями української справи. “Працював він самовіддано і справді багато, – згадувала дружина Атена Пашко. – Вставав, бувало, о 5-й годині ранку, писав, потім – на роботу, лягав пізно. Знаєте, є люди, котрі можуть вам відмовити, сказавши, що не мають вільного часу чи знайти якісь інші відмовки. До таких В’ячеслав Максимович не належав, позаяк не вмів кривити душею. Він завжди давав пораду, настанову людям, які до нього звертались і, особливо, якщо це стосувалося української справи”.
Від КГБ отримав прізвисько “Неугомонний”. Із спогадів вірменського дисидента та політв’язня Паруйра Айрякіна: “Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму – ми шили рукавиці – виконував не за вісім годин, а за три години – решту часу він був зайнятий сам собою”.
Непохитно вірив у відновлення незалежності України. Переказують, як один із слідчих спересердя запитав В’ячеслава Чорновола: “Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?”. І почув у відповідь: “Як ким? Редактором опозиційної газети”.
На президентських виборах 1 грудня 1991 року за В’ячеслава Чорновола віддали голоси 7 420 727 українців (23,27%). Він зайняв друге місце слідом за Леонідом Кравчуком.
В’ячеслав Чорновіл – гетьман Українського козацтва
Був обраний гетьманом і зрікся присяги на вірність московському цареві. Після обрання гетьманом Українського козацтва на Великій раді 21 червня 1992 року в Переяславі-Хмельницькому Чорновіл проголосив зречення присяги на вірність московському цареві, даної на Переяславській раді в 1654-му.
Могила В’ячеслава Чорновла на Байковому цвинтарі Києва
Багато хто вважає його смерть в автокатастрофі політичним убивством напередодні майбутніх президентських виборів. Пасажир КамАЗа Іван Шолом, який міг давати вказівки водієві Володимиру Куделі, що здійснював фатальний розворот на трасі, невдовзі помер. Колишній заступник генерального прокурора Микола Голомша припускав, що Чорновола після аварії добили кількома ударами кастета. Однак доказів для доведення убивства в суді так і не зібрали. 21 січня 2014 року суд задовольнив клопотання обвинуваченого Куделі, визнавши аварію нещасним випадком, та закрив справу.
Читайте також новину за 2021 рік:
Слідство перевіряє версію умисного вбивства В’ячеслава Чорновола, – ОГП
“Воскова” фігура В’ячеслава Чорновола в музеї “Становлення української нації”
“Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні – маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши.
За матеріалом офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
