Як Тургенєв учив росіян зневажати українців

Юрій Поташній
журналіст

Після повномасштабного військового вторгнення Росії ставлення до російської літератури в Україні змінилося. Окремі твори російських класиків стали вилучати зі шкільної програми, заборонили ввезення книжок із РФ та Білорусі, бібліотеки тоннами здають на макулатуру російськомовну літературу, видану переважно ще за СРСР.

Таке ставлення було б неприпустимим, якби ішлося про високу гуманістичну літературу, а не про цензуровані твори, що по суті пропагують великоросійським шовінізм і розпалюють міжнаціональну ворожнечу. Про низькопробну публіцистику для «широкого кола читачів» годі й згадувати.

На щастя, нині вже для багатьох не секрет, що Пушкін і Лермонтов прославляли загарбницькі війни російських царів, а Короленко в окремих творах зверхньо відгукувався про українців. Здавалося б, Іван Тургенєв, який відомий широкому загалу «Записками мисливця», – поза політикою. Однак уважно перечитаймо його роман «Рудін» (1855 рік), де автор зображує «зайву людину» свого часу з однойменним прізвищем.

Події твору відбуваються в російській глибинці. І хоча жоден із героїв не пов’язаний з Україною, не обійшлося без згадок про «Малоросію», здебільшого зневажливих.

Так, з якогось дива Тургенєв порушує питання, чи «існує малоросійська мова», й вустами російського дворянина Пігасова відповідає: «Да скорей, чем с этим согласиться, я готов позволить лучшего своего друга истолочь в ступе».

Навіщо Тургенєв це написав? Які почуття в українців і росіян має викликати таке твердження? Відповіді на ці запитання ідуть врозріз із поважною репутацією Тургенєва, визнаного гуманістом та інтелектуалом. Виявляється, письменник толерував і поширював царську політику, згідно з якою «никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может».

Ще один цікави момент. Той самий Пігасов хвалиться, що якби мав зайві гроші, то став би «малоросійським» поетом, хоча, зізнається, «по-малоросійськи» й не розуміє. Ба більше, він переконаний, що це й не потрібно. Мовляв, варто лише взяти аркуш паперу й написати на ньому: «Дума». Перший рядок має бути такий: «Гой, ты доля моя, доля!» або «Седе козачино Наливайко на кургане!» А потім щось на кшталт: «По-пид горою, по-пид зеленою, грае, грае воропае, гоп! гоп!» или что-нибудь в этом роде» (орфографію оригіналу збережено).

На переконання російського поміщика Пігасова, усю цю маячню, названу «думою», можна сміло друкувати, а «малоросс прочтет, подопрет рукою щеку и непременно заплачет, – такая чувствительная душа!»

Насправді з українських дум поглузував не персонаж тургенєвського роману, а сам Тургенєв. Письменник навіть не спромігся навести декілька точних цитат українською. Водночас біографи Тургенєва повідомляють, що він знав не менше шести іноземних мов і перекладав на російську оповідання нашого Марка Вовчка. Але за іншими свідченнями, справжнім перекладачем цих творів був українець Пантелеймон Куліш: Тургенєв не знав «малоросійського нарєчія» (як і його літературний герой Пігасов) і тільки буцімто на прохання видавця підписав переклад своїм прізвищем, щоб забезпечити успіх книжки серед російської публіки.

До речі, Куліш в одній зі статей розкритикував фрагмент роману Тургенєва про українську думу й оте недолуге «грає, грає воропає, гоп, гоп». За словами Куліша, Тургенєв вважає вдалим жартом свої слова про «малороса», який заплаче від будь-якої нісенітниці рідною мовою. Проте українцям чомусь не смішно, коли їх уявляють такими телепнями.

За звичаєм царської Росії, який тоді пильнувала цензура, Тургенєв в авторському тексті «Рудіна» називає українців «малоросами». Він не пише, як було прийнято, про сало і салоїдів, натомість приправляє свою розповідь галушками. Один із персонажів роману Лежньов рекомендує своєму товаришу, який зазнав невдачі в сердечних справах, поїхати «на Кавказ или так просто в Малороссию, галушки есть. Славное, брат, дело!»

Інші тургенєвські герої називають Україну «Хохландією», що дивним чином перегукується з лексикою нинішніх росіян. Це підтверджують численні перехоплення телефонних розмов військовиків, що в складі путінської армії воюють проти України.

Загалом у романі згадується лише один українець – він працює управителем у маєтку поміщиці Ласунської. Однак і його Тургенєв змальовує шахраєм: «Пожилой одноглазый малоросс, добродушный и хитрый плут».

Ніде правди діти: українське питання зіпсувало роман Тургенєва «Рудін». Серед українців твір культивує комплекс меншовартості, а в росіян виховує зневагу до «хохлів». Свого часу такі завдання перед літераторами ставили російські царі. Актуальні ці завдання й для творчої інтелігенції в сучасній Росії. І ось уже протягом більш ніж півтора століття такі літературні твори, як «Рудін», слугують зброєю в гібридній війні проти України.

Звісно, читати таку літературу чи ні, мають вирішувати самі українці. Зрозуміло одне: у шкільній та університетській програмах не повинно бути роману «Рудін» Івана Тургенєва, як, наприклад, і «Сліпого музиканта» Володимира Короленка.

Ці твори токсичні для української молоді.

Читайте також:
Мирослава Барчук: Булгаков – це радянський “пломбір”


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".