СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
1946510 +10282
Летальні випадки:
39786 +250
Одужали:
1482079 +6523
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 8942671 (+27278). Оновлено: 08:17 18.04.2021

Чому “перемога” влади на довиборах на Прикарпатті – піррова

 

Олесь Доній
громадський діяч, голова Центру досліджень політичних цінностей, голова Мистецького об’єднання “Остання барикада”, народний депутат України VII скликання

Кілька днів тому я був на одному з телеканалів, де були присутні четверо депутатів Верховної Ради від “Слуги народу”, включно з головою їхньої фракції. Саме там я намагався донести до них думку, що перемога у 87-му окрузі може стати для них “пірровою”.

Депутати від “Слуги народу” не готові були це зрозуміти. Вони раділи “перемозі”…

Якщо не виходить донести думку до депутатів, то спробую донести до читачів.

Спочатку трохи історії. В ІІІ столітті до нашої ери жив собі такий досить успішний для свого часу володар Епіру, звали його Пірр. Епір – це була така одна з еллінських (давньогрецьких) країн десь у районі сучасних Албанії та Північної Греції. Пірр влазив в усі ймовірні збройні конфлікти по периметру своєї держави: від Македонії до Пелопоннесу чи Сицілії з Південною Італією.

От у Південній Італії військові імперіалістичні інтереси Пірра зіштовхнулися з інтересами Риму. В ІІІ столітті до нашої ери Рим ще лише змагався за всевладдя над Апеннінським півостровом і, як не дивно, не завжди навіть перемагав.

Вдалося “перемогти” Рим спочатку навіть Пірру. Тільки Перемога ця стала “пірровою”… Цю фразу вигадали не зараз, вона стала летючою ще в ті стародавні часи. Начебто Пірр у цій “перемозі” втратив стільки війська, що заявив: “Ще одна така перемога, і я лишусь без солдатів”.

Що, зрештою, і сталося… Південна Італія згодом стала вотчиною Риму, а не Епіру.

А “перемоги”, яка в перспективі обертається на поразку, з тих часів звуть “пірровими перемогами”.

Тепер про “традиції” українських мажоритарних виборів, коли в їхніх результатах зацікавлена влада.

Якщо вибори на мажоритарному окрузі йдуть з різницею лише у кілька сотень голосів, то яка є технологія влади (зараз неконкретно про нинішню владу, а про “традиції” української влади)?

а) Максимально довго затягувати підрахунок голосів.

б) Спочатку рахувати голоси по тих дільницях (селах), де переміг владний кандидат. Таким чином створити “заділ перемоги”.

в) Коли залишаться неперерахованими кілька дільниць, де переміг альтернативний кандидат:

  • або визнати по цих дільницях результати недійсними,
  • або шляхом фальсифікацій-підкупу (чи “миші з’їли”) змінити результати всього-на-всього на кількох дільницях (3-5-7) – цього буде цілком достатньо.

І вуаля – “перемога”!

Перемога?

Так здобувається мандат. Але це не перемога….

Про це я попереджав за кілька днів до офіційного оголошення “результатів” депутатів від “партії влади”.

Але їм захотілося “перемоги”…

Так, мандат [для “слуги народу” Василя Вірастюка] отримано. А що далі?

Чому я пишу, що ця “перемога” рівнозначна поразці, тобто є “пірровою”?

Бо ця “перемога” не виглядає справедливою. Так, у мене нема ілюзій щодо альтернативних владі кандидатів на тому окрузі. Але в даному випадку йдеться не про їхні політичні чи моральні якості. Адже я не агітую за якогось іншого кандидата. Ідеться про моральні якості влади.

А за цю владу (принаймні за уособлення цієї влади – Володимира Зеленського) голосували люди з різними мотиваціями з різними політичними вподобаннями. Та серед них був невеликий прошарок тих, хто голосував через відчуття справедливості.

У мене нема ілюзій щодо того, що це великий відсоток в країні. Можливо, це навіть не кілька відсотків, а всього-то пів відсотка. Але такі люди досі є в країні. Це ті, хто голосував у другому турі категорично проти Петра Порошенка, не тому що вони проти “армії-мови-віри” (може, вони навіть більше “за”, аніж сам Петро Порошенко), а тому що вони були проти несправедливості й нечесності, які асоціювалися й асоціюються з цим політиком. І, відповідно, ці люди сподівалися на альтернативу.

А альтернатива – це чесність і справедливість. Не “перемога” за будь-яку ціну над політичними опонентами всередині країни, а перемога завдяки чесності і справедливості.

А на Прикарпатті такої чесності і справедливості не помітно. А помітні технології, традиційні для “українських влад”. “Нагнути, щоб перемогти”.

Влада думає, що показала силу. А це не сила.. Це “звичайна українська політика”.

А звичайна українська політика дозволяє спертися завжди на 10% тих, хто має доступ тою чи іншою мірою до влади. Так званий “владний ресурс”.

Влада думає, що вдасться перейти на “патріотичний електорат”, і тому не можна було програвати округ №87. Такий собі електоральний кульбіт “із лівого берега на правий”.

У 1994-му ми мали неуспішний приклад президента Кравчука (який змінив своє електоральне поле 1991 року) та успішний приклад Кучми-1999 (який змінив своє електоральне поле 1994-го). А потім для перемоги на другий термін вивести в другий тур когось із “кремлівсько-орієнтованих”. Ну, там Бойка чи Медведчука. І начебто “перемога в кишені”. Не обере ж Україна “прокремлівських”…

От тільки про таку ж технологію мріяв і Петро Порошенко. Але провладний 10% електорат (який є фактично за всіх влад) плюс навіть використання патріотичної риторики не принесли йому в першому турі більш як 15%.

Чому? Не було відчуття справедливості за ним… От “патріотичність” наче й була, а справедливості – не було.

Результат – ми всі в курсі.

Та проплачені “експерти ” від влади скажуть, що тих 15% для Зеленського і буде достатньо для виходу в другий тур! А там – перемога над кимось із “кремлівців”!

(P.S. Чому згадка про “проплачених експертів”? Бо, на жаль, якщо не буде асоціацій у влади зі справедливістю, то позитив знаходитимуть лише ті, хто на зарплаті. Робитимуть це фахово. От тільки “експертів” на зарплаті вистачало у кожної влади. І що?..)

Угу, для влади вигідні нинішні розклади “опозиції”, які, з одного боку (буцімто українсько-націоналістичного), асоціюються з Порошенком, а з іншого (російсько-націоналістичного) – з Медведчуком, Бойком чи кимсь з “ОПЗЖ”. І ті, і ті сили – “непідйомні” в електоральному плані, закриті в межах своїх “фан-клубів”. Це стабільне непохитне (і досить велике ядро) з одного й іншого боку, але яке не має куди зростати.

Небезпека для Зеленського може бути лише в “центрі”. Або “ближчою до центру”. І саме через те, що наразі такої нової потужної “центристської” опозиції не видно, влада й поводиться вже не просто впевнено, а зухвало. Бо “перемога” на Прикарпатті – це саме зухвалість.

І така сила “в центрі” може виникнути, а може й не виникнути. Це залежить від багатьох факторів. І якраз один із цих інгредієнтів (факторів) – справедливість. Відчуття справедливості.

“Перемогою” на Прикарпатті (у кращих традиціях “українських влад”) нинішня влада формує запит на таку опозицію. Опозицію не з боку Порошенка чи Медведчука. Опозицію з боку справедливості.

А значить, нинішня “перемога” стає “пірровою”.

От тільки не знаю, чи розуміє це хтось у нинішній владі…

джерело (текст опублікований з дозволу автора)

Читайте також:
Скасовані дільниці і зниклі бюлетені:
завдяки чому “слуга” Вірастюк став переможцем голосування на 87-му окрузі

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

751
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: