автор: Ерика Герасименко
з Бахмута Донецької області
фото автора та з архіву Катерини Соколенко
Із цією харизматичною жителькою Донеччини, відомою за участю в музичних шоу “Х-фактор”, “Україна має талант” та за службою в ЗСУ на передовій, ми зустрілися в Бахмуті. Тоді до прифронтового міста приїхала група капеланів із Західної України, а Катерина Соколенко, коли про це дізналася, примчала на авто з села Федорівка, де зараз мешкає, із тортом у руках.
Катерина за фахом медсестра. Три з половиною роки вона віддала службі в зоні ООС у лавах 54-ї механізованої бригади – надавала медичну допомогу нашим бійцям.
Всі, хто знайомий із Катею, знає, що в неї жорский норов і загострене почуття справедливості. Тому жінка постійно “воює” з тими, хто нехтує службові обов’язки, краде абощо.
Зараз у молодшого сержанта Соколенко новий “челендж” – вона працює в бахмутському СІЗО.
В інтерв’ю “Новинарні” Катерина розповіла про свою службу і на фронті, і за ґратами, про участь у співочих шоу та наміри повернутися до війська.
Катерина Соколенко з тортом у гостях на зустрічі з капеланами
– Знайомий покликав мене на роботу до слідчого ізолятора, і я погодилася, – розповідає жінка. – Тому з жовтня працюю в СІЗО “головною особою”, тобто начальником відділу посилок. Наскільки ще на все це вистачить сил – не знаю, але можу сказати одне: робота не подобається, і я хочу знов повернутися в армію.
Перші дні після закінчення зміни в ізоляторі Катерина приходила додому вичавлена, як лимон. Це був якийсь жах. З часом трохи звикла. Робота пов’язана зі спецконтингентом, наркоту з волі, за словами Соколенко, намагаються передавати “тоннами”.
– Дуже багато “дурі” ховають у передачах “доброзичливі” родичі й знайомі. Кожен день де тільки її не знаходимо!
Іноді в мене складається враження, що тепер у зеків більш прав, чим у нас, – скаржиться працівниця СІЗО. – Багато хто з них накрутив собі, ніби їм все можна. Та й ізолятор працює не за правилами. Там усе дуже лояльно, багато що пробачається. За гроші можна все. Тому багато чого із заборонених предметів потрапляє до камер. Декому закони не писані. А я звикла робити все за законом, тому стала для декого проблемою. Через це за два тижні звільнилося шість колег…
Катерина Соколенко
За словами колишньої військової, спочатку їй у СІЗО було страшнувато – люди за ґратами постійно щось кричать, погрожують, обкладають нецензурною лайкою, вимагають заборонені речі. Катерина у відповідь не маніжиться, присікає неподобство. Соколенко входить до групи швидкого реагування. Беруть її й на обшуки до камер.
У Соколенко не склалися відносини з дамою, яка наглядає за жінками-арештантками. Вона дозволяє своїм підопічним мати металеві заточки, з якими “зечки” кидаються, як тільки відчиниш камеру. Доводилося “скручувати” таких бунтарок.
– Ми все одно приходимо і “зачищаємо” камери від забороненого. Часто нас спеціально перевіряють – пропонують гроші, щоб щось недозволене передати. Але я на це не ведуся.
У цьому місяці зі всіх співробітників дали премію тільки моїй команді, тому що в нас кожен день є результат.
– Чи часто вас викликають у складі групи швидкого реагування?
– Буває, якщо хтось буянить. Щоб вирватися – ні, дуже рідко їм таке вдається, це майже неможливо. А ось у карцері всяке трапляється, буває, черговий не може туди увійти. Коли якийсь зек починає поводитись неадекватно – вириває раковину і б’є її об ґрати чи стіну – тоді ми й поспішаємо “на допомогу раковині”. Маємо спеціальні щитки і металеві “браслети”. Бунтаря притискаємо до підлоги щитом, руки відводимо назад, надягаємо наручники.
Ось таке “веселеньке” життя. Після Бахмутського СІ-6 я дійсно сумую за армією, хоча й там не все гаразд… – зіткає Соколенко.
Катерина Соколенко у лавах ЗСУ
До Збройних сил України мешканку Донбасу призвав військкомат – адже в неї медична освіта, 16 років медичного стажу.
Страху тоді не було – Катерина багато разів бачила поранених та хворих бійців у лікарнях Бахмута.
– Якісної медичної допомоги тоді тут не було, тому що професіонали працювали на передовій. А соматичних хворих військових теж потрібно було лікувати, – згадує Соколенко початок служби.
– Уперше мене направили до села Васюківка Бахмутського району, в самохідну артилерію, – Катерина проходила службу у 2-му батальйоні 54 омбр. – Це друга лінія фронту. Із формою тоді був напряг, тому я приїхала в джинсах і тужурці. Бійці не сприйняли мене як медпрацівника, а дивилися як на гарну бабу. А я побачила перед собою зарослих, хворих та брудних військових. Велике спасибі волонтерам, які дуже багато допомагали нам.
Згодом і ми виїжджали на передову – на операцію “Лісосмуга”. Працювала я медсестрою і на Світлодарській дузі.
У Васюківці була ферма, там військові влаштували табір. Катерина знайшла маленьку кімнату, облаштувала там свій медпункт. За її словами, спочатку навіть займала офіцерську посаду.
– Потім приїхав той офіцер і розвалив те, що я створювала. Було прикро. За це він, звісно, начувався. А я пішла з високо піднятою головою і “сережками об асфальт”.
Була і в групі матеріального забезпечення, але зрозуміла: тил – це не моє. І тоді понеслося: розвідка, мінометка.
Якщо порівнювати, то у 2015-2016 роках наші бійці дружнішими були, ішли за ідею.
Медик Катерина Соколенко (ліворуч) у лавах ЗСУ
– А що було найважче?
– Найтяжким було, коли поранені побратими помирали. Пам’ятаю, боєць був поранений у голову, так, що мозок розлетівся, а мені кричать: “Катю, врятуй, ти ж можеш!” Вони наче не розуміли, що є травми, не сумісні з життям…
“Коли співаю пісню «Мить» «Океану Ельзи», плачу на словах: «…І поглянь, як навколо світає, І як сніг неймовірно блищить…» Згадую, який сніг був навкруги, такий білосніжний, пухнастий і як несуть обпеченого дядю Сашу. Поранення, з якими я зустрічалась і у цивільному житті − розриви внутрішніх органів, відірвані кінцівки – не настільки мене вражали. Дядя Саша мені запам’ятався на все життя. Попри допомогу медиків, він прожив ще чотири дні й помер”, − розповідала Соколенко і інтерв’ю “Армії інформ” рік тому, коли ще служила в ЗСУ.
Крім 54-ї бригади, у 2019 році Катерина була також на короткий час прикомандирована до батальйону “Донбас-Україна” − одразу після смерті кулеметниці Яни Червоної, “Чорної Відьми”.
“Була поруч із тією позицією, де вона загинула. Там не було медика. Йшли бої… Я приїжджаю на позицію, і одразу припиняється стрільба на період моєї ротації. Ті, хто був поруч, дивувалися такій тиші”, − згадувала медсестра.
Читайте також:
Доброволець Галина Клемпоуз “Перлинка”:
Ми готові віддати життя за країну. Але чи потрібно це народу?
Серед негативних моментів у підрозділі Катерина Соколенко згадує конфлікт із “Білою Відьмою” (позивний Олени Любінецької), яка теж несла службу в мінометній батареї.
– Вона їздила на джипі з прив’язаною мітлою. І крала у військових продукти. Я про це дізналася, коли одного разу ми поїхали в Харків, домовлятися за запчастини. Авто зупинилося біля будинку, звідти вийшов чоловік, і вони почали вивантажувати армійську провізію. Я спочатку впала в стопор, потім кажу: як так можна?! А вона у відповідь: замовкни! І обклала мене відбірним матом. Тоді я не витримала і пішла. Найняла за 2 тис. грн таксі з Харкова аж у Бахмут.
Катерина звернулася до командира і все розповіла. Але результатів це не дало. Зверталася й у вищі інстанції, зокрема й прокуратуру. Незабаром отримала відповідь про те, що цими справами займається інше управління. “Та звернення все одно ніхто нікуди не передав”.
Катерина Соколенко
Тоді в Соколенко склалося враження, що в армії безконтрольність – бери все, що вважаєш за потрібне. Може, тому в цивільних на руках з’явилося так багато зброї і боєприпасів.
Відомо, що на “Білу Відьму” подавали заяви й інші мінометники зі складу бахмутської бригади. Однак теж безрезультатно.
– Я неодноразово зверталася до командування, казала: йде війна, наведіть порядок у своїй хаті! Більше за все обурювало, коли у солдатів крали.
Мене тим часом направили в інший батальйон. Перед цим я посварилася з командиром, якому довіряла. Побула на передовій, але недовго. Знову подзвонив мій командир і сказав: “Ну що, Соколенчиха, збирай речі, я тебе забираю назад”.
Коли приїхала на локацію, то одразу все зрозуміла. Командир підрозділу – недосвідчений 30-річний чоловік, який про обстріли тільки чув. Такий собі паперовий службовець…
Я займалася комплектацією, медикаментами. Із 150 потрібних аптечок було лише п’ять. Від мене ж вимагали поставити підпис за всі. Я, зрозуміло, відмовилася, тому без проблем не обійшлося.
Людиною, яка була матеріально відповідальна за ці речі, виявилася та ж Відьма, з якою стався конфлікт у Харкові. Вона цим просто не займалася. Згодом все налагодилося, її примусили відповідати за своє, – згадує Соколенко.
Їй дуже не подобалося, що в тилу могли не знати, що коїться на передовій. І не подобалася “паперова армія”.
− Я розумію, що треба ті папірці писати, але ж не в такій кількості. Якщо своєчасно не привіз папір – отримаєш догану. Але нікого не цікавить, чому саме ти затримався: чи були обстріли, чи не можеш покинути бійців без медичної допомоги.
Читайте також:
“Правосеків” кидали на штурм під Світлодарськом, щоб зменшити офіційні втрати, – Бурлакова
Катерина має від природи сильний красивий голос, хоча й не має музичної освіти. Ще до війни вона полюбилася телеглядачам по всій Україні як “артистка з народу” – учасниця телешоу “Х-фактор” 2012 року, фіналістка конкурсу “Україна має талант” 2013 року.
Тоді про “місцеву Пугачову” із захватом писала донецька преса. Та й досі прихильники таланту Соколенко залишають захоплені коментарі під цими відео, які разом набрали в ютубі понад 5,5 млн переглядів.
Але сама “Катька-гром” тепер ставиться до тих телевізійних проєктів дуже скептично.
– Все, що показують по телебаченню – це результат монтажу. Насправді ти на тому шоу нікому не цікавий, варишся у власному котлі й толком не знаєш, коли викличуть на сцену…
Уперше було дуже лячно виходити на сцену – в очі світять софіти, ти не бачиш, хто там сидить у залі, скільки глядачів. Але коли почалася музика – я неначе народилася знову.
Коли я брала участь у шоу “Україна має талант”, без пригод не обійшлося. В мене вкрали “мінусовку” (фонограму пісні без вокальної партії – “Н”). Це могло стати провалом, адже я працювала саме з тим “мінусом”. Я була дуже розлючена і пригнічена. Розуміла, що це зробили навмисно. Але мені пощастило: дівчата бачили, хто саме з учасників виявився злодієм, і розповіли мені. Я, зрозуміло, не втрималася, набила йому пику й відібрала свою флешку.
Після участі в телешоу каналу СТБ Катерину Соколенко називали “сільською Пугачовою” (виступ на шоу “Україна має талант-5”, травень 2013 року)
– Ігор Кондратюк наче б то був прихильний до вас…
– Це не так. Члени журі повинні були з нами займатися вокалом, але насправді такого не було. Нас возили до інших викладачів, по два-три дні ми там співали. Стомлювалася так, що вже не хотіла ні конкурсу, ні сцени.
– Чи намагалися ви домовитися про співпрацю, залучити в якості продюсера, наприклад, того ж Кондратюка або ще когось?
– Ми розмовляли з ним лише раз.
Кондратюк іронічно спитав: “А скільки у тебе в селі свиней, щоб я взявся тебе продюсувати?”
Інші ставили питання про те, на що я піду заради співочої кар’єри? Але ж я живу за принципом: “душу – Богу, честь –нікому”. І через це ніколи не переступлю.
Зі слів Соколенко, незважаючи на успіхи на шоу, в місто її співати не кличуть – мовляв, там і своїх талантів вистачає. Тож знайти творчу роботу для душі не виходить.
Катерина Соколенко
Із чоловіком Катерина розлучилася. Тепер він “на тому боці” – в ОРДЛО. Коли почалася війна з Росією, благовірний назвав дружину і дочку “бендерками”.
Свого житла в Каті немає, живе поки що в будинку колишнього чоловіка. Але планує придбати приватний будиночок у місті за гроші, виручені за земельні паї.
Читайте також:
“Я не жінка, пане генерале, я військовослужбовець!”:
Наталка Борисовська та її десятирічка в ЗСУ і на фронті
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
