“…Але є одне але. Я не хочу, щоб з моєї країни глузували”

 

Сергій Борщевський
письменник і дипломат

Маю вже досить давню звичку читати на ніч в інтернеті іспаномовні газети – одну іспанську й одну аргентинську. Одразу зазначу: про Україну там пишуть нечасто, що свідчить про те, що країна наша, хоч як прикро це усвідомлювати, перебуває на периферії інтересів преси й громадської думки цих країн.

Але 31 березня цього року моя улюблена іспанська «АВС» порушила мовчанку. Воно й не дивно, адже того дня у нас відбувся перший тур президентських виборів. От тільки заголовок статті виявився таким, що краще б її не було: «Комік виграв перший тур президентських виборів в Україні». Попереджаю одразу: всі, кого такий заголовок не ображає чи залишає байдужим, далі можуть не читати. Мене ця фраза, в якій, власне, не було зловтіхи, яка лише об’єктивно підсумувала умонастрої багатьох моїх співвітчизників, образила й роздратувала. Вчитаймося ще раз: «Комік виграв перший тур президентських виборів в Україні».

Знов-таки зазначу одразу: я не є безоглядним фанатом Петра Порошенка. В № 6 польського журналу «Одра» за минулий рік надруковано моє інтерв’ю, де є, зокрема, і така фраза: «Президент не читає моїх книжок, а я не купую його цукерок». Я не є безоглядним фанатом Петра Порошенка, зокрема тому, що всі п’ять років протистояння збройній агресії Російської Федерації чимало важливих речей не називалися своїми іменами, а країна жила подвійним життям: одні люди гинули, а інші розважалися в нічних клубах. Під час Майдану у мене гостювали телевізійники з Естонії та Молдови. І найбільше вони дивувалися героїзму захисників Майдану і тому, що за пару кварталів від нього інші люди сиділи в затишних кав’ярнях та пивбарах. Саме ця атмосфера, сказати б, подвійних стандартів уможливила «феномен Зеленського» – тваринний регіт одних, коли інші сходили кров’ю або втрачали близьких, цей банкет під час чуми.

Я не є безоглядним фанатом Петра Порошенка, але є одне але. Я не хочу, щоб з моєї країни глузували. Не хочу у наступному заголовку іспанської «АВС» прочитати: «Українці обрали своїм президентом коміка». Бо це було б ляпасом не особисто Петрові Порошенку, а всім нам. Розумію, що хтось (і в Україні, і за її межами) тільки й чекає цього, а комусь це байдуже. Але ж більшості це не може бути байдуже.

Чи хтось сподівається пересидіти, перечекати? Не вийде. В театральних п’єсах перед кінцем якоїсь картини чи дії є така ремарка: Затемнення. Затемнення – ось що чекає на нас в разі обрання «коміка». Безвізовий режим ще якийсь час триватиме, але чужоземні прикордонники, побачивши ваш паспорт, не ховатимуть посмішки. А от валютні вливання з-за кордону припиняться практично одразу, бо ніхто не дає гроші під «коміка». І ще багато що, до чого ми звикли, як до само собою зрозумілого, припиниться. І тоді стане не до сміху навіть тим, хто сьогодні регоче.

Я не кажу вже про такі глобальні речі, як загроза втратити Україну. Ті, хто усвідомлюють цю загрозу, вже визначилися,  можливо, навіть усупереч особистим уподобанням.

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: