Пером і багнетом: 16 лютого – День військового журналіста України

 

автор: Геннадій Карпюк
військовий аналітик (МОУ)

16 лютого спільнота військових журналістів України вдруге відзначає власне професійне свято. Торік міністр оборони підписав наказ про встановлення в нашій державі професійного свята – День військового журналіста України.

Цей день – особливий, адже саме 16 лютого 2015 року неподалік Дебальцевого, виконуючи бойове завдання, загинув редактор телерадіостудії “Бриз” Міністерства оборони України капітан 3-го рангу Дмитро Лабуткін. Тому це свято – більше як реквієм та знак поваги до тих військових журналістів, які були поруч із нашими солдатами в найгарячіших місцях спротиву загарбнику. Це визнання професійної доблесті медійників у погонах.

 

Військові журналісти новинами з передової розпочинають, постійно наповнюють, а потім і завершують інформаційну добу України. Вони, навіть через ризик життю та здоров’ю, роблять усе можливе, аби підготувати оперативну й достовірну інформацію для суспільства про те, що відбувається на східному фронті.

Так само сумлінно вони інформують і про те, чим нині живе військо, як воно реформується, які проблеми вирішує, яким масштабам загроз зобов’язане протистояти.

Дуже важливо, що відомча військова журналістика і структури прес-служб ЗСУ вже здатні не лише відповідати на інформаційні атаки противника, а й завойовувати оперативну ініціативу, діяти на випередження у медіаполі.

Публічна відкритість і медіапрозорість в діяльності МОУ, оперативне висвітлення важливих і актуальних подій у сфері оборони, конструктивна співпраця із засобами масової інформації зміцнюють імідж Українського війська, підвищуюють рівень довіри суспільства до Збройних сил України.

Для виживання й перемоги над загарбником критично важлива стратегічна комунікація війська із суспільством. І тут величезна відповідальність лягла на військових журналістів – представників професії, майже забутої і непомітної для цивільної аудиторії в мирні часи.

Війна нас консолідувала. Вона оживила і дала фронту, зокрема інформаційній його компоненті, той інструмент, без якого тепер неможливо уявити українську реальність. Тепер більшість прес-офіцерів, військових кореспондентів є публічними і впізнаваними особами, які значною мірою формують порядок денний медіапростору.

Завдяки журналістам, зокрема і військовим, наші Збройні Сили є лідерами довіри в суспільстві. Це результат праці і військових медійників, які наводять мости між армією та соціумом. Вони – серед тих, кому ми завдячуємо ефективною інформаційною протидією ворогу, що її вдалося організувати через кооперацію з українськими та закордонними ЗМІ.

 

Український військовий журналіст від перших днів ворожої агресії був поруч із нашими військовослужбовцями – у Слов’янську, Луганському, Авдіївській промзоні, Світлодарську, Волновасі, Щасті, Станиці Луганській, Трьохізбенці, Мар’їнці, Талаківці, Широкиному, інших найгарячіших локаціях війни. Разом із ними ризикував життям, відстрілювався, коли треба, допомагав цивільним, але встигав виконати свою місію. І його робота на висвітлення звитяг та труднощів, свят і буднів війська заслуговує на таку ж повагу і шану, як служба десантника, танкіста, артилериста чи зв’язківця.

Військові журналісти у складі прес-центрів і мобільних груп виконали і виконують тисячі завдань за призначенням, організовують роботу представників вітчизняних та іноземних медіа на передових позиціях сил ООС.

Про ратні успіхи та героїзм захисників України завдяки військовим журналістам дізнається весь світ. Так, приміром, як це було під час боїв на Дебальцівському плацдармі в січні-лютому 2015-го. Подвиг українського солдата саме тоді трагічно й символічно переплівся із місією військового журналіста, також здатного на самопожертву.

Також багато цивільних журналістів, з початком російської агресії, відклали власні професійні плани та проекти і стали до лав українського війська. Троє з них, на жаль, віддали життя в боротьбі за незалежність і територіальну цілісність України.

  • У жовтні 2014 року на підступах до Щастя загинув львівський журналіст Віктор Гурняк.
  • Дніпровський журналіст Олександр Черніков служив у 9-й роті 25-ї бригади ДШВ і поліг 22 січня 2015-го, обороняючи Донецький аеропорт.
  • Відомий київський фотожурналіст Сергій Ніколаєв загинув у лютому 2015 року неподалік Пісків.

 

Одним із досягнень нової інформаційної політики Міноборони України став розвиток ефективної системи прес-служб у командуваннях, видах та родах військ, окремих частинах. Фактично, цю роботу вдалося провести в умовах війни, коли не було відповідного досвіду та значних ресурсів. Важливою віхою цієї роботи стало введення посад прес-офіцерів.

Тепер вони заодно є прикладами для тієї курсантської молоді, яка у військових вишах здобуває фах військового журналіста.

Що б не казали, а я вважаю, що військова журналістика нині на підйомі. Вона підвищує увагу суспільства до армії.

Суспільство нарешті зрозуміло, що дуже багато залежить від людей, які висвітлюють воєнну ситуацію. Найбільша тут проблема – обмаль каналів впливу на цільові аудиторії та обмеженість в інструментарії для цього.

Так, бракує фінансів, щоб реалізувати певні ідеї, оскільки інформаційний компонент супроводу воєнних дій поки поступається за пріоритетністю фінансуванню компонентів озброєння та техніки. Тут можна дискутувати, але прогрес помітний.

 

Ідеться про мілітарного-інформаційний сервіс як окремий функціонал оборонного відомства.

Військовий журналіст повинен інформаційно забезпечувати діяльність ЗС України, медійно супроводжувати визначені керівництвом операції.

У сучасних умовах він також є фахівцем з ведення інформаційної війни.

Військова журналістика надалі має вдосконалювати інформаційну компоненту нашої обороноздатності вже як усталений і системний інструмент, здатний виявляти, локалізувати та ліквідовувати ідеологічні, пропагандистські впливи деструктивної дії.

Зв’язки ж із громадськістю тепер є не лише каналом інформування, а й насамперед засобом встановлення довірливих стосунків військових структур та суспільства. Це проактивна діяльність, і вона захищає наш ціннісний вибір від чужорідного поглинання.

Читайте також:
Героїчна історія донбасівки Олени Мокренчук – прес-офіцера 72-ї бригади,
дочка якої стала навідницею САУ

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна