Помер Омелян Коваль, один з останніх бандерівців – в’язнів Аушвіцу

оновлено

19 січня помер Омелян Коваль (“Дир”, “Дем’ян”) – один із лідерів ОУН (б), передостанній бандерівець – в’язень нацистського табору Аушвіц (Освенцім).

Про це “Новинарні” повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

“…В Аушвіці Омелян Коваль переміг смерть і, вийшовши на волю, взявся розбудовувати українську громаду в Бельгії. В лютому йому мало виповнитися 99 років. Останні роки жив в Україні, помер у Львові”, – розповів голова УІНП Володимир В’ятрович, який у 2012 році взяв у ветерана велике інтерв’ю, записане на відео.

“На схилі літ [Коваль] знайшов у собі сили ще раз перейти своє важке життя, відтворивши його в спогадах, які залишив для нащадків”, – зазначив В’ятрович.

“Ви звідси не вийдете! Тільки через комин!” — кричав наглядач Омеляну Ковалю, котрого з побратимами — першою групою націоналістів — привезли до Аушвіца.

22-річний оунівець Омелян Коваль пройшов слідство в так званому «блоці 11», куди потрапив за підозрою, що він допоміг утекти іншому в’язневі — полякові.

«Почув я клацання курка, але пострілу не було чути. Тоді я пригадав собі такий самий звук, як кололи свиней. Був це такий прилад, з курком і пружиною, а замість цівки стирчав гострий цвях. Цвях ударяв у потилицю, і тіло без зойку валилося. Після того чути було, як хтось викидав трупів на авто, як дрова».

18 січня 1945 року Омеляна Коваля погнали у чотириденний «марш смерті» до Маутхаузена. Після був в’язнем концтаборів Мельк та Ебензе. Визволений американськими військами, виїхав на еміграцію до Бельгії, де зробив бізнес-кар’єру. Довгі роки був головою Українського допомогового комітету в Бельгії. Повернувся в незалежну Україну і став громадянином держави, за яку боровся”, – процитувала Ярина Ясиневич з ЦДВР уривок тексту “Тріумф людини. Мешканці України, які пройшли нацистські концтабори”.

За даними Ясиневич, останній бандерівець – в’язень Аушвіца, який ще живий – Богдан Качор у Нью-Йорку.

Біографія

Омеля Коваль

Коваль Омелян Васильович – активний громадсько-політичний діяч, провідний член ОУН (б), народився 24 лютого 1920 року в селі Рахиня, тепер Долинський район Івано-Франківської області.

Закінчив кооперативні курси Ревізійного союзу українських кооперативів у м. Долина, курси кооперативних плановиків у Львові.

З осені 1938 р. – член ОУН, займався вишколами юнацтва. Референт пропаганди повітового проводу ОУН.

1 липня 1941 р. – організатор проголошення в м. Долині Акта відновлення Української держави.

Ув’язнений 15.09.1941 р. гестапо та перебував в тюрмі на Лонцького у Львові. Пізніше сидів у в’язниці Монтелюпіх у Кракові, а звідти відправлений 20 липня 1942 р. до концтабору Аушвіц (№ 49730), з першою групою 25 українських політв’язнів («Bandera Gruppe»), серед яких був наймолодшим. Член редколегії таборового альманаху.
Надалі перебував у концтаборах Маутгаузен, Мельк і Ебензе. 6 травня 1945 р. звільнений американцями.

Закінчив курси Народного університету УВУ в Мюнхені та українську гімназію у м. Регенсбурзі, в 1950 р. Лювенський католицький університет (магістр торгівельно-консульських наук), навчався на економічному факультеті Українського господарсько-технічного інституту.

З 1948 р. мешкає в Брюсселі (Бельгія), стає активним громадсько-політичним діячем української діаспори у Європі та світі. В 1951-63 рр. очолює Спілку української молоді (СУМ) у Бельгії. З 1958 р. протягом 20 років очолює Центральну управу СУМ, надалі – Центральну виховну раду СУМ.
В 1951-87 рр. – генеральний секретар УДК під проводом др. Володимира Поповича. У 1987-2005 рр. очолює УДК. Був секретарем (1970-91) і головою (1991-2006) Головної ради Українських громадських організацій Бельгії (ГРУГОБ), одним із президентів Європейського конгресу українців (1992-95), а згодом почесним головою. Співзасновник в 1967 р. та довголітній член Ради директорів Світового конгресу українців.

З 1957 р. став довголітнім тереновим провідником ОУН (б) в Бельгії та членом Головного проводу (референт – виховний, зовнішньої політики, внутрішньої політики, секретар Головного проводу), АБН (Антибольшевицького блоку народів).

До Українського Державного Правління (уряду в екзилі) був покликаний Ярославом Стецьком у 1986 р., щоб керувати департаментом внутрішньої політики. До незалежності України, головні його зусилля були скеровані на об’єднання існуючих українських центрів за кордоном.

В 1950-62 рр. – директор кооперативи «Дніпро». Засновник і директор у 1962-85 рр. видавництва і друкарні, де виходили журнали «Крилаті», «Авангард», «Вісті», різного роду книги, виховні матеріали СУМ. В 2009 р. видав «Ювілейний альманах (1945-2005) Українського допомогового комітету й організованого українського громадського життя в Бельгії».

Омелян Коваль ніколи не отримав бельгійського громадянства, а мав статус біженця ООН згідно до Женевської конвенції.

Після проголошення незалежності попросив громадянство України, яке отримав із дружиною Іванною-Катериною Куропась у 1997 р. Літом 2013 р. повернувся до Львова.

Дружина Іванна відійшла у вічність 15 березня 2016 р. у Львові, була похована на Личаківському цвинтарі.

Коваль активно пропагував систему виховання Григорія Ващенка. В 1992-1995 рр. відвідав багато ВНЗ і середніх шкіл у 23 областях України, де створював осередки ім. Г. Ващенка. У вересні 1995 р. був одним із ініціаторів створення Всеукраїнського товариства Г. Ващенка. Збирав матеріали і гроші в діаспорі на видання шести томів праць Ващенка.

Виховав чотирьох дітей: Зореславу (1953), Зенона (1954), Віру (1959) і Юрія (1963).

Нагородb: звання “Витязя” Світової управи СУМ; почесний громадянин міста Долини, 8 лютого 2010 р. – орден “За заслуги” III ступеня; 2012 – почесний знаком св. Юрія від м. Львова; 24 лютого 2015 р. – бельгійський королівський орден Леопольда II із званням офіцера; 24 лютого 2015 р. – орден Володимира Великого від УПЦ Київського патріархату; 1 грудня 2015 р. – орден Свободи.
24 вересня 2015 р. на честь Омеляна Коваля в Долині перейменовано вулицю Валентини Терешкової.

Читайте також:
Посол Ізраїлю шокований “роком Бандери”. В’ятрович відреагував