Недекомунізований Хорол. Як ветеран АТО бореться з пам’ятником генералу – вбивці цивільного “Боїнга”

автор: Ліна Тесленко

Збивати цивільні літаки – для російської вояччини звична справа.
Малайзійський “Боїнг” рейсу MH17 поцілили на Донеччині з “Бука” 53-ї зенітно-ракетної бригади ЗС Росії в липні 2014-го – 298 жертв.
А 35 років тому в небі над Сахаліном радянський винищувач збив пасажирський “Боїнг” Korean Air, рейс KAL007.

Нікому не спаде на думку поставити в Україні пам’ятник якомусь “Хмурому”-Дубинському, причетному до збиття MH17. Та ось генералові Івану Третяку, діячеві Компартії СРСР, який безпосередньо віддав наказ знищити рейс KAL007 із 269 людьми на борту, й досі стоїть пам’ятник у Хоролі на Полтавщині.

Куди дивляться місцева влада та Інститут нацпам’яті і як за декомунізацію Хорола борються ветерани АТО – з’ясовувала “Новинарня“.

Ветеран Давидов проти місцевих ленінців

– Наша влада місцева (та й не тільки місцева) досі перебуває в Радянському Союзі. Вони як були комуністами, так ними й залишилися, як би зараз не називалися – чи Партія регіонів, чи “Батьківщина”, – каже “Новинарні” 48-річний Юрій Давидов, хорольський активіст, ветеран АТО.

Юрій Давидов

– От недавно мені дзвонила заступниця міського голови Хорола Яна Карманська. Їй 28 років. Чесно кажучи, я був шокований. Бо все сподівався: ось виросте нове покоління, і воно матиме зовсім інші погляди, проукраїнські, не “заражені” совком. А ця молода дівчина почала мені виїдати мізки, чому ми агітуємо за знесення пам’ятників, в тому числі Леніну? Мовляв, у тих же творах Леніна є багато розумних думок. Кажу: “То ви, може, їх читаєте?” І почув у відповідь: “Так”. Ну що тут іще можна додати? – бідкається Давидов.

Юрій Давидов під час АТО

Юрій Іванович разом із братом у березні 2014-го організовував на Полтавщині “Самооборону” під егідою УНА-УНСО. Потім брат пішов у “Правий сектор” до Яроша, а Юрій – добровольцем у Збройні сили, мобілізувався через військкомат.

Служив у розвідроті 17-ї окремої танкової бригади, воював у районі Попасної на Луганщині.

При цьому його військове звання як призваного з запасу було “старшина першої статті” (сухопутний відповідник – сержант). Адже “строчку” за часів СРСР Давидов служив на Північному флоті, у підрозділі ПДСС – “подводные диверсионные силы и средства”.

В зоні АТО перебував у третій хвилі, із вересня до початку зими 2014-го. Потім потрапив під мінометний обстріл, отримав контузію і після шпиталю навесні 2015-го комісувався.

До війни Юрій працював на будівництвах, інших роботах; їздив на заробітки до Польщі, поки вистачало здоров’я. Тепер – живе з власного присадибного господарства в Попівці під Хоролом. “У селі ж роботи немає”.

– А оце мені торік “прилетіло”, – показує АТОвець відео, як йому на воротах надряпали слово “вбивця”.

Давидов розповідає, що знесення пам’ятника Івану Третяку він разом із однодумцями домагається вже скоро як три роки.

Ордени і злочини генерала Третяка

Літак Korean Airlines HL7442 до катастрофи

1 вересня 1983 року наказ збити пасажирський “Боїнг-747”, що прямував із Нью-Йорка до Сеула, віддав саме Іван Третяк, тодішній командувач Далекосхідного військового округу. Тоді літак “Корейських авіаліній” помилково відхилився від маршруту й заглибився в радянську територію.

На перехоплення цивільного лайнера були підняті два Су-15. Винищувач, перебуваючи поза зоною огляду пілотів KAL007, зробив кілька довгих попереджувальних черг з авіагармати – одразу бронебійними, а не трасуючими снарядами. Зниження швидкості “корейця” радянські “аси” сприйняли за спробу уникнути перехоплення.

Відтворення сцени перехоплення

Тоді надійшов наказ генерала Третяка про знищення порушника, і винищувач Су-15 збив лайнер двома ракетами Р-60. Літак впав неподалік від острова Монерон. Всі, хто перебував на його борту, загинули, зокрема й 8-місячний малюк та діючий депутат Палати представників Конгресу США.

Мине якихось три роки, й генералу армії Третяку, одне слово якого коштувало життя майже 270 людям, на історичній батьківщині – в Хоролі на Полтавщині – відкриють пам’ятник.

…З підписом російською мовою: Третьяк Иван Моисеевич…

Він українець, народився в Малій Попівці під Хоролом 20 лютого 1923 року.

Під час Другої світової юний Третяк командував ротою, батальйоном, навіть полком (у 21 рік).

Героєм Радянського Союзу став у березні 1945 року, Героєм соцпраці – у 1982-му. Кавалер чотирьох орденів Леніна та маси інших нагород.

На час сахалінського “інциденту” Іван Третяк був членом ЦК КПРС (1976-1990).

Генерал армії СРСР Іван Третяк

Після командування військами на Далекому Сході перейшов на посаду заступника міністра оборони СРСР. У 1986-87 рр. – головний інспектор МО СРСР. Із 1987-го до 31 серпня 1991 року був заступником міністра – головнокомандувачем військами протиповітряної оборони СРСР.

Автор книги “Хоробрі серця однополчан”, Іван Мойсейович Третяк був знятий з посади як прибічник ГКЧП 31 серпня 1991 року. Відтоді – у відставці. Помер у Москві, похований на Троєкуровському кладовищі.

Хорольській міськраді закон
про декомунізацію не писаний

Декомунізаційні закони набули чинності у травні 2015-го. Згідно з визначеними дедлайнами, в частині демонтажу пам’ятників місцеві ради мали прийняти рішення до 21 лютого 2016 року, голови ОДА – максимум до 21 травня 2016-го.

Лише 24 листопада 2016 року міська рада Хорола ухвалила рішення, згідно з яким пам’ятник радянському генералові та членові ЦК КПРС Третяку визнано таким, що…. не підлягає демонтажу.

Відтак місцевий активіст Олександр Стеценко звернувся до суду. Проте суд першої інстанції, а згодом і апеляційний стали на бік Третяка – героя війни проти Німеччини і цивільного “Боїнга”. Коло замкнулося.

Хоча є чіткий висновок Українського інституту національної пам’яті: “Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», пам’ятник-погруддя, встановлене в місті Хорол, на честь Третяка Івана, – особи, яка обіймала керівні посади в Комуністичній партії та вищих органах державної влади СРСР, має бути демонтовано”.

У місцевій владі знайшли лазівку в законі, заявивши: мовляв, це пам’ятник не діячу комуністичного режиму, а герою Другої світової війни.

Проте в УІПН наголошують, що законодавство не захищає Третяка навіть у цій іпостасі. Адже в законі зроблено винятки для пам’ятників, пов’язаних з опором та вигнанням нацистів із території України. Проте Герой Радянського Союзу Іван Третяк служив у частинах 2-го Прибалтійського і Західного фронтів. Тому жодних винятків для нього не передбачено.

У коментарі телеканалу “Лтава” мер Хорола Сергій Волошин пояснював затятість так: мовляв, місцевих жителів опитали, і вони підтримали збереження пам’ятника Третякові, як земляку, який “досяг у житті великих успіхів”.

Це, звісно, не аргумент.

Як відомо, відповідно до вимог закону, в разі пасивності місцевої влади силове рішення демонтаж комуністичних пам’ятників має ухвалювати й реалізовувати обласна державна адміністрація.

Однак у Полтавській ОДА стали на бік хорольських любителів Третяка. Вдавшись до іншого, вже третього аргументу.
Мовляв, у 2010 році погруддя Івана Мойсайовича було взяте управлінням культури ОДА на попередній облік як “об’єкт культурної спадщини”. Адже це, бачте, цінний “об’єкт монументального мистецтва”.

Тож бюст цей, пише директор департаменту Полтавської ОДА В. Пилипенко, тепер буцімто підпадає під дію закону “Про охорону культурної спадщини”, а не “Про засудження комуністичного режиму”.

Коло замкнулося знову.

Коментар УІНП: Це порушення закону.
Але ми не маємо інших повноважень,
крім рекомендацій 

Богдан Короленко,
начальник відділ аналізу регіональних особливостей та політики національних меншин Українського інституту національної пам’яті:

– Пам’ятник на честь Івана Третяка – особи, яка обіймала керівні посади в Комуністичній партії та вищих органах державної влади СРСР – має бути демонтовано згідно з законом “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”. Про це ми повідомляли Хорольську міську раду і зверталися до неї з тим, аби вона виконала закон.

Але жодних інших повноважень, окрім надання рекомендацій, ми (УІНП) не маємо.

Очевидно, ініціатори знесення пам’ятника мають звертатися в інші судові інстанції.

Подальша доля пам’ятника генералу Третяку і відповідальність за його демонтаж повністю лежить на Хорольській міській раді, яка таки має виконати закон.

Крім того, не варто забувати, що Іван Третяк персонально відповідальний за збиття пасажирського літака корейських авіаліній у вересні 1983 року. Якщо хорольцям приємно мати такого земляка, якого можна внести до одного переліку поряд із донецькими бойовиками, що збили малайзійський “Боїнг” над Донбасом, то це вже питання морального характеру. Мені особисто було б соромно за таких земляків.

“Ті, хто сьогодні захищає радянські пам’ятники,
завтра будуть Путіна з короваєм зустрічать”

А чи знають місцеві, що саме генерал Третяк віддав наказ збити літак, цікавлюся в Юрія Давидова? Бо українцям, які мають приклад ще зовсім “свіжої” трагедії з малайзійським “Боїнгом” у небі Донбасу, мали б дещо інакше дивитися на ту трагедію й оцінювати її.

– Вони-то знають, але розумієте, яка штука – їм це все до лампочки. Вони в Радянському Союзі живуть, і їм байдуже: буде тут Путін, то хай і буде. Відсотків 95 людей мають такі настрої, – каже пан Юрій.

– На весь Хорольський район нас, патріотично налаштованих активістів – кілька чоловік максимум. І, в принципі, це не дивно. Знаєте, скільки добровольців у 2014 році пішло на фронт? Із району, де мешкають десятки тисяч (за даними “Вікіпедії”, населення Хорольського району – 34,5 тисяч осіб – Авт.), добровільно пішли воювати 20 чоловік. Це включаючи мене з братом. І я переконаний: якщо Путін на нас завтра попре, то ті, хто сьогодні захищає оці пам’ятники – символи минулого, в яке багато хто хоче повернутися, – вийдуть потім дядю Вову із короваєм зустрічать, – вважає ветеран.

Любив напідпитку постріляти в лелек
– збив “Боїнг-747”

Активіст згадує й про інші “подвиги” генерала Третяка.

– Коли я вперше журналістів із полтавського телебачення до пам’ятника привіз, до нас підійшов дідусь років вісімдесяти, – згадує Юрій. – Він розказав, що Третяк полюбляв приїхати на історичну батьківщину й добре тут погулять. Коньяки і горілка лилися рікою. Після цього любив із пістолета постріляти, мішенями обирав… лелек. Одного разу люди навіть викликали міліцію. Ті приїхали і забрали генерала у райвідділок. Почали розбиратися, що й до чого… Переполох здійнявся неймовірний, КДБ приїхало, партійні органи… Третяка відпустили. А коли його призначили заступником міністра оборони, наше місцеве начальство вирішило його лизнуть в одне місце по повній. Отак і з’явився той пам’ятник, – пояснює Давидов.

Справді, заступником міністра оборони СРСР Іван Третяк став 12 червня 1986 року, а вже 2 листопада того ж року в Хоролі хутко відкрили погруддя на його честь.

– Бо вони насправді дуже злякалися, аби їм той грішок, коли генерала кілька років тому в райвідділку зачинили, боком не виліз! – пояснює Давидов.

Іван Третяк з дружиною Марією

І веде далі:

– А насправді Третяк для рідного села і Хоролу нічогісінько не зробив! Більше того, коли мої батьки хотіли у 80-х роках збудувати хату в селі Мала Попівка, де народився генерал, то їм заборонили, оскільки село було визнане неперспективним! Якби Третяк дійсно вболівав за свою малу батьківщину, то хіба дозволив би, маючи посаду й зв’язки, аби його село попало до списку таких, які мали зрівняти з землею? – риторично запитує АТОвець.

Син Третяка Станіслав Іванович, до речі, теж далекий від України. Він – громадянин Білорусі, медик-науковець, член-кореспондент тамтешньої Академії наук.

Після двох програних судів на Полтавщині Юрій Давидов з однодумцями не збирається здаватись. І має намір звертатися до посольства США з ініціативою визнати Третяка міжнародним злочинцем – адже на борту збитого авіалайнера перебували 62 громадян США, серед яких і конгресмен Ларрі Макдональд. Тоді місцева влада була б змушена демонтувати пам’ятник.

Активіст просить, аби справа набула якнайбільшого розголосу. Бо схожих випадків в Україні є багато, та й в самому Хоролі ще є сумнівні меморіали, наприклад, величезна червона зірка “героям громадянської війни, які загинули в боротьбі за радянську владу” (на фото):

Щодо нього в міськраді знайшли таку підставу: дія закону про декомунізацію “не поширюється на намогильні споруди” в місцях поховань (див. фотокопію листа).

<

►

>

Насамкінець цікавлюся, чому для самого Юрія Давидова ця справа є такою принциповою?

– Коли в Малій Попівці на початку 80-х почали розробляти піщаний кар’єр, я ще дитиною був, – каже пан Юрій. – Ми бігали туди гратися і знаходили там багато людських кісток. Траплялися й хрестики натільні… Особливо запам’ятав одну зі знахідок – мабуть усе життя її пам’ятатиму – груба, довга, заплетена коса, видно, ще зовсім молодої жінки… А потім старі люди розповіли, що в часи революції там комуністи розстрілювали людей. Як це можна викреслити з історії й пам’яті?
Всяким третякам пам’ятники стоять, а про безневинно розстріляних людей і згадки немає. Більше того, зараз на тому місці – смітник…

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Рейган назвав збиття корейського “Боїнга” “злочином проти людства, який ніколи не повинен бути забутим”

Літак Korean Airlines Boeing 747 HL7442

Пасажирський “Боїнг-747” (реєстраційний номер HL7442) південнокорейської компанії Korean Air виконував регулярний рейс KAL-007 за маршрутом Нью-Йорк – Сеул з посадкою для дозаправки в Анкориджі (Аляска).

На борту разом із екіпажем перебували 269 людей – громадяни 16 країн; найбільше – південнокорейців, американців, тайванців, японців, філіппінців, канадців, китайців.

1 вересня о 03:00 за місцевим часом (11:00 за Грінвічем) він вилетів з Анкориджа. Маршрут пролягав над Тихим океаном, огинаючи територію СРСР.

О 04:51 літак вторгся в радянський повітряний простір. Причиною цього стало те, що екіпаж, за даними розслідування Міжнародної організації цивільної авіації та інформації “чорних скриньок”, неправильно налаштував автопілот, а в подальшому не перевіряв і не коригував координати вручну, поклавшись на автоматику.

Ця помилка призвела до того, що на момент загибелі літака, відхилення від курсу склало понад 500 кілометрів.

Радянські служби прийняли пасажирський літак за американського повітряного розвідника. З авіабази “Долинськ-Сокіл” вилетіли два перехоплювачі Су-15. О 06:24 надійшов наказ: “Знищити ціль”.

У розпал “холодної війни” катастрофа корейського “Боїнга” погіршила й без того непрості стосунки СРСР та США. Дії Радянського Союзу викликали хвилю обурення й протесту в світі.

Президент США Рональд Рейган назвав трагедію “злочином проти людства, який ніколи не повинен бути забутим”, “актом варварства і нелюдської жорстокості”.

“Вежа молитви”. Меморіал на честь дертв рейсу KAL007 на мисі Соя в Японії (острів Хоккайдо)

У Сеулі, столиці Республіки Корея, відбулися багатотисячні протестні акції, під час яких показово спалювали радянські прапори.

Читайте також:
У рамках декомунізації голова Полтавщини перейменував 600 вулиць

Декомунізація в Україні фактично завершена, – В’ятрович