Помер Левко Лук’яненко

 

Визначний український політик, колишній політв’язень, дисидент радянських часів Левко Лук’яненко помер 7 липня в лікарні в Києві після тривалої хвороби.

Про це “Радіо Свобода” повідомила його дружина.

Як інформувала “Новинарня“, раніше цього дня про те, що Лук’яненко потрапив до реанімації, повідомив його колега, екс-народний депутат Володимир Яворівський.

Як зазначав нардеп Ігор Мосійчук, Лук’яненко був госпіталізований “з інсультом та запаленням легень”.

Натомість партійці розповідають, що в Левка Григоровича був лейкоз.

Левку Григоровичу Лук’яненку 24 серпня виповнилося б 90 років (нар. 1928 р.).

Він уродженець Чернігівщини (с. Хрипівка Городнянського району), відомий як співзасновник Української Гельсінської Групи, політв’язень радянських часів, який провів 26 років в ув’язненні “за антирадянську агітацію і пропаганду”.

1958 року Лук’янено разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим на Львіщині створив підпільну партію Українська робітничо-селянська спілка (УРСС).

1961 року був засуджений до розстрілу, але вирок змінили на 15 років позбавлення волі.

Покарання відбував у Мордовії, з 1967-го – три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.

У 1974 році за організацію страйку на зоні Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук’яненка, до тюремного ув’язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976 року, за пропозицією Миколи Руденка, Лук’яненко увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписав документи УГГ. Лук’яненко написав звернення до Белградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю “Зупиніть кривосуддя!”, нарис “Рік свободи”.

12 грудня 1977 року Лук’яненко був заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства.
17-20 червня 1978-го Лук’яненко був засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв’язнями продовжував боротьбу, готував і передавав на Захід інформацію.

У лютому 1980 року всіх в’язнів особливого режиму, в тому числі Левка Лук’яненка, перевели у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області.
На цьому терміні його також етапували в Пермську пересильну тюрму, на Чернігівщину, знову в Кучино, у грудні 1987 року етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

У березні 1988 року Лук’янено заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діяла як Українська Гельсінкська спілка (УГС).

23 квітня 1988 року Левкові Григоровичу запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні демократизується.

Указом президії ВР від 30 листопада 1988 року Левко Лук’яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 року повернувся до України.

Перший голова Української респуліканської партії. Народний депутат І-ІІ (1990-1998, Народна рада, УРП) та III-IV (2002-2007, Блок Тимошенко) скликань.

Співавтор Акта проголошення незалежності України 1991 року.

1991 року балотувався на посаду президента України. Посів третє місце, набравши 1 432 556 голосів (6,22%).

У 1992-1993 роках був послом України в Канаді.

Письменник, публіцист, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Герой України (2005).

Читайте також:
Помер Іван Драч

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: