5 полеглих героїв вересня: найменші втрати ЗСУ з початку війни – поіменно

Хоч би що казали про так зване “шкільне перемир’я”, оголошене ТКГ 25 серпня, а завдяки йому вересень став місяцем найменших втрат Збройних сил України з початку війни на Сході, підрахувала “Новинарня“.

Те саме ми казали про серпень. Але якщо тоді нарахували 13 загиблих і 75 поранених, то втрати ЗС України у вересні, оголошені штабом АТО в щоденних зведеннях – 4 загиблих і 31 поранений.

Ці дані слід скоригувати. Адже речники Міноборони не враховують в офіційній статистиці добровольців із нелегалізованих збройних формувань, як-то УДА і “Правий сектор”. А український мартиролог вересня відкрив якраз боєць ДУК ПС Олег Динька.

Тож загальні бойові втрати армії України в місяці вересні – 5 загиблих, 31 поранений і травмований.

Крім того, двоє прикордонників загинули, підірвавшись на міні.

Одинадцять (!) днів із минулих тридцяти для ЗСУ обійшлися як без загиблих, так і без поранених унаслідок бойових дій.

Українська армія стає міцнішою і професійнішою. На фронті поступово стає тихіше.

Утім, у жодному разі не забуваймо про полеглих героїв, наголошує “Новинарня“. За наш спокій вони заплатили найдорожчим – власними життями.

Пом’янімо їх поіменно. По обличчях. По біографіях.

1. Олег Динька “Єгер”

Штаб АТО і речники Міноборони не включили Олега Диньку, позивний “Єгер”, до переліку бойових втрат. Авжеж, він був бійцем ДУК “Правий сектор”, а в нас такі “позасистемні” добровольці досі проходять повз офіційні зведення. Тож і картина “шкільного перемир’я” формально не була зіпсована.

Але Динька загинув по-справжньому. 6 вересня під Пісками 42-річний доброволець підірвався на ворожій розтяжці з гранатою Ф-1.

“Єгер був одним з найкращих бійців підрозділу. Завжди прагнув поліпшити свої знання, навчитись чомусь новому. Досконало стріляв із декількох видів зброї, неодноразово підбивав техніку ворога.  Завжди йшов першим у бій та жадав повного очищення українських земель від російського окупанта і зрадників України”, – розповіли про Олега побратими з 1-ї штурмової роти ДУК ПС.

Олег Миколайович народився 25 жовтня 1974 року в селі Григорівка під Запоріжжям.
В обласному центрі працював у юриспруденції, торгівлі, будівництві, торгівлі нерухомістю.

На початку 2015 року Олег Динька був мобілізований до лав ЗС України – солдат, гранатометник механізованого батальйону 1-ї окремої танкової бригади, воював на Донеччині.

У квітня 2016 року Динька демобілізувався, а влітку знову пішов в АТО, тепер уже в лавах Добровольчого українського корпусу.

Після прощання в рідній Григорівці друга “Єгеря” поховали на Кушугуському кладовищі в Запоріжжі.

Залишились мати та дружина.

2. Ігор Телюк “Сокіл”

7 вересня в Авдіївській промзоні загинув Ігор Телюк – солдат, кулеметник 1-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних запорожців. Життя воїна обірвала куля снайпера.

Ігор народився 30 вересня 1979 року в смт Клавдієво-Тарасове, а мешкав у селі Бабинці Бородянського району Київської області.

Закінчив київське ВПУ №4, де здобув фах “верстатник широкого профілю 3-го розряду”. Працював у Бородянці за фахом, а також на інших роботах у Київській області.

31 січня 2016-го підписав зі Збройними силами контракт на три роки.

Залишилися дружина та донька, мати, брат і сестра.

3. Максим Кривиденко

У Максима Кривиденка була довга історія особистого протистояння з російськими агресорами.

Він народився 30 січня 1994 року в селищі Сарата на Одещині. Відслужив “строчку”, а далі був Майдан. У березні 2014-го Максим вирушив з українськими активістами до Криму, де став одним із заручників аксьоновського окупаційного режиму.

Тоді прихильники “російської весни” взяли в заручники групу активістів “Автомайдану” і близько тижня їх утримували, піддаючи тортурам.

Як розповідав після звільнення “автомайданівець” Олексій Гриценко, у 20-річного на той час Кривіденка були прострелені ноги, і саме його найбільше били представники так званої кримської “самооборони” .

“На Максимові відривалися по повній. Вони побачили «Вконтакте» його фото з Євромайдану. Всі п’ять днів стріляли по ньому з травматичної зброї. Він натерпівся більше за всіх – я переживав, щоб він вижив”, – розповідав Гриценко.

Незважаючи на фізичні та моральні травми після катування, Кривиденко не зламався – пішов із серпня 2014-го до лав ЗСУ відстоювати територіальну цілісність України на сході. У 2016-му демобілізувався, але на “гражданці” залишався недовго – повернувся в уже рідну частину, 18 омпб.

Загинув Максим 23-річним – старший солдат, стрілець-снайпер 18-го окремого мотопіхотного батальйону “Одеса” 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Ввечері 9 вересня, в розпал “шкільного перемир’я”, позиція Кривиденка біля міста Красногорівка на Донеччині була уражена ворожим мінометом калібру 82 мм…

4. Сергій Альмужний “Матрос”

Увечері 14 вересня в районі шахти “Бутівка” від кулі снайпера загинув Сергій Альмужний, позивний “Матрос” – старший солдат, командир відділення розвідвзводу 3-го мехбату 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ ім. Чорних запорожців.

Сергій Валерійович народився 10 січня 1987 року в селі Красилівка Ставищенського району на Київщині.

“Батько [Сергія] воював в Афганістані та повернувся звідти живим, проте невдовзі трагічно загинув. Хлопець закінчив Красилівську середню школу, відслужив строкову службу спочатку у Луцьку, а потім у місті Ізмаїл, матросом у Морській охороні Держприкордонслужби”, – пише в соцмережі про Альмужного волонтер Ян Осока.

Власне, зі служби в морській охороні походить військовий позивний Сергія – “Матрос”.

До війни він ще працював трактористом, їздив на заробітки до Києва. А в серпні 2014-го пішов добровольцем до 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, 5-й батальйон, із яким пройшов важкі бої в зоні АТО та вихід з Дебальцевського котла.

У 2016 році Матрос приєднався до “Внутрішнього корпусу батальйону “Донбас”, а з листопада служив гранатометником у 3-й роті “Донбас” 16-го окремого мотопіхотного батальйону “Полтава” 58 омпбр.

Як розповів екс-комбат “Донбасу” Семен Семенченко, Сергій Альмужний взимку разом із військовослужбовцями 16-го батальйону приїздив під час відпустки підтримати громадську блокаду торгівлі з ОРДЛО в районі Бахмута.

“Простий, чесний, небайдужий… Маленький, смішний, весь час потрапляв в різні веселі історії. Але коли намагалися відсторонити його комбата через те, що відпустив [військовослужбовців] у відпустку на блокаду – обірвав телефони всім, кого знав. Став на захист командира. Коли “Донбас” заблокували в Львові, дзвонив і вимагав дати трубку начальнику поліції. Він, мовляв, повинен почути що говорять бійці на фронті, – згадував Семенченко про Матроса. – Рвався зі своїм підрозділом на передок. Після блокади потрапив в Авдіївку…”

У коментарях до допису Семенченка військовослужбовець Роман Кириченко написав про загибель Альмужного: “Ми з одного взводу. На позиції, снайпер у шию. У Матроса теж була гвинтівка. Дуель”.

Володимир Майборода зазначив, що “наш брат Матрос” загинув на позиції зі зброєю в руках.

Сергій Альмужний активно вів сторінку у “Фейсбуці”. Зокрема, 12 вересня він поширив відеосюжет “Радіо Свобода” про захисників шахти “Бутівка”.

Поховали 30-річного солдата в рідній Красилівці.

Залишились дружина та донька, мати, дві сестри й брат.

5. Роман Довгий

23 вересня поблизу села Новоолександрівка (Попаснянський район Луганської області) від кульового поранення під час вогневого протистояння з противником загинув Роман Довгий – боєць 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 огшбр.

Романові було 26. Він народився 22 лютого 1991 року в місті Первомайськ Миколаївської області.

Виховувався в робітничій родині. У спогадах вчителів та учнів Первомайської школи №7, де навчався Роман, він залишився добросовісною, скромною, порядною і працьовитою людиною.

Після закінчення вечірньої школи Довгий проживав разом з мамою, меншим братом та вітчимом.

Пізніше вирішив пов’язати своє життя зі службою у Збройних силах України, пішов служити за контрактом.

“Незважаючи на «перемир’я», ми зазнаємо бойових втрат… У зіткненні з ворожою ДРГ загинув старший солдат Довгий Роман Сергійович. Вічна пам’ять захиснику України”, – повідомила на своїй сторінці у ФБ 10-та гірсько-штурмова бригада.

В останній путь загиблого проводжали з батьківської домівки. Попрощатися з героєм прийшли чимало первомайців, керівництво міста, депутати міської ради, громадські активісти, військові побратими.

Втрати особового складу Держприкордонслужби,
не включені штабом АТО до числа бойових

28 вересня близько 17:00, під час несення служби в наряді неподалік залізничної станції “Ільєнко” (Станично-Луганський район Луганської області), за 800 м від кордону з Росією, внаслідок підриву на фугасі з “розтяжкою” загинули на місці двоє українських прикордонників. Обидва – з Одещини.

6. Дмитро Деде

Народився 1984 року в селі Єлизаветівка Тарутинського району Одеської області, мешкав у селі Підгірне неподалік.

Старший прапорщик, дільничний інспектор прикордонної служби 1-ї категорії відділу прикордонної служби “Станично-Луганське” (в/ч 9938, с. Гарасимівка) Луганського прикордонного загону ДПСУ.

В зоні АТО – з осені 2016, до того служив у в/ч 2197, Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного РУ ДПСУ.

Залишились дружина та двоє дітей, син і донька.

7. Сергій Гувір

Народився 1993 року в селі Крутоярівка, Білгород-Дністровський район Одеської області.

Старшина, інспектор прикордонної служби 3-ї категорії — черговий відділу прикордонної служби “Станично-Луганське” (в/ч 9938, с. Гарасимівка) Луганського прикордонного загону ДПСУ.

В зоні АТО – також з осені 2016-го, раніше служив у в/ч 2197, Білгород-Дністровський прикордонний загін Південного РУ ДПСУ.

Залишились батьки і вагітна дружина.

* * *

Вічна пам’ять полеглим.

На фото-заставці – Олег Динька, загиблий боєць 1-ї штурмової роти ДУК ПС.

Читайте також про загиблих у попередні місяці:
серпень 2017
липень 2017
червень 2017
травень 2017
квітень 2017
березень 2017
лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016