“Мем 93%”. Що психолог розуміє про людину, яка говорить, що воювала

Ольга Кухарук
психолог, волонтер Психологічної кризової служби

(FB)

Як воно в часі збіглося. Давно збиралась, ну але тема з 93% – явно привід, щоб написати.

Отже, що я можу знати, коли людина говорить про себе, що вона воювала?

Насправді тільки одне: вона не відкосила. І їй вистачило мужності зовсім добровільно чи просто не уникаючи повістки піти служити. Все.

За цей вчинок (і тільки за нього) я зі старту маю повагу і зацікавлення до людини. Але – жодних висновків про все інше.

Бо серед тих, хто служив, як і серед всіх інших громадян, трапляються люди психічно здорові і психічно не здорові, чесні й не дуже, відважні й не дуже, герої й поганці, злочинці й законослухняні, ідейні й заробітчани. Всякі.

Служба в АТО значить, що людина зробила вчинок і має право на винагороду за нього – суспільне схвалення вчинку, пільги, лікування (якщо потрібно). І нічого не значить (ні хорошого, ані поганого) про саму людину чи особливості її психічного стану.

Якщо я знаю, що людина служила в АТО, то про її психічний стан я не знаю НІЧОГО.

Бо може бути, що після служби:

• не змінилось нічого в її психічному статусі;
• змінився досвід і життєві цінності людини. В чомусь змінився її характер. Наприклад, людина стала замкнута або більш відкрита. Або змінила коло спілкування. Або професію. Це просто зміни. Які трапляються з нами, коли ми переживаємо щось важливе. Не тільки війну;
• має певні психологічні проблеми.
  Наприклад, важко переживає дембель, важко адаптується, має проблеми з висловленням емоцій чи їх стримуванням;
• має психіатричний розлад: ПТСР, тривожний розлад, депресію, фобію, маніфестацію чи загострення чогось, що уже було.

Що з цього буде у людини, сказати ВЗАГАЛІ неможливо після слів “він служив в АТО”. І великим трудом – після відповідної діагностичної сесії. І то тільки за умови, що є контакт з людиною.

Наприклад, факторами ризику є: особиста історія, особисті характеристики, історія служби і характер бойових дій, якими були стосунки з побратимами на службі і після, хто чекає, як підтримують в сім’ї і в оточенні, чи була травматична подія, яка і скільки (ні, служба в АТО сама по собі не травматична подія для більшості людей, хоча і стресова), як довго відбувалась служба, які мотиви служби…

Це далеко не повний список факторів, вплив яких є науково доведеним.

Чого не вміє наука, то це сказати, як ці фактори скомбінуються для кожної людини і до яких конкретно наслідків це призведе. Або не призведе.

Ну і повторю, згідно до даних американського дослідження, вибірка якого складала більше 100 тисяч ветеранів останніх війн, 30% – це сумарний показник тих, хто відразу після повернення мав психологічні і психіатричні проблеми.
(Це значить, що у значної частини з цих 30% “само відвалиться” з часом, хоча може бути боляче).

* * *

Від “Новинарні“. Мем “1 із 93%” в українських соцмережах виник після після виступу на Комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров’я головного психіатра Міноборони полковника Олега Друзя, слова якого інтерпретували так, що 93% ветеранів АТО мають психічні проблеми й становлять загрозу для суспільства.
При цьому головний психіатр МОУ з весни перебуває під слідством за хабарництво.