Графіті Майдану, Львів, продані печери: все про те, як Жлоб знищує нашу історичну пам’ять, – Барчук

 

Мирослава Барчук
журналістка, телеведуча

Про те, як Жлоб знищує нашу історичну пам’ять (FB)

Я подумала про те, чому так багато миролюбних, інтеліґентних людей з неприхованим задоволенням поширили картинку розбитої вітрини і шин біля магазину Жлоба, який знищив ґрафіті Революції Гідності. І також про те, чому так фальшиво виглядає усе це «так не можна, бо ми ж інші», «одним соромом відповіли на інший, коли суспільство стане зрілим?»

Мені здається, що ось цей торговець пшонко-ампіром (власник салону меблів Ігор Доценко на вул. Грушевського, який замалював “Ікони революції”) за добу перетворився на алегорію, узагальнення вічного Жлоба, Хама, який століттями безкарно знищував наші історичні і культурні «архіви».
Ось чому розмальоване і розбите скло вітрини ми теж сприймаємо як ширший образ, ми відчуваємо щось на зразок відплати, компенсації за роки наших втрат і безсилля.

Я загадала вражаючий спогад Євгена Сверстюка в есе «З приводу процесу над Погружальським». Він описує пожежу в Публічній бібліотеці Академії Наук у Києві 24 травня 1964 року. Того дня була підпалена й згоріла найбільша українська книгозбірня — весь український фонд та відділ стародруків, вся україніка бібліотеки – приблизно 600 тисяч книг та рукописів.

І ось Сверстюк пише: “Численний натовп людей, зібраний голосом мовчазної тривоги до місця страхітливого злочину, був свідком того, як мляво посувалися протипожежні роботи. Протягом двох годин їх було неможливо почати, бо в усьому цьому районі не було води. Пожежу було ліквідовано тільки на третій день, коли вже вигорів дотла весь український відділ. Згоріла саме україніка, у тому числі стародруки, рідкісні книжки, рукописи, архіви. Згоріли також спеціальні фонди україністики, які до 1932 р. збиралися за вказівкою М. Скрипника”.

Який страшний цей образ розпачу і безсилля людей перед катастрофою спалення історії. Розумієте, вони стояли і мовчки з жахом дивилися. Просто як свідки. І так було століттями.

Ґрафіті на Грушевського – це ще незагоєна рана, нам боляче і тому ми так гостро зреагували. Але по всій країні ми далі продовжуємо бути просто свідками втрати історичних і культурних артефактів, не менш важливих.

Мене, наприклад, все більше вражає Львів.

Львів вражає кількістю того, що ще можна врятувати, але воно не рятується і продовжує руйнуватися. У Львові ось цей «культурний архів» підмінений легкотравним і приємним вічним «фестивалем»: криївки-кумпелі-гасові лямпи-цукерні. Вся ця гостинність і гастрономія – це прекрасно, звичайно…
Але зайдіть у львівські дворики, гляньте на їх стан. Подивіться тверезим оком на старовинні двері, австрійські сходи, брами, портали, архітектурні деталі палаців, особняків, совкові таблички жеків і контор на старовинних стінах – як багато всього цього в стані втрати і руїни. Нам, звичайно, легше не помічати цього, не краяти собі серце, ми втомлені – війною, безкінечною боротьбою і нам легше уявити, що ось цей чудовий запах львівської кави, пляцок у «Світі кави», витертий стильний паркет в «Атласі» чи вицвілі фото польських панянок на стінах кнайп – це і є наш маленький збережений культурний кокон, в якому можна тимчасово сховатися і відпочити. Але ж це далеко не вся правда..

І тепер про Київ, який набагато більше зачищений Жлобом. У Вікіпедії є сторінка Список втрачених пам’яток архітектури Києва (2001-2016 рр). Мартиролог. Десятки будинків, садиб, замків, що вже знищені, плануються під знесення або перебувають в стані руйнації.

Схема руйнування приблизно одна: 1. Оренда/купівля. 2. Доведення до аварійного стану. 3. Руйнування/підпал. 4. Будівництво на місцях історичних пам’яток «парусів» і «гулліверів».

Я зараз розповім абсолютно вражаючу наглістю київську історію, яка ілюструє, що знищення історичних пам’яток і охоронюваних зон продовжується повним ходом, і що мєбєльщік Доценко – просто хлопчик порівняно з іншими жлобами.

На Печерську біля Ботанічного саду (на Звіринці) є тисячолітні Звіринецькі печери, які почались з підземного монастиря ХІ ст., заснованого, очевидно, греками. Є навіть версія, що в печерах скиту могла зберігатися Бібліотека Ярослава Мудрого.

Довжина лабіринту печер понад 1,5 км. Зараз відкритий 150-метровий відрізок – церква, келії, поховальні ніші – це всього лиш десята частина від колишнього підземного поселення, яке було знищене разом з мешканцями в 1240 році монголо-татарами. У відкритій частині знайдено біля 200 поховань, це місце називають Звіринецьким некрополем, і він є пам’яткою археології національного значення.

І ось просто на розгалуженнях цих печер в зоні охоронюваного ландшафту пробують почати будівництво висоток з підземними паркінгами і під’їзною дорогою.

Справа в тому, що у 2008 році молода команда Черновецького «безоплатно» виділила на Звіринецькому пагорбі ділянки 12 підставним особам, які на другий день після отримання свідоцтв на право власності, продали ділянки громадянину Автанділу Хачідзе і його компаніям. От саме Автанділ Хачідзе і пробує зараз забудувати Звіринець (вже є проекти).

Ця дика історія пережила і молоду команду Черновецького, і Революцію Гідності, і журналістські розслідування, і якимось чарівним чином пустила щупальця і проросла в нову владу.

Звіринецькі пагорби зараз захищають кілька десятків людей, вони кажуть, що Департамент містобудування та архітектури КМДА діє в інтересах забудовника Автанділа Хачідзе і що все відбувається за згоди і сприяння заступника мера [Віталія Кличка] Олександра Спасибка.

Розкопати екскаваторами давні печери і кістки в охоронюваному ландшафті під підземні паркінги — не менше варварство ніж знищення ґрафіті, правда ж?

Жлоб продовжує знищувати наші історичні пам’ятки. Цей Жлоб перегрупувався і зайшов у київську владу саме завдяки Майдану, завдяки нашим найкращим поривам і мріям, скориставшись нашою енергією і жертвами людей. Цей Жлоб набагато небезпечніший ніж дурачок Даценко, він розумніший і підступніший. Це набагато серйозніша загроза. Вічні активістки бабусі-захисниці Києва тут безпомічні.

Тому нам треба перестати бути просто свідками, підтягнутись усім і рятувати наші історичні і культурні «архіви». Не розслаблятись, одним словом. Це ще далеко, далеко не кінець.

Читайте також:
Україномовна Барчук: Перед тим, як судити Скрипку
– відчуйте, будь ласка, і наші психотравми

Київські художники починають відновлювати
знищені революційні графіті на вул. Грушевського

Facebook коментарі

   

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *