“Лист до фортепіано”. Ветеранський блокнот Ігоря Михайлишина

 

ГО “Інтерньюз-Україна” запросила учасників бойових дій, які мають бажання писати і готові ділитися своїми історіями, до участі в соціальному проекті “Голос війни: школа публіцистики для ветеранів АТО”.

Протягом літа кілька десятків чоловіків і жінок у Києві проходять воркшопи від знаних письменників, журналістів, тренерів – слухають поради, опановують літературні техніки, виконують практичні завдання.

Найкращі тексти, написані під час занять, запланували розмістити в провідних українських медіа та видати у вигляді книги.

Головний редактор “Новинарні” Дмитро Лиховій виступив у ролі ментора на одному з таких воркшопів та дав “курсантам” завдання – написати “лист із фронту” тиловому другові, при цьому вкласти у твір свою майстерність і емоційність так, щоб переконати “невіруючого”.

Як і домовлялися, “Новинарня” публікує найкращі твори в рубриці “Ветеранський блокнот”.

Фото: http://kh.vgorode.ua

Лист до фортепіано

автор: Ігор Михайлишин,
позивний “Піаніст”

учасник Майдану й АТО, боєць батальйону “Донбас” (2014-2016 рр.), сержант, інструктор зі стрілецької та гранатометної справи, юрист за освітою, музикант.
Після Іловайського котла 120 днів провів у полоні

Привіт, чорно-білий!

Пишу тобі з Іловайська. П’ять днів назад ми увійшли в це місто. Тут дуже спекотно. На нудьгу не вистачає часу.

Позавчора зустрічав твого родича. Він стояв, присипаний пилюкою, у покинутому будинку. Я підійшов та привітався. Вдалося трохи розговоритись. Він постійно скаржився на скруту й безвихідь. Кинутий напризволяще… Війна не залишила вибору інакше, як довіритися на ласку долі.

Голос у нього був уже важкий та хриплий, а вигляд мав хворобливий через постійні струси від артилерійських обстрілів. Я запропонував допомогу. Сказав, що зможу підлікувати. Своїм виглядом та німим мовчанням він дав зрозуміти — не варто.

Коли я покидав будинок, в голові промайнула думка: ця зустріч була остання.

Наступного дня його вбили: артилерійський снаряд влучив у той будинок. Ізсередини вилетіла хмара пилу. Передсмертний крик чувся дуже виразно. На це було важко дивитись. Я картав себе через те, що ніяк не зміг допомогти.

Ти завжди був проти того, щоб я воював. Не діло це для піаніста. Але я зробив усе навпаки. Не міг сидіти вдома, коли ворог почав з’їдати наші території.

Ти завжди переживаєш через те, щоб мені не пошкодило пальці. Це даремно. Я їх сильно бережу.

Ти завжди боїшся, щоб я не втратив слух. Я ж обрав музично-небезпечну спеціальність – гранатометник.

Не бійся! На щастя, в нас є затички до вух. Вони бережуть від вибухових хвиль та звукових пошкоджень.

Повір, я цілий та здоровий.

Знаю, що вже довго не бачились. Наші розмови постійно грають у моїй голові. Я тебе не забуваю, мій друже. При зустрічі обов’язково вдосталь наговоримось. Чекаю цього з нетерпінням!

Іловайськ. 22 серпня 2014 року

Читайте також:
“Я бачив жінку”. Ветеранський блокнот Антона Колумбета

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

 

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.

Ми виправдовуємо довіру!

 

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: