Сьогодні, 7 травня, в Житомирі поховали 25-річного Валентина Ковальського, який був тяжко поранений у липні 2014 року. Він боровся за життя понад 33 місяці.
“Валентин був контрактником у роті снайперів 95-ї бригади високомобільних військ. Молодим, сильним, здоровим і життєрадісним хлопцем. До війни відслужив термінову службу в армії, якраз в Донецьку, у військах МВС. Потім поступив на заочне навчання в Житомирський університет за фахом інженер-механік”, – розповідає Валерій Логінов із позивним “Аскольд”.
В “антитерористичній операції” Валентин брав участь із перших днів. Ще на початку весни 2014-го стояв на Арабатській стрілці під Генічеськом у Херсонській області, де після окупації Криму Росією було гаряче. Потім його перекинули під Слов’янськ.
До самого падіння телевишки на Карачуні Ковальський перебував там – у чистому полі, під постійним обстрілом.
Потім його роті надійшов наказ про марш-кидок у Шахтарський район, під сумнозвізну Савур-Могилу, де точилися жорстокі бої з російськими підрозділами.
27 липня 2014 року десантники потрапили в засідку біля Тореза Донецької області.
“Під час маршу колони на Савур-Могилу їхали, відірвалися трошки від колони через зламану техніку. Колона проскочила, ми потрапили у засідку”, – розповідав про той трагічний день Валентин.
У бою він дістав важке поранення в живіт. Снайперська куля калібром 7,62 міліметра (патрон СВД – снайперської рушниці Драгунова) увійшла в районі стегна і, пробивши таз, прошила тіло наскрізь. Після чого, ударившись об металеву пластину бронежилета, рикошетом увійшла в черевну порожнину, пошкодивши кишечник.
На операційний стіл у Харківський госпіталь боєць потрапив лише через 9 годин після поранення, вже з важким перитонітом.
Потім були операції. Багато операцій. Валентина 8 разів оперували в Харкові, Києві та Львові. Він втратив 40 кілограмів ваги.
Коли стало зрозуміло, що допомогти в Україні неможливо, почався збір коштів на лікування закордоном.
Завдяки пожертвам сотень небайдужих та допомозі “Фонду братів Кузьміних” у 2015 році Ковальському зробили три операції в Ізраїлі. Почався процес реабілітації, він мріяв повернутися на службу.
Але за майже три роки боротьби за життя навіть такий молодий і сильний організм вичерпав свій ресурс. Валентин помер 5 травня в житомирській лікарні, куди потрапив з ускладненням. До свого 26-річчя він не дожив 4 дні.
Без сина залишилися мати та батько-інвалід, який пересувається на візочку.
Церемонія прощання й панахида по снайперу відбулася в Житомирі, де базується його 95-та десантна бригада, на площі Сергія Корольова.
Поховали Валентина Ковальського на військовому кладовищі на Смолянці.
Читайте також:
Загиблі квітня: обличчя й історії 17 героїв, які поповнили справжній безсмертний полк України
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!