“Лише пряме російське вторгнення врятувало нас від громадянської війни”, – Семиволос

 

Ігор Семиволос
політолог, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень

(FB)

Часто чуєш: так що в нас, громадянський конфлікт чи війна з Росією?

На початок Майдану 2013-14 років Україна була розділеним суспільством (divided society), в якому лінії розламу активно експлуатувалися політичними маніпулятивними елітами з метою отримання максимальної підтримки свого електорату на виборах.

Головною лінією розламу була ідентичність, а точніше протистояння радянської та української ідентичності (колективні міфи, мова, історичний наратив, публічний простір тощо). Електоральні мапи виборів 2004, 2006, 2010 та 2012 зафіксували цю лінію, як протистояння між помаранчевим та синьо-білим електоратом. І здавалося, ця лінія утвердиться остаточно. Тим більш що в її зміцнення вкладалися чималі ресурси.

Важливо зазначити, що не лише українське суспільство має болісні лінії розламу і є розділеним, та зовсім не обов’язково звідси витікає, що таке суспільство приречено на насильницький конфлікт. Український політичний клас за 23 роки незалежності сформував певну культуру досягнення компромісних рішень, які дозволяли країні розвиватися, еволюціонувати й уникати проявів відритого насильства. Зворотною стороною такої культури була нерішучість у реформах, формування олігархічного консенсусу, формування суспільства обмеженого доступу до ресурсів і інші негаразди, проти яких зрештою українське суспільство вперше повстало під час акції “Україна без Кучми” та Помаранчевої революції.

Якщо політичний клас приймав рішення через компроміси, то населення переважно займало позицію уникнення конфлікту (avoidance). І часто ми плутали та й продовжуємо плутати байдужість із толерантністю.

Як я вже сказав, енергії цих ліній розламу не вистачало для насильства. Янукович зламав існуючий олігархічний консенсус всередині політичного класу, різко обмежив доступ до ресурсів інших конкуруючих груп через монополізацію та поставив на межу екзистенційної загрози українську ідентичність, відмовившись від євроінтеграції.

Поле для досягнення компромісу різко звузилося, але перехід до насильства відбувся не одразу, а лише після того як були прийняті закони 16 січня, які були квитком – запрошенням до війни. Власне, ця дата і є початком насильницького внутрішнього громадянського конфлікту.

Характерною особливістю стало те, що існуючий соціальний порядок (писані та неписані правила взаємодії всередині політичного класу) був підірваний, а подальші події – розширення насильства на регіони, залучення до протистояння великої кількості людей, мобілізації прихильників, в тому числі через перебільшення страхів і загроз – призвели до того, що суспільство швидко опинилося у стані насильницького громадянського конфлікту.

Через ефект присутності через телебачення та соціальні мережі ми потрапили у пастку ескалації.

Масове, надмірне застосування насильства владою 18-21 лютого 2014 року призвело до падіння старого соціального порядку (власне, відбулася революція), яка активізувала контрреволюційні сили при активній зовнішній підтримці.

Як влучно каже Олександр Пасхавер, контрреволюція та інтервенція – це справжній знак якості революції.

Я не уявляю собі як могли б далі розгортатися події, якби не російське вторгнення. Припускаю, що в цьому випадку ми б могли отримати через короткий період часу після революції справжню громадянську війну на значно більшій території, ніж та, яка зараз є зоною АТО.

Останні свідчення щодо планів Суркова в Криму у січні 2014 року і початкових планів так званої “руской вєсни” дають підстави стверджувати, що в разі їх реалізації ми реально отримали б справжній громадянський конфлікт. Тим більше, що сектор безпеки в державі на лютий 2014 року був майже повністю деактивований і демотивований.

Лише пряме російське вторгнення врятувало нас від громадянської війни. Але певні елементи громадянської війни – у вигляді активної колаборації контреволюційних груп, носіїв російсько-радянської ідентичності – ми таки маємо. Особливо це помітно на Сході. Тому і виникає постійно це відчуття дуальності та двозначності.

Але чим далі, тим менш актуальним стає громадянський конфлікт, і більш актуальний міждержавний. Десь так.

P.S. На додаток – головне завдання росіян зараз знову перевести конфлікт у громадянський.

Читайте також:
Це тільки говориться: «Крим узяли без єдиного пострілу».
Майор Баранова – про вихід ЗСУ з півострова

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: