Волонтер із безпілотником викрив генералів Нацгвардії, які роздерибанили полігон під свої дачі

"Елітне" поселення на території, вкраденій у полігону в селі Старе. Фото з ФБ Юрий Касьянов

 

Юрій Касьянов
волонтер

(FB)

Підлі олігархи – це не обов’язково власники заводів-пароплавів-телеканалів зі списку журналу Forbes. Олігархи є в кожному районі – місцеві князі, магнати, кріпосники, які живуть за рахунок держави і місцевих громад. Немає кращого “бізнесу”, ніж взяти в руки владу, і користуючись цією владою розподіляти на свою користь національні багатства – землю, ліс, воду, копалини ресурси, будівлі та дороги, виробництво і послуги.

Так само і в армії, в якій совок пустив міцне коріння. Якщо ремонтується казарма, значить паралельно будується дача високому військовому чину. Тому що будматеріали можна розділити, безкоштовну солдатську робочу силу – залучити. А ще можна виділені на ремонт гроші пустити через підставну фірму дружини, і нагріти руки на різниці у вартості будматеріалів.

Якщо на полігоні є земля, то найкращі ділянки можна віддати на користь місцевої сільради на її ж прохання. Мовляв, ніде селянам худобу пасти, землеробством і полюванням займатися. Готується сльозливий папір, і від полігону відділяється прибережна смуга. Ну, правда, навіщо та річка полігону? Відпрацьовувати навички форсування, купати бетеери?.. А не дай бог, дорога техніка потоне?..

І ось небезпечна прибережна земля передається в сільраду, де нарізається потрібним людям, і, звичайно, військовим командирам – на знак подяки. Причому, віддається безкоштовно, в точній відповідності до статті 121 Земельного кодексу, де написано, що кожен громадянин має право отримати досить пристойні шматки землі абсолютно задарма.
А ще землю передають в чисто символічну оренду своїм фірмам, і вони спокійно рубають громадський, державний ліс, яка не ростили, і ростити не збираються. Там, де ліс непридатний, а місця підходящі, створюють “лиманове господарство”, “товариства рибалок і мисливців”, і стягують данину з охочих порибалити і походити з рушницею по болотах. Найкращий спосіб заробити грошей – це у когось їх відняти.

Так “піднялися” і заматеріли на ниві освоєння загальнонародної власності брати Байчас. Владислав Михайлович Байчас керує Бориспільською радою. Раніше він це робив як завзятий регіонал, і навіть отримав від Януковича орден за свою нелегку працю в січні 2014 року, коли палала вулиця Грушевського. Але після перемоги Майдану чогось злякався, і в лютому подав у відставку. Стрілятися не став. І правильно зробив – уже в листопаді 2015 знову сів у крісло голови району, але тепер уже від блоку Петра Олексійовича.

Гугл розповідає, що Владислав Байчас володіє ВАТ “Євронафтопродукт” і ВАТ “Найс”, ласими об’єктами нерухомості, контролює інфраструктуру аеропорту “Бориспіль”, і “працює” в тісній зв’язці зі своїм кумом, народним депутатом Сергієм Міщенком.
А Міщенко, в свою чергу, є кумом прокурора-втікача Пшонки; пам’ятайте, як Міщенко кричав з парламентської трибуни, що Пшонка – “рідний батько прокурорам?”
Узагалі слово “кум” в українській політиці повністю відповідає кримінально-мафіозному значенню “брат”.

Якщо Владислав Байчас – “законний” господар Бориспільського району, то інший Байчас – Сергій Михайлович – працює в тіні, хоча і був у 2010 році депутатом району від “Сильної України”. Про нього можна теж багато чого цікавого дізнатися, але головне: Байчаси – брати, батько, онук – володіють найбільшими ділянками землі, відокремленими від полігону НГУ. Дерибан відбувся десь між 2000-2008 роками, і за минулий час хлопці непогано влаштувалися – закрита територія, закрита акваторія, маєтки, човни, вертольоти…
Інші нові господарі полігонних земель – теж люди непрості і небідні: колишні й чинні прокурори, воєначальники, судді, депутати, бізнесмени…

Зрозуміло, що ніхто з нових власників не заробив собі на життя непосильною працею; не винайшов новий закон Ньютона; не отримав ділянку в мальовничому місці на знак вдячності за визначну державну діяльність. Це просте, елементарне злодійство.

А ще – жадібність. “Жадібність фраєра згубила” – це про них: вкрасти ексклюзивні землі, побудувати шикарні котеджі, літати на вертольотах “на роботу” і поставити солдатів-строковиків на шлагбаумі охороняти свій закритий світ. Жлоби.

Пам’ятаю, в дев’яності наш командир – полковник, ветеран локальної радянської війни, з великою вислугою, хорошою зарплатою, трикімнатною квартирою, з дачею, автомобілем (!), Тобто – повний фарш у пострадянській реальності, – ходив до солдатської їдальні “перевіряти якість їжі”, а простіше кажучи – безкоштовно поїсти. І ще брав продукти з їдальні додому. І заправлявся на заправці в автопарку частини. І навіть ручки й олівці з канцелярії цупив. Напевно він і зараз – шановний член суспільства, а його діти – “нові обличчя в політиці й економіці”.

Зрозуміло, що дерибан земель полігону в [селі] Старе проведено “законно”, так само як “законно” стали власниками ласих шматків національної економіки наші олігархи. Формально, за паперами – законно; нема за що зачепитися. Але закон не обов’язково означає справедливість, чесність, гуманність. У Третьому Рейху, наприклад, законно було переслідувати євреїв…

Крім закону, є ще справедливість. І на Майдані ми стояли, в першу чергу, не за закон, а за зневажену справедливість. І війна йде не за торжество закону, який не є ідеальним, а за відновлення справедливості. Я хочу, щоб це знали і завжди пам’ятали ті, хто вирішив, що йому все дозволено “згідно із законом”. Чорта з два! – Справедливість ніхто ніяким законом скасувати не може.

З історії питання полігону в Старому:

Поселення нуворишів, погляд із безпілотника:

Дорога від поселення на полігон, блокпост із висоти пташиного польоту:

Блокпост, що охороняє елітне поселення:

Генеральские дачи с беспилотника

Читайте також:
Армія та волонтери: час змінити відносини?

Facebook Comments

підтримати новинарню 2

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *