Дмитро Гнатюк
ветеран морської піхоти ВМС ЗСУ, член Ради ветеранів України при Міністерстві у справах ветеранів, учасник проєкту “Трайб” від Amnesty International Ukraine
У перший день повномасштабного вторгнення я пішов на війну не за статусом і не за пільгами. Я пішов, бо інакше не міг. 25 лютого мене призначили командиром десантно-штурмового відділення морської піхоти. Далі були бойові завдання, важке поранення, госпіталі, операції і довга реабілітація. І момент, коли ти розумієш: життя вже ніколи не буде таким, як раніше.
Сьогодні я – ветеран і особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни. У моєму випадку інвалідність – це щоденний біль, пожиттєві ліки й постійне лікування.
Та попри щоденний біль, з яким доводиться вчитися жити, я повернувся до роботи. Бо ветеран у моєму розумінні – це не утриманець, а людина, яка має право жити гідно й повноцінно.
Але тут уже почалася інша боротьба – вже не на фронті, а з державними інституціями.
Закон України “Про статус ветеранів війни” гарантує особам з інвалідністю внаслідок війни 100% оплату лікарняного незалежно від страхового стажу. Це пряма норма закону, не пільга і не виняток.
На практиці ж Пенсійний фонд застосовує інший закон – про загальнообов’язкове соціальне страхування, де розмір виплат залежить від стажу. У результаті замість передбачених законом 13 тисяч гривень я отримую 1800. В той же час мої щомісячні витрати на ліки становлять близько 20 тисяч гривень. Спробуйте купити ліки і не відчути при цьому приниження.
Лікування після поранення не завершується – воно стає частиною життя. І коли держава декларує 100%, а фактично виплачує суму, якої не вистачає навіть на тиждень лікування, це не бухгалтерська похибка. Це системна проблема.
Протягом року я звертався до Міністерства з питань ветеранів, Міністерства соцполітики, Пенсійного фонду, омбудсмена, народних депутатів. Усі визнають, що закон існує. Усі погоджуються, що проблема є. Але кожен переадресовує відповідальність іншому.
Пенсійний фонд каже, що “немає механізму реалізації”. Міністерства – що вони лише формують політику. У підсумку закон існує на папері, але не працює в реальному житті. Роботодавець – благодійний фонд “Рокада” – запевняє: “Ми на вашій стороні, але це не наша компетенція”.
І це стосується не лише мене.
Тисячі ветеранів мають перерви у страховому стажі через поранення, тривале лікування або службу. Кожен із них може опинитися в ситуації, коли гарантоване державою право фактично не виконується.
Підтримка ветеранів – це не фото з форумів і не дописи в соцмережах. Це чіткі, працюючі механізми.
Я не прошу особливого ставлення до себе. Я прошу виконати закон. Бо коли держава не дотримується власних гарантій, вона ставить під сумнів головне – повагу до тих, хто віддав за неї здоров’я. І жодна стратегія ветеранської політики не спрацює, якщо в її основі – паперові обіцянки.
Держава прийняла закон, вона зобов’язана забезпечити його виконання. Інакше це не гарантія – це декларація. А декларації “на папері” не лікують і не оплачують ліки.
Читайте також:
Замість зброї – дії. Історії трьох ветеранів, які повернулися з війни і творять зміни
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
