Аліна Михайлова – про підвищення зарплат військових: “Армія не може триматися лише на патріотизмі – він не лікує зуби і не оплачує житло”

Аліна Михайлова,
офіцер ЗСУ, керівниця медичної служби “Ульф” 1-го окремого штурмового батальйону “Вовки Да Вінчі” ім. Дмитра Коцюбайла, громадська активістка, депутатка Київської міської ради

(FB)

20 000 гривень.

Саме так держава вже четвертий рік оцінює базову службу військовослужбовця ЗСУ. За цей час зросло все: ціни, навантаження, ризики, кількість загиблих і поранених.

Не зросло лише одне – грошове забезпечення.

Військова служба – це давно не «робота». Це не про графік і не про «відпрацював – пішов додому». Це 24/7, без вихідних, без лікарняних «як у людей», без можливості сказати: «Я сьогодні не можу, я втомився».

Дім – це казарма, полігон, окоп або точка тимчасової дислокації. І так уже п’ятий рік.

Окремо хочу сказати про тих, хто служить на полігонах і в тилу. Про людей, які готують підрозділи, навчають новобранців, проводять злагодження, відповідають за безпеку й життя інших військових. Це теж служба 24/7. Без чіткого режиму, без нормального відпочинку, часто без можливості «випасти» з процесу і «зашаритися», як хтось думає.

І при цьому – та сама база. Ті самі 20 000 грн. Хоча без цієї роботи фронт просто не зможе існувати.

Про додаткову винагороду скажу на прикладі спецпідрозділів . Так, базове грошове забезпечення у цих підрозділів вище. Але кожна година «в задачі» ретельно рахується, щоб виплатити додаткової винагороди рівно стільки, скільки формально «навоювали». Не кожен вихід фіксується. Не кожен ризик має фінансове відображення. А ризик там постійний і крайній – іноді на сірій або ворожій території. Без права на помилку і без права на публічність.

Тож якщо без емоцій – просто факти.

Рядовий армії США на початку служби в 2025 році отримує близько 2 300 доларів на місяць (≈80 000 грн) базової зарплати. Окрім цього, він має повноцінне медичне страхування (TRICARE): лікування, операції, реабілітацію, психіатрію. Повноцінну стоматологію – не «компенсацію», а лікування. Житлові виплати або службове житло, страхування життя, підтримку сім’ї, оплачену освіту (GI Bill), пенсійні гарантії після служби і чітку систему доплат за ризик та умови служби.

І все це – в армії, яка не воює на своїй території. Яка немає «екзистенційної війни за виживання нації», як кажуть наші керівники ну ті самі які вирішували чи вартує захищати критичні обʼєкти енергетики чи ні і тд.

А тепер – Україна. Грошове забезпечення – 20 000грн. Соціальні гарантії формально існують. Фактично – сміх крізь сльози. Стоматологічна допомога – «до 60 гривень». Хто був у стоматолога з реальними проблемами? Медичне забезпечення часто тримається на волонтерах. Запитайте у Тати Кеплер, скільки коштує одна упаковка Зовіцевти одному пораненому? Реабілітація перевантажена і доступна не всім. Психологічна допомога – здебільшого на папері. Житло – питання «на потім».

Сім’ї військових часто залишаються сам на сам із проблемами. І все це в умовах повномасштабної війни на власній території.

Підвищення зарплати військовим – це не «жир» і не «забагато». І точно не «після перемоги». Армія не може нескінченно триматися лише на патріотизмі. Патріотизм не лікує зуби, не оплачує житло, не утримує сімʼю, не ремонтує техніку і не повертає людей після вигоряння.

Якщо ми хочемо сильну, професійну і мотивовану армію – нашу реальну гарантію безпеки – грошове забезпечення і соціальні гарантії мають бути переглянуті. Не колись, а зараз.

Бо війна триває вже ОДИНАДЦЯТИЙ рік. Хтось там колись сказав: якщо ти не годуєш свою армію – згодом будеш годувати ворожу?

Читайте також:
Аліна Михайлова: Є межа між свободою слова і шкідництвом. Має бути застосування відповідальності через механізми воєнного стану