автор: Наталія Бушковська
авторка благодійної ініціативи “Лелека”, що допомагає бойовим медикам рятувати життя на передовій
До повномасштабного вторгнення Наталія Арцева викладала англійську, вела заняття з фітнесу, виховувала трьох дітей та мала невелику крамничку хендмейд-іграшок на Etsy. Їй 43 роки, і тепер вона служить в підрозділі РУБпАК “Чорний рій” 1-ї окремої бригади тероборони ЗСУ ім. Івана Богуна у званні молодшого сержанта на посаді старшого бойового медика роти. Уміє стріляти, зупиняти кровотечу, митися в одному відрі води та робити затишок в будь-якій хаті. Позивний “Руда” розповідає про армію, родину та врятованих на війні людей і тварин.
“Мене давно мучить відчуття провини. Я з Луганська, хоча виїхала ще до 2014-го. Але не можна сидіти в безпеці й дивитись, як інші воюють за твою землю”.
Так Наталія описує один зі своїх мотивів долучитись до війська. Це рішення визрівало давно та поступово. Після 2022 року жінка почала активно волонтерити, самостійно, за власні кошти проходила курси з першої домедичної допомоги та допомоги при масивних кровотечах, навчала мобілізованих основ тактичної медицини.
Розповідає, що на початку повномасштабки із забезпеченням такмеду все було дуже сумно. Якісних турнікетів критично бракувало, бійцям видавали запліснявілі перев’язувальні пакети часів СРСР.
Завдяки волонтерству Наталія багато спілкувалась з військовими та, звісно, думала про армію.
“Але мене відмовляли. Казали, що я потрібніша в тилу, що в мене діти. Та й були особисті фінансові питання, які я мала вирішити. Тож думка про мобілізацію визрівала у мене довго”, — згадує Наталя.
Але в якийсь момент вони з чоловіком сіли на балконі й вирішили, що їхня родина має діяти. На той час вони вже давно мешкали у Львові, мали стабільне життя, та дійшли висновку, що найкраще до армії пристосується саме Наталя.
“Я працювала на полігонах з 2022-го, я відчувала, що це моє. Та й молодший син, йому десять, дуже “татовий”, і перше, що запитав, коли я пішла у військо: “А тато буде вдома”? У них там свій світ: вони весь час разом дивляться аніме, катаються на роверах. Тож саме в нашому випадку ми вирішили: буде краще, якщо в армію піду я”, – згадує Арцева.
Читайте також:
Підполковниця Оксана Іванець: Єдиний раз я заплакала на місці обстрілів, коли побачила обгорілий дитячий кулачок
Дітям Наталя повідомила про своє рішення на відпочинку в Карпатах. Середня донька, якій 14 років, відразу сказала: “Я завжди знала, що ти підеш. Було лише питання “коли”. Син спочатку розпереживався, та заспокоївся, коли дізнався, що мама іноді буде приїжджати та часто телефонувати йому. “А от старша сказала, що не змогла б, що боїться крові, але також визнала, що це моє. Вона вже доросла дівчина 20-річна дівчина, ходила нещодавно на свій перший протест”, – розповідає мати.
Наталія Арцева
Тепер, за понад рік служби Наталки, родина звикла до змін. Син щоразу телефонує, коли хоче поділитись чимось важливим. “Так, без мами гірше. Але зараз йде війна на виживання. Ми всі маємо чимось жертвувати”, – каже вона.
Мобілізуватись жінці виявилось не так і просто. Багато командирів не хотіли мати жінку в підрозділі. “Так, у деяких підрозділах армії є упереджене ставлення до жінок. Один сказав мені: будеш мені тут губи копилити: то тобі не сподобається, се тобі не сподобається”, – згадує Арцева.
Наталка змінила декілька підрозділів, і у фіналі знайшла свою другу “сім’ю” в 1-й бригаді Богуна.
Вона погоджується, що армії ще треба вчитися працювати з жінками. Але жінки можуть підсилити будь-який підрозділ і рід військ. Багато військовослужбовиць, з якими вона служить, дуже ефективні, іноді ефективніші за чоловіків.
“У моєму підрозділі є дві юні дівчини, 18 і 22 роки. Піти в армію було їхнім свідомим рішенням, і з ними комфортно працювати”, – каже медикиня.
Вона впевнена, що і жінки, і чоловіки мають свої сильні риси. За словами Арцевої, у військовослужбовиць часто краще розвинута емпатія, їм добре даються посади медиків і психологів. Але в сучасній війні й бойові посади підходять жінкам. “Мої дівчата “літають” на дронах як валькірії”, – наводить приклад Наталя.
Жінка часто чула поради стати “твердішою” і випрацювати “командний голос”, але не збирається до них дослухатися. Бо її емпатія – це її перевага. “Я тут не для того, аби мене боялись. Я тут, щоб допомогти людині. Іноді мені кажуть: та у нього весь час щось болить! Так значить треба розібратись, що в нього болить і чого!”, – розповідає вона.
Стати бойовою медикинею Наталі запропонували знайомі. Резюме Арцевої побачила жінка, яка служила і жила в сусідньому з нею дворі. Зателефонувала і сказала, що їм дуже потрібен медик у підрозділ, який лише формується.
Наталя заперечила, що в неї немає медичної освіти, але її заспокоїли: буде час навчитися. І час був: спочатку БЗВП, далі – навчання в Норвегії.
30-денне навчання в Норвегії було яскравим етапом у військовій службі. “Ми зупиняли кровотечу на справжніх свинячих стегнах. Шили рани на свинячих серцях. Найцікавішим для мене був тренінг з подолання гострого бойового стресу. Після тренінгу ми проходили смугу перешкод, де спеціальні актори імітували істерику або заціпеніння в практично бойових умовах. І треба було задіяти знання на практиці”, – згадує Наталка.
Наталія Арцева
Але були речі, як показували нерозуміння іноземцями того, як відрізняється наша війна від тих збройних конфліктів, на яких будувалися міжнародні протоколи.
“Нам розповідали про важливість евакуації пораненого протягом так званої “золотої години”, казали про евакуацію на гелікоптері. Однак на нашій війні це, фактично, ніколи не було можливо. А ще казали, що намет медиків варто позначати білим хрестом, щоб туди точно не прилетіло. Я не знала, як пояснити, наскільки намальований хрест підвищує шанси, що прилетить саме туди”, – розповідає Арцева.
Проте серед інструкторів були й ті, хто мав досвід війни на українському сході.
“Був медик, норвежець, який вісім місяців працював з нашими медиками в Бахмуті і на свій страх і ризик навіть займався польовою хірургією. Він чи не єдиний розумів, що правила російсько-української війни інші”, – каже медикиня.
Зі своїми бійцями Наталя їздить на всі навчання, постійно вчить їх накладанню турнікетів, тампонаді, бандажуванню тощо. Каже, це як стрільба: якщо не практикувати весь час – у такмеді не буде сенсу.
“Також дуже важливо тренувати людей не в тепличних умовах. Одна справа – накласти турнікет у спортзалі, а інша – в багні, в броніку, коли замерзли руки. Але саме це і треба відпрацьовувати”, – стверджує Наталка.
Медикиня вже давно працює із медичним наплічником і ношами-волокушами від “Лелеки” – благодійної ініціативи, про яку їй колись розповів побратим, також бойовий медик.
Свій перший уламок Наталка витягла з побратима на навчаннях: той рикошетом прилетів йому в руку на стрільбищах.
“Зі мною служила медикиня, яка на всі скарги військових давала лопату і казала: “Йди закопайся”. Тому хлопець із тим уламком тоді сказав мені: “Я не піду до неї, Наталю, я тобі довіряю”. І поки він чистив зброю, я витягла йому уламок підручними засобами – манікюрними ножицями та щипцями. Добре, що в нас був солдат, помішаний на стерильності, і він мав з собою навіть стерилізатор для манікюрних інструментів”, – згадує Арцева.
Найбільше в армії Наталка навчилася толерувати невизначеність: ти ніколи не знаєш, скільки часу проведеш у цьому селищі чи в цьому будинку – тиждень? місяць? пів року? “Всім, хто хоче йти у військо, варто також вчитися не прив’язуватись до речей. Вони про***буються на раз-два”.
Врятований Бембі
Натомість прив’язуєшся до живих істот. Наприклад, тепер у підрозділі є справжнє Бембі – оленятко, чия мама підірвалась на міні в Чернігівській області. Дитинча подружилося з котом та песиком, яких також підгодовують бійці. “Ми зробили йому вольєр, годуємо молоком. Тепер у нього є бородата прийомна мама Вітя”, – посміхається Арцева.
А ще Наталка має з собою килимок з йоги і влаштовує собі фітнес у нових “спортзалах”, в Краматорську, на Сумщині чи на Чернігівщині.
Читайте також:
“Люди віддають нашим захисникам замало. Я б запроваджувала соціальні роботи”. Волонтерка Ірина Гук і її такмед для ЗСУ
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
