Надрокористування в Україні: між економічною вигодою та екологічною відповідальністю ℗

Надрокористування в Україні опинилося в центрі суспільної та екологічної дискусії, оскільки потреба в корисних копалинах помітно конфліктує з інтересами сталого розвитку. Відтак у першу чергу, зростають вимоги до оцінки впливу на довкілля (ОВД) для нових і діючих гірничодобувних проєктів – критичний інструмент, що дозволяє врахувати наслідки видобутку на ландшафт, воду, біорізноманіття та громади до початку робіт. Проте на практиці механізми ОВД ще далекі від ідеальних: не завжди враховуються інтереси місцевих мешканців, самі звіти можуть бути формальними, а контроль за виконанням умов – недостатнім.

Що таке ОВД?

Оцінка впливу на довкілля – це спеціальна процедура, яку проходить суб’єкт господарювання для того, щоб фахово й публічно оцінити, як його діяльність може вплинути на природу, людей і екологічну рівновагу території.

Процедура оцінки впливу на довкілля є невід’ємною частиною дозвільного процесу для компаній, які планують видобуток корисних копалин в Україні. Вона є обов’язковою для об’єктів надрокористування та відіграє ключову роль у забезпеченні екологічної безпеки й збереженні природних ресурсів.

Завершення процедури ОВД передбачає отримання офіційного позитивного висновку, без якого надрокористувач не має права розпочати розробку родовищ або іншу господарську діяльність, що впливає на довкілля.

Правові засади проведення ОВД визначені Законом України “Про оцінку впливу на довкілля”, який був ухвалений 23 травня 2017 року. Цей закон став частиною ширших зусиль із гармонізації екологічного законодавства України з європейськими нормами.

Український закон базується на положеннях директиви Євросоюзу 2001/42/, що регулює оцінку впливу певних планів і програм на довкілля. Впровадження цієї директиви є частиною міжнародних зобов’язань України згідно з Угодою про асоціацію з ЄС.

Геологічні сервіси

У структурі надрокористування важливу роль відіграють сервісні компанії та геологічні підприємства, які здійснюють пошук, дослідження, аналіз та оцінку запасів корисних копалин. Серед них – як державні структури на кшталт Державної служби геології та надр, так і приватні компанії, що надають повний спектр геоінформаційних послуг.

Проте функціонування цих суб’єктів має низку системних проблем. Це і недостатнє фінансування державних геологічних установ, що призводить до застарілого обладнання, втрати кадрів і низької якості даних. Це також і комерційна закритість приватних компаній – адже часто геологічна інформація не публікується або має обмежений доступ, що ускладнює ОВД та громадський контроль.

Дається взнаки відсутність єдиного електронного геопорталу, який би об’єднував відкриті дані, історії досліджень, результати буріння та гідрогеологічні карти.

Також ідеться про нерівний доступ до тендерів та ліцензій, що формує ризики лобізму й корупції при реалізації державних проєктів.

Водночас саме ці сервіси можуть стати рушієм позитивних змін, якщо будуть забезпечені: прозоре ліцензування і аудит сервісів згідно з екологічними критеріями; цифровізація геологічної інформації, що дасть змогу ефективніше проводити ОВД, планування територій та громадський моніторинг; співпраця з університетами та науковими установами задля розвитку інновацій.

Основні виклики надрокористування

1. Екологічні ризики та деградація земель

   • Відкритий видобуток призводить до ерозії, знищення ґрунтів, змін в гідрології регіонів.

   • Відсутність ефективної рекультивації – кар’єри перетворюються на зони екологічного лиха.

2. Водні ресурси під загрозою

   • Видобуток корисних копалин часто потребує значної кількості води, а скиди відпрацьованих вод забруднюють річки й озера.

   • У прибережних районах Дніпра і Карпат вже спостерігається зниження рівня ґрунтових вод.

3. Конфлікти інтересів між бізнесом та громадами

   • Планування видобувних ділянок без попереднього налагодження діалогу створює соціальну напругу.

   • Місцеві жителі часто не отримують адекватної компенсації або вигод від надрокористування.

4. Законодавчі прогалини та корупційні ризики

   • Законодавча база потребує вдосконалення, зокрема в частині прозорості ліцензування, публічного доступу до екологічних даних та чіткого покарання за порушення.

   • Проблеми, пов’язані з воєнними діями, воєнним станом та особливостями військового адміністрування в регіонах посилюють ризики зловживань.

5. Відсутність комплексного підходу до використання надр

   • Часто проєкти запроваджуються без урахування майбутнього розвитку території та загальної стратегії використання територій.

   • Низька інтеграція з регіональним плануванням, стандарти не пов’язані із національними цілями сталого розвитку.

Шляхи вирішення й поліпшення практики

• Посилення ролі оцінки впливу на довкілля (ОВД): перехід до більш прозорого, інклюзивного процесу з залученням громадськості, неурядових організацій та експертів.

• Екологічна рекультивація: закласти в кожну ліцензію чіткі, контрольовані інструменти повернення земель після завершення видобутку.

• Частка прибутків від надрокористування повинна залишатися для розвитку локальних громад.

• Електронна та “розумна” ліцензія: відкриті реєстри, цифровізація процесів, прозорість умов надрокористування.

• Освіта й підвищення кваліфікації: спеціалізовані освітні програми для держслужбовців, інвесторів і громад, підсилення аналітичного потенціалу.

Кінцеві висновки

Питання надрокористування в Україні — це складне перехрещення економічних вигод, екологічної безпеки та соціальної рівноваги. Перехід до більш відповідальної моделі можливий через інституційні реформи, підходи, що враховують якісні оцінки впливу на довкілля, а також чесні взаємини між бізнесом, державою і суспільством. Лише так ми зможемо трансформувати промисловий і геологічний потенціал нашої країни в стале, збалансоване надбання для майбутніх поколінь.

Матеріал публікується на правах реклами ℗