“Говорить “Радіо Мадрид”. Невідома історія Української служби Іспанського національного радіо (1951-1973)

автор: Дмитро Яцюк
блогер та журналіст, для “Новинарні“

Після закінчення Другої Світової війни франкістська Іспанія брала досить активну участь у колективних зусиллях Заходу щодо стримування наступу комуністичного тоталітаризму. Одним з елементів цієї боротьби стало створення Української редакції на Іспанському національному радіо (RNE). Цей досвід, про який мало хто знає в сучасній Україні, тривав близько чверті століття.

Українська редакція RNE повністю фінансувалася іспанським урядом. Вона була створена у 1951 році як одна з 14 національних редакцій, які готували програми на країни, що залишилися по той бік “залізної завіси”, відірвані від решти континенту політично, ідеологічно та культурно, а також на Китай. Програми готувалися китайською і десятком мов Центральної та Східної Європи, зокрема й українською.

Перший український ефір на радіо Іспанії відбувся 20 квітня 1951 року. Спочатку мовлення велося тричі на тиждень по 15 хвилин із декількома повторами.

Першим директором української служби став студентський активіст, журналіст Дмитро Штикало (роки життя – 1909-1963). Він очолював редакцію у 1951-1952 роках.

Дмитро Штикало

Невдовзі, за даними радянського КГБ, співробітникам трьох редакцій RNE – російської, румунської та польської, використовуючи своє лобі в іспанській політиці, вдалося накласти певні обмеження на українські програми щодо використання політичної та навіть культурної тематики. Усе під приводом того, ніби українські програми можуть образити почуття працівників інших редакцій.

Обмеження призвело до того, що українську редакцію полишили її перший директор Дмитро Штикало та один із провідних журналістів, редактор Володимир Пастущук.

Після Штикала, у наступні кілька місяців, українську службу почергово очолювали – короткими каденціями – поет, лібретист та журналіст Леонід Полтава (1921-1990); психолог, філософ та політик Богдан-Ярослав Цимбалістий (1919-1991) та студент Лев Мартюк, який належав до “Громади українських студентів в Іспанії” (1947-1960).

Леонід Полтава

Натомість керівництво Іспанського радіо шукало для української служби поважну та консенсусну постать, яка могла б об’єднувати громаду. Тому наступним головою був призначений визначний громадсько-політичний діяч, літературознавець, перекладач, письменник та бібліограф, член НТШ Дмитро Бучинський (1913-1963).

Дмитро Бучинський

Окрім того, на початку 1960-х років обмеження й заборони на українську тематику були зняті завдяки колективним зусиллям Леоніда Полтави (у майбутньому – редактор найстарішої української газети в США “Свобода” та співробітник “Голосу Америки”), Богдана Цимбалістого та Дмитра Бучинського, який був директором радіо з 1952-го до 1963 року.

Улітку 1965-го уряд Іспанії вирішив внести ряд змін у свою політику щодо іноземних радіостанцій, афілійованих із RNE/REE. Іспанія мала намір спрямувати більше комунікаційних зусиль на іспанських громадян, які емігрували до різних країн Європи. Прагнення більше та краще спілкуватися із власною діаспорою супроводжувалося ліквідацією багатьох іноземних редакцій. Із 14 існуючих збереглося лише п’ять, одна з них – українська.

Так українська редакція RNE навіть отримала додатковий ефірний час, який раніше мали російськомовні програми, одна із закритих редакцій.

Із 1 червня 1965 року українська редакція розширила мовлення із 15 хвилин до 45 хвилин щодня, з двома повторами у прайм-тайм.

У той час (у 1963-1973 роках) головним редактором української редакції був Володимир Пастущук. Йому допомагали Іванна-Марія Сліпецька та Тамара Бучинська, вдова та донька Дмитра Бучинського, який раптово помер у 1963-му у віці 50 років.

Українські журналісти отримували місячну зарплатню від RNE у розмірі 4 тисяч песет, що приблизно відповідає нинішнім 825 євро (з урахуванням річної інфляції).

Могила родини Бучинських у Мадриді

Наприкінці 1964 року Іспанію відвідав визначний діяч українського руху в діаспорі Ярослав Стецько. Один із лідерів ОУН (бандерівської) та Антибільшовицького блоку народів (АБН) зустрівся з керівництвом іспанської дипломатії, обговоривши зокрема шляхи стримування комуністичної експансії в Європі.

Розмови приблизно на ту саму тему, але з релігійного погляду, велися під час візиту до Іспанії архієпископа УГКЦ в Європі Івана Бучка.

Завдяки цим зустрічам українська редакція Іспанського національного радіо здобула міцніші позиції в Мадриді. RNE не здійснювало жодної попередньої цензури контенту, обмежуючись отриманням розшифровок трансльованих програм уже після їхнього виходу в ефір.

Українські програми RNE транслювалися на коротких хвилях, у діапазоні від 31,2 до 48,9.

Ретранслятор RNE був розташований у Піренейських горах та досить стабільно поширював радіосигнал територію соціалістичної Польщі та України.

Українська програма розпочиналася із записаного гасла-привітання:

“Тут говорить іспанське національне радіо”

та завершилося виконанням гімну України “Ще не вмерла…”

У програмі були новини дня, огляди преси, політичні та релігійні тексти. У святкові дні давали більшу кількість музики та відповідних записів.

Окрім постійного українсько-іспанського складу, із радіо також співпрацювали дві американсько-українські студентки, які належали до українського скаутського руху “Пласт” – Рита Бжеська та Люба Савчук, обидві із Детройта.

Після зростання обсягу ефірного часу українська редакція відчула певні складності через брак коштів та кадрів для виготовлення контенту. Відтак українська преса в діаспорі, переважно в Західній Німеччині, Канаді та Великій Британії, афілійована з ОУН(б), звернулася до читачів та прихильників із закликом допомогти українській редакції в Мадриді. Прохання стосувалося як фінансового забезпечення, аби українська служба могла найняти ще одного редактора та двох дикторок, так і змістового – редакції були необхідні актуальні журнали, книги та газети, платівки з українською музикою.

Читайте також:
День героїв у Роттердамі: як на могилі Коновальця зустрілися Бандера й Мельник

У той час активне українське політичне життя в діаспорі було сильно позначене ідеологічним розколом та суперництвом між прибічниками двох крил Організації українських націоналістів – історичною та більш поміркованою ОУН (Мельника) та молодшою і бойовою ОУН (Бандери). Щоб уникнути політизації радіо та забезпечити “двопартійну” підтримку проєкту, його редактор Володимир Пастущук публікував у вільній українській пресі заяви, звернені до широкого загалу української громади, та пояснював, що, незважаючи на підтримку з боку бандерівців, їхня організація не здійснює жодного програмного контролю над українською редакцією у Мадриді, а трансляція програм знаходиться під наглядом компетентних іспанських органів.

Читайте також:
Повернення Вождя ОУН: чому Бандеру вбили, а Мельника – ні

У 1973 році радіо RNE було інтегровано до Radiotelevisión Española (RTVE) – державної установи, яка почала керувати усіма державними радіо- та телеканалами Іспанії.

Крім того, Іспанія вступила у період великих політичних та соціальних змін, коли 20 листопада 1975 року помер диктатор генерал Франсіско Франко. Через місяць Хуан Карлос I був проголошений королем Іспанії, і країна почала свій перехід до демократії.

Політичні зміни позначалися і на зовнішній політиці Іспанії, яка прагнула до умиротворення та зниження ворожості щодо блоку комуністичних країн. З огляду на це всі іноземні редакції RNE були закриті. Так закінчилася історія українського “Радіо Мадрид”, як цю станцію називали в Україні.

Перенесення останків генерала Франсіско Франко з королівського палацу в Мадриді у Долину полеглих, 1975 рік. Фото: EFE

Але протягом десятків років до цих подій українські програми RNE були джерелом постійного занепокоєння Комітету держбезпеки радянської України. Усе вказує на те, що за життям “Радіо Мадрид” пильно стежили радянські агенти, можливо, прониклі в інші національні редакції RNE. Водночас КГБ постійно стежив за пресою української діаспори, читав та вивчав OSINT-джерела, щоб дізнатися більше про те, що відбувалося на українському радіо в Іспанії.

У жовтні 1965 року старший оперуповноважний 1-го відділу 1-го управління (операції за кордоном) майор КДБ УРСР Пахомов підготував оглядову довідку, присвячену українській редакції іспанського радіо. У документі під грифом “для службового використання” майор Пахомов повідомляв начальству, що під час підготовки довідки йому довелося ознайомитися з багатьма виданнями української преси, які виходили в Західній Німеччині, Канаді, Франції та Великій Британії.

Цікаво, що приблизно в той самий час сусідня Португалія не слідувала за іспанським прикладом. За даними КГБ, у середині 1960-х років Португалія обмежилася наданням “Радіо Вільна Європа”, яке у 1976 році об’єдналося із “Радіо Свобода” у фінансовану урядом США корпорацію RFE/RL, одного з ретрансляторів у районі Лісабоні. Імовірно, ретранслятор використовував поверхню Атлантичного океану як природний засіб “ретрансляції” радіохвиль, які досягали частини радянської території, намагаючись уникнути активних заходів радіоелектронної боротьби з боку СРСР.

Так капіталістичні країни на Піренеях намагалися донести в Радянську Україну новини, вільні від комуністичної цензури.

Читайте також:
ЄС розглядає можливість фінансування “Радіо Свобода”

Подяки: Державний галузевий архів Служби зовнішньої розвідки України (ГДА СЗРУ), історик Едуард Андрющенко; активістка Галина Коризьма (об’єднання “Наше слово”, Іспанія) та особливо Мирослава Кавацюк (творча майстерня “Код нації”, Іспанія).

Джерела: видання КГБ “Збірник матеріалів про головні ідеологічні осередки ворога та зарубіжних українських націоналістичних організацій, які ведуть підривну роботу проти СРСР і, зокрема, проти УРСР”. Київ, 1969 р., Державний галузевий архів СБУ (ГДА СБУ);
“Коротка історія студентської організації та української колонії в Іспанії /1946-1996/”, Філадельфія-Мадрид, 1997;
Василь Волошин, бакалаврська робота “Українська політична еміграція в Іспанії після Другої світової війни”, Львів, 2024 р.

Читайте також:
“Подарунок диктаторським режимам”: журналісти обурюються закриттям “Голосу Америки” і “Радіо Свобода”, Білий дім пояснює