Соціологічна група “Рейтинг” почала серію періодичних всеукраїнських соціологічних досліджень, що стосуються різних аспектів життя українців під час війни – ставлення громадян до загального стану справ у країні, бачення майбутнього, сприйняття регіону, факторів гуртування й роз’єднання тощо.
У першій хвилі (20 листопада – 4 грудня 2024 року) було проведено комбіноване опитування, яке складалося з двох етапів. Телефонне опитування охопило 5600 респондентів, зокрема загальнонаціональна вибірка – 2000 осіб; також відбулися фокус-групи із респондентами.
Соціологи в пресрелізі висновують: “В цілому варто говорити не так про віру в перемогу, як про бажання віри в перемогу. Все частіше звучить наратив про якомога швидше закінчення війни у будь-який спосіб. Саме визначення перемоги також зазнало змін – тепер це вже не про повернення до кордонів 1991 року, а скоріше про закінчення гострої фази війни та припинення просування ворога вглиб країни”.
Серед іншого, одна з найважливіших тем дослідження: що, на думку респондентів, може об’єднувати, а що – роз’єднувати українське суспільство.
Велика доповідь з інфографікою за результатами опитування – за посиланням.
Серед українців зростає критичність в оцінках загальної ситуації: близько половини (49%) респондентів вважають, що ситуація в країні розвивається в неправильному напрямку. При цьому 35% вважають, що в правильному.
80% зазначили погіршення економічної ситуації. 62% вважають, що політична ситуація погіршилася. Близько 60% повідомили про погіршення добробуту та стану здоров’я за останній рік.
Більшість українців говорять про погіршення згуртованості суспільства (55%).
Попри ці негативні оцінки, більшість респондентів (69%) продовжують вірити у здатність України відбити напад Росії (69%), що свідчить про високий рівень патріотизму та стійкість громадян.
І загалом щодо України респонденти переважно відчувають позитивні емоції: надію (68%) і гордість (44%). Це свідчить про високий рівень патріотизму та стійкість громадян.
При цьому у 49% опитаних не змінилася віра в перемогу. Для 11% і 13% – значно або скоріше покращилася. Лише у 14% та 9% українців віра в перемогу скоріше та значно погіршилася.
Сприйняття ситуації певним чином залежить від вікових і соціально-економічних характеристик: оптимістичні оцінки частіше висловлювали старші та більш заможні респонденти.
У регіональному вимірі у загальних оцінках виділяється Херсонська область, де опитування зафіксувало високі показники оптимізму та віри у здатність України протистояти ворогу.
Серед основних загроз респонденти найчастіше називають економічні (зростання цін – 33%, економічна криза – 32%), а також безпекові (посилення обстрілів – 27%, подальша окупація територій – 25%).
Спостерігається пряма залежність від між оцінками сприйняття загальної ситуації в країні та оцінкою потенційних загроз.
Так, у групі респондентів-“оптимістів”, котрі позитивно оцінюють напрям розвитку країни та мають оптимістичні сподівання на майбутнє України, частіше актуальними загрозами є посилення обстрілів, припинення підтримки від іноземних партнерів, відключення світла та теплопостачання, масовий виїзд українців за кордон, замороження конфлікту, погіршення екології.
З іншого боку респонденти-“песимісти” частіше загрозами вважали економічну, демографічну та політичну кризи, недотримання демократичних прав і свобод, конфлікти у суспільстві, необхідність посилення мобілізації.
На загальний психоемоційний стан українців передусім впливають переживання за втрату близької людини (40%), здоров’я та фізичне самопочуття (31%), матеріальне становище (29%), безпекова ситуація (28%), новини та події в Україні та мобілізація близьких, родичів до ЗСУ (по 23%).
Для порівняння – соціологія за липень 2019 року: Уперше з часів Ющенка відносна більшість українців бачить “правильний шлях розвитку”
Соціологія 2020 року: Курс неправильний, Зеленському не довіряють, але він та “Слуга народу” мають найбільші рейтинги
Соціологія 2022 року: Єднання під час війни: 76% українців вважають, що справи рухаються у правильному напрямку
У своєму регіоні опитані найпозитивніше оцінюють комфорт проживання (75%), дозвілля (65%), доступність шкільною та дошкільної освіти (63%).
Найбільш негативно в регіоні оцінюють можливості для молоді (56% говорять про нестачу), пошуку роботи (51%), відчуття безпеки (51%), розмір заробітної плати (48%).
Попри усі виклики війни, абсолютна більшість опитаних (81%) не планують переїжджати зі свого регіону. Однак серед молоді віком 18-29 років намір покинути свій регіон у майбутньому висловили майже 40%, а 14% мають намір виїхати в іншу країну.
Питання зовнішньополітичного вектору України сьогодні залишається консолідуючим фактором.
Підтримка вступу України до ЄС та НАТО є стабільно високою: 69% підтримують вступ до ЄС, 67% висловлюються за вступ до НАТО.
Водночас у питанні вступу до НАТО спостерігається критичне ставлення (до 20%) у Харківській та Донецькій областях.
Також у середовищі респондентів-“песимістів” до половини опитаних виступають проти, або ж не братимуть участі у можливому референдумі щодо цього питання.
Більшість респондентів (66%) не задоволені комунікацією центральної влади із суспільством, хоча в окремих областях прифронтового (Херсонська) та пограничного (Чернігівська і Сумська) кластерів спостерігається вища задоволеність.
Cитуація з комунікацією місцевої влади дещо краща. Вищі оцінки у цьому питанні зафіксовані у прифронтових (особливо у Харківській області) та західних областях.
Фактори об’єднання та роз’єднання українців є дещо “дзеркальними”. Наприклад, об’єднувати може боротьба з корупцією (50%) й економічний добробут (44%), а роз’єднувати – зростання корупції (58%) й економічний занепад (49%).
Іншими значними факторами роз’єднання можуть бути політичні вибори (29%) і різний досвід під час війни (28%).
Натомість іншим вагомим чинником об’єднання українців респонденти вважають відбудову країни (37%).
Ставлення до різних груп людей потенційно може стати фактором розколу у майбутньому.
У дослідженні оцінювалося ставлення лише до окремих категорій населення, водночас у цьому питанні спостерігалися певні відмінності: тепле ставлення респонденти декларували до ветеранів та ВПО.
З іншого боку, до мешканців окупованих територій та українців, котрі виїхали за кордон, значна частина респондентів демонструвала прохолодне ставлення (від 20% до 30%). До мігрантів з країн Азії та Африки респонденти висловлювали частіше холодне ставлення (52%).
Цікаві результати стосуються національної ідентичності: 61% респондентів визначають себе як “українців”, тоді як 31% називають себе “громадянами України”.
Різні підходи до сприйняття національної ідентичності залежать від регіональних та соціальних факторів. Дещо частіше “громадянська” самоідентифікація спостерігалася серед опитаних у Запорізькій, Херсонській, Одеській та Миколаївській областях. Також подібну позицію частіше висловлювали старші опитані.
Абсолютна більшість респондентів (76%) демонструють високий рівень готовності брати участь у змінах у своїй країні: 54% готові допомагати мирними заходами (пожертви, консультації, громадські обговорення тощо).
22% натомість готові до більш радикальних дій.
Готовність до активних дій корелюється із рівнем достатку та поглядом на загальну ситуацію в країні.
Готовність брати участь в активностях, спрямованих на зміни нинішніх умов у громаді чи суспільстві, дещо частіше висловлювали більш заможні опитані та ті, хто оптимістично оцінює ситуацію в країні та її майбутнє.
Респонденти найбільше зацікавлені в інформації про боротьбу з корупцією (52%) та перебіг війни (34%). При цьому спостерігаються певні відмінності у регіональному розрізі: політичні питання є більш цікавими для мешканців західного макрорегіону, безпекові – для пограничних та прифронтових.
Значна частина населення (79%) заявляють, що цікавляться ситуацією на окупованих територіях, особливо мешканці прифронтових та пограничних областей. З іншого боку половина респондентів (52%) вважають, що медіа надають недостатньо інформації про умови життя на окупованих територіях, причому цей запит особливо
актуальний у центральних областях та окремих регіонах півдня України.
Стан справ в країні, на думку учасників дискусій, за останній рік погіршився. Серед основних чинників економічного характеру: відчутне зростання цін та тарифів, підвищення податків, проблеми з працевлаштуванням тощо.
Перспективи розв’язання війни виглядають досить розмитими та невизначеними, люди перебувають в постійній напрузі. Незалежно від віку, статі та регіону, респонденти втомилися, відчувається багато апатії.
Визнають, що бойове піднесення, яке виникло на початку війни, наразі дещо згасло.
На віру в перемогу великою мірою впливають зменшення іноземної допомоги на фоні одночасного збільшення ворожих обстрілів. Не додають оптимізму й щоденні новини про загиблих військових та цивільних. Також серед важливих чинників згасання віри в перемогу опитані згадують чисельні політичні та корупційні скандали, неактуальні під час війни державні проєкти, конфлікти в рядах армії, неефективну мобілізацію.
До найбільших внутрішніх загроз для України респонденти відносять корупцію, велику зовнішню міграцію, відсутність перспектив розвитку для молоді, брак єдності серед українців.
Серед внутрішніх загроз, які можуть актуалізуватися в наступні 12 місяців, – загострення ситуації на фронті та захоплення ворогом нових територій.
Серед політичних загроз опитані найчастіше згадують владу як таку, “погані” закони, розкрадання бюджетів чиновниками, корупційні схеми, відмивання коштів.
Серед економічних загроз – прогресуюча бідність населення, брак робочої сили і одночасно проблеми з працевлаштуванням, податкова реформа.
Соціальні загрози вбачають у міграції, недостатній допомозі переселенцям (як наслідок – повернення українців на окуповані території) та незахищеним верствам населення, неминучій демографічній кризі.
Українське суспільство оцінюють як скоріше роз’єднане, поляризоване. Різні погляди на війну, перспективи її завершення, розмежування за ролями у війні: поділ на україномовних та російськомовних, цивільних та військових, тих, хто виїхав, та тих, хто залишився – це далеко не повний список факторів, які не сприяють національній єдності.
Разом з тим, серед об’єднуючих факторів – сама війна і її похідні: спільний ворог, спільна мета, спільна віра в перемогу. Гуртуються також люди і по лінії спільних проблем та одного на всіх невдоволення владою.
До думки про потенційні блекаути адаптувалися та готові як морально, так і практично – запаслися акумуляторами, котлами, дровами, тощо. Наближення військових дій та/або окупація, значні руйнування житла, надто тривала відсутність комунікацій та зручностей – основні обставини, за яких опитані допускають можливість залишити власні домівки.
Міжнародну підтримку для України оцінюють на високому рівні, при цьому є перманентний запит на ще більшу допомогу. Вважають, що без підтримки шансів вистояти у війні до цього часу Україна не мала. Так само мало шансів без підтримки війну виграти. Найбільшими міжнародними партнерами України станом на сьогодні вважають США та країни Євросоюзу, зокрема Польщу, Німеччину, Велику Британію та Балтійські країни. Найбільше розчарування – Угорщина, рідше – Польща, Німеччина та Словаччина.
Абсолютна більшість підтримує вступ до ЄС та НАТО, при чому останнє на тлі війни бачать в більшому пріоритеті.
Питання про різні варіанти угод про припинення війни – морально складні, рефлексії дають мало, відчувається певна розгубленість респондентів, висловлюють багато “але”.
Серед найбільших зовнішніх загроз для України, на думку респондентів, потенційне загострення війни, великі зовнішні борги, примус до миру на невигідних для України умовах.
Цікавість життям людей на окупованих територіях часто визначається тим, чи залишилися там родичі та знайомі. Джерелом інформації виступають самі люди та/або соціальні мережі. При цьому, на думку опитаних, українські медіа сьогодні не цілком об’єктивно висвітлюють ситуацію про життя на окупованих з 2022 року територіях.
До доцільності проведення активної відбудови на прифронтових територіях під час війни – ставлення неоднозначне. Тоді як відбудову зруйнованого житла бачать в пріоритетах, облаштування умовних парків вважають зайвим та недоречним в умовах війни. При цьому більшість представників прифронтових областей відмічають, що
бачили ознаки початку відбудови у своєму регіоні.
Респонденти з неприфронтових регіонів більш схильні до песимістичних настроїв та розчарування. В той самий час мешканці прифронтових областей мають більш оптимістичні сподівання на майбутнє, вони також визнають себе більш емоційно стабільними та стресостійкими.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
