Суспільство провалило тест на дорослість у питаннях мобілізації до війська. Виступ сержанта Кротенка з продовженням

Ілля Кротенко
військовослужбовець, сержант ЗСУ, громадський активіст із Києва

Частина 1 (FB)

Мобілізовуватися суспільство здебільшого не хоче. Майже 6 млн українських чоловіків досі не оновили свої дані в ТЦК, очевидно більшість з них не має підстав для відстрочки чи бронювання. Примусову мобілізацію таких чоловіків на вулиці суспільство категорично не підтримує. Рожевощокі тітоньки в таких випадках збираються довкола і кричать “ганьба” ветеранам, які після поранень чи за станом здоров’я продовжують службу в ТЦК і змушені шукати ухилянтів.

Мобілізовували 25-річних “дітей” суспільство теж не хоче. Правда, це не поширюється на дітей “мажорів і депутатів”. Їх на словах суспільство відправляє на війну легко і без зайвих вагань. Нехай сини Порошенка і Зеленського воюють.

Платити більше податків суспільство чомусь також не хоче. Я вже не кажу про якусь там трудову повинність чи інші загалом дозволені під час воєнного стану засоби примусу чи обмеження.

А ще суспільство категорично не хоче, щоб у піхоту відправляли військових з інших родів військ. Бути піхотинцем в очах суспільства – це чомусь не найбільша честь для українського воїна, а щось брудне і недостойне, різновид покарання.

При цьому суспільство дуже не хоче, щоб в піхоту відправляли погано підготовлених новобранців.

Десять років війни і три роки повномасштабки для українського чоловіка на підготовку не вистачило. Тепер його обов’язково треба готувати ще пів року, а не 30/45 днів. Бажано за кордоном, звідки легше накивати п’ятами.

Можна скільки завгодно казати про війну дронів, про нестачу техніки і артилерії, але лінію фронту тримає піхота. А лінія фронту у нас, нагадаю – 3 тис. км, на третині з яких тривають активні бойові дії.

Де військовому командуванню брати людей для того, щоб хоча б втримати існуючу лінію від наступу у кілька разів переважаючого противника? Суспільство відповідати не хоче. Нехай відповіді на це питання влада шукає. Але так шукає, щоб зайвий раз суспільство не турбували мобілізацією і боронь боже 25-річних “дітей” не зачепили. Нехай ідуть воювати депутати, прокурори і поліцейські. І байдуже, що прокурорів і депутатів не назбирається загалом навіть на один полк, а поліцейські насправді вже й так воюють із самого початку кількома повноцінними бригадами.

Тест на дорослість суспільство успішно провалило. Патріотична опозиція гризеться з владою так, наче вибори вже на носі. Влада замість того, щоб шукати компромісів з опозицією, віддає перевагу тримати на повідку політичних зрадників і колаборантів та співпрацювати з ними, втрачаючи все більше авторитет.

Можна скільки завгодно звинувачувати владу в її провалах. Це справедливо, вони є. Але влада – це відображення і зріз поглядів та політики суспільства. Немає запиту на мобілізацію – немає адекватної політики мобілізації. Немає запиту на переведення економіки країни на військові рейки – немає відповідних непопулярних рішень.

Питання ж тотальної переваги противника у піхоті нікуди не ділося. І так, наші партнери мають рацію. Якщо ми хочемо, щоб весь світ захистив демократію в Україні, то першими на захист нашої демократії мають стати самі українці. Не буде ніяких перемовин на прийнятних нам умовах, допоки ворог захоплює нові й нові території.

Час знімати рожеві окуляри. На заході люблять сильних партнерів, а поки ми щодня відступаємо, ми такими (сильними партнерами) не є, скільки б зброї і грошей нам не дали. Нам уже про це кажуть прямим текстом.

Чи є проблеми у військовому управлінні? Звісно, є. Але якщо ви думаєте, що це якийсь таємний план шпигунів, які працюють на ворога в нашому Генштабі, то мені вас шкода. Це рівень конспірології на кшталт пласкої землі.

Про які реформи може йти мова, якщо у нас єдина ціль, яку зараз має військове командування – це втримати лінію фронту від обвалу і не допустити прориву противника в наші тили? Використовуються всі наявні резерви. Від цього і трапляються мікси із найрізноманітніших підрозділів на невеликих ділянках фронту та проблеми в управлінні ними.

На мою думку, немає сенсу говорити про реформу управління без формування резерву, який би забезпечив реалізацію цієї реформи. Формування таких резервів – це виключно політичне питання, яке має забезпечуватися політичними рішеннями, і ставити це питання треба політичній владі, а не військовому командуванню.

Повну відповідальність за те, що відбувається на лінії фронту, зараз несуть особисто президент Зеленський і підконтрольна йому Верховна Рада. Саме ці два політичні суб’єкти провалили мобілізацію. Для того, щоб все виправити, потрібно приймати непопулярні політичні рішення, не зважаючи на рейтинги і мародерську опозицію, яка цим неодмінно буде користатися. Інакше не вивеземо.

Частина 2. Пояснення (FB)

Мій пост про проблему взаємовідносин влади і суспільства щодо питання мобілізації залетів у ЗМІ і викликав бурхливі дискусії, тому відчуваю потребу відповісти на деякі питання і звинувачення, а в деяких моментах прояснити свою позицію.

“Пост проплачений офісом президента”

Цікава позиція, враховуючи те, що однією з головних думок посту є пряма відповідальність президента Зеленського та підконтрольної йому більшості у Верховній Раді за неякісну мобілізацію і, відповідно, ситуацію на фронті.

“Автор хоче, щоб у піхоту переводили фахівців з інших родів військ”

Я цього не хочу, але я пояснюю, чому так відбувається. На жаль, маємо критичну ситуацію на фронті саме з піхотою. В поєднанні з проблемами з мобілізацією військове командування іноді змушене вдаватися до таких важких і непопулярних рішень.

“Без згадки про мародерську опозицію що не можна було?”

Мародерська опозиція згадана в контексті питань мобілізації. Здебільшого будь-які адекватні ініціативи в цьому напрямку критикують переважно проросійські сили колишніх “регіоналів”. Саме вони люблять позагравати з виборцями і набирають політичні бали за рахунок чутливого питання мобілізації. Чому прихильники іншої проукраїнської політичної сили сприйняли це на свій рахунок, я не знаю.

“Нам просто потрібен мир”

У нинішній ситуації миру не буде. Буде або поразка і повна окупація України з подальшим знищенням нашої державності, або ми продовжимо захищатися. Допоки ми в слабкій позиції, жодних адекватних і прийнятних умов на перемовинах ми не отримаємо.

“Люди обирають життя, а не здохнути десь у посадці”

Ті, хто долучається до Сил оборони – обирають гідність, обирають боротьбу за свою державу і майбутнє для своїх дітей. Безславно здохнуть десь у посадках ті, кого силоміць мобілізує ворог для своїх майбутніх воєн, якщо переможе. Як це вже трапилося з більшістю чоловічого населення Луганська і Донецька.

“Хлопців кидають на м’ясо генерали, тому ніхто не хоче мобілізуватися”

На жаль, війна завжди передбачає втрати. Я, навіть провівши значну кількість свого життя в армії, не компетентний давати оцінки рішенням військового командування. В такій ситуації згадую одне з інтерв’ю Героя України комбата Кирила Вереса, в якому він каже, що лише через два роки зрозумів, що одне з рішень вищого командування, яке він спочатку вважав ідіотським, було вірним. Це рішення стосувалося моєї бригади. Можливо, через це рішення я, наприклад, досі живий, а не загинув у штурмовій групі у Мар’їнці.

“Не потрібно мобілізовувати людей, потрібно просто змінити командування та реформувати управління військами”

Я не знаю відповіді на це питання. Але, на мою думку, навіть найкращі полководці сучасності не впоралися б із поточними викликами і завданнями, які стоять перед Силами оборони України, в нинішніх умовах без додаткових людських ресурсів. Просто нагадаю, що генерал Залужний просив мобілізувати ще 500 тисяч чоловіків.

“Україна математично не може виставити більше піхоти, ніж у росіян”

У ворога такі самі проблеми з піхотою, як і в нас, якщо не гірші. Боючись оголошувати ще одну хвилю мобілізації, вони змушені переводити у піхоту людей із військово-космічних сил та флоту. Їхні пропагандисти аж плачуть від того, що оператори дронів, які втратили свій дрон, йдуть на штурми. У них одноразова виплата за підписання контракту вже сягає 2 млн рублів, і навіть за такі гроші знаходити добровольців стає все складніше.

Те, що зараз ми спостерігаємо – це ва-банк від Путіна для того, щоб нас зламати. Його економіка на межі краху.

В Україні теж, звісно, не все гаразд. Але різниця між ситуацією в наших країнах полягає в тому, що нас підтримує майже весь світ, а їх – Північна Корея й Іран. Рано чи пізно вони посиплються, і нікому буде підставити їм плече. Головне – не посипатися до того моменту першими. А для цього треба бути достатньо сильними, щоб у першу чергу зупинити повзуче просування ворога вперед. Тільки тоді, на мою думку, можна буде говорити про армійські реформи і перемовини на прийнятних для нас умовах.


Ну, і на останок – привіт тим, хто пише, що я ніколи не був у бою і не розумію реалії нинішньої війни. Скріншот із ворожого пропагандистського відео. Будівля, по якій працює ворожий танк. У будівлі на той момент перебуваю я, виконую поставлену командиром задачу. Білогорівка, Луганська область.

Читайте також:
“Вимушений крок військового керівництва”: Генштаб офіційно прокоментував переведення військових ПС в піхоту

“Я хочу відстояти своїх людей”: Герой України пілот Вадим Ворошилов Karaya попередив, чим загрожує переведення авіатехніків у піхоту


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна